ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Шон Маклех
2018.11.18 03:39
Місто-квітник
Плекає старий садівник
Сивобородий з сумними очима:
Синіми, наче шмати неба*,
У білих шатах,
Що не брудняться землею чорною**.
На цій круглій клумбі,
Що оточена мурами***

Володимир Півторак
2018.11.18 02:13
вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,
я просуваюся...
і прокидається хіть.
ніжно цілую.
то варто? чи може, не слід?
я божеволію,
граючи на удачу.

Віктор Кучерук
2018.11.18 00:32
Т. І...
Мене уб’є твоє мовчання,
А не перелік власних бід,
В якому міри й порівняння
Псують осінній краєвид.
Мене уб’є твій довгий острах
Ознак яскравих новизни,
А не проява болів гострих

Світлана Майя Залізняк
2018.11.17 23:27
Дивують картини, сніг,
особи - моральні... анти...
Якби ж то нарешті зміг
війну зупинити Санта!

Снігурка іде в диму,
на парці її - значечки.
Мовчання жетон візьму,

Ігор Шоха
2018.11.17 19:09
Ще немає лихої години,
а між нами зима на межі
і одежа твоєї калини
укриває мої спориші.

Полиняли опалі узори,
сивий іній упав на траву.
Ти за мною виплакуєш горе,

Вікторія Лимарівна
2018.11.17 18:07
Завмерла душа – пролунала ця звістка,
Жахлива, пекучого болю, мов кістка,
Застрягла у горлі, палає вогонь:
Ніколи Вона не розімкне долонь.

Як порожньо, холодно, серце ридає:
Чарівної Люди вже з нами не має.
Краплинами сльози стікають з повік.

Олександр Сушко
2018.11.17 14:39
За книшем навідався в сільмаг,
Глянув ціни -тьохнуло під серцем.
Років п'ять вже настрою нема,
Вичерпала влада сміх до денця.

На синичку цілиться котко,
Тихо підкрадається до пташки.
А реформи, наче молотком,

Ігор Деркач
2018.11.17 13:01
Пишу я не поезію, а прозу,
хоча бувають іноді свята,
коли римую ружу, а не розу
із вусами каширського кота.

Мої поези – майже еталони
і мало хто уміє так як я.
Та приміряє унтерські погони

Іван Потьомкін
2018.11.17 11:13
Сьогодні до послуг прочан і туристів різноманітні путівники, кваліфіковані екскурсоводи. І все ж знайомства з минулим замало, щоб зрозуміти душу мешканців цього краю. Тих, хто попри лихоліття плекав рідну мову – іврит, збагачував її мудрими житейськими на

Юрій Лазірко
2018.11.16 17:02
доля - дике поле
ковила - не жито
та дорога квола
а та друга - бита

там чекає ненька
з батьком на вечерю
вулиця старенька

Віта Парфенович
2018.11.16 17:00
Я сиділа у тебе на колінах, обійнявши за плечі, і роздивлялася надто близько візерунки у твоїх очах. Колір райдужки, вивчала прискіпливо палітру. Потім сплітала руки на твоїй шиї, наближалася ніжно і торкалося своїм чолом твого чола, запускаючи руки у за

Маркіяна Рай
2018.11.16 16:51
Доки осінь байки тріскоче і морозить незграбні руки,
Цуцик злизує з шовку носа прілі ягоди, що дощі.
Вуйко Ліс, із колиски лисий, знов міняє свої перуки.
Люди-пряники, люди з цукру до домівок пливуть мерщій.

Кожна ямка в моєму серці стиха буль

Ігор Шоха
2018.11.16 15:02
Ронить ніч невидимі узори
на поля, і луки, і гаї.
Я – не я, коли у ранню пору
не помічу пайзлики її.

Он-де пух перини на ялині,
у фаті – калина до вінця.
А чого вартує синій іній

Світлана Майя Залізняк
2018.11.16 14:25
Пливу собі тихесенько... А поряд батискафи...
Кричать малеча, гіди. Зображення - хить-хить...
Какао наливається з лілової карафи.
Німотна риба шкіриться. Годинник дзеленчить.

Щодня - жаскі новиноньки. А днища - в шоколаді.
Паяци, знай, висміюють, в

Іван Потьомкін
2018.11.16 10:00
Безтурботний був той візник.
Хоч їхав по грузькій дорозі,
Де було повнісінько баюр,
А обіч ще й ковбані чатували.
На небо все задумливо дививсь,
Співати птаству допомагав він.
Та раптом «трусь!» - і віз загруз.
Візник неначебто проснувсь,

Юлія Стиркіна
2018.11.16 08:57
Не примружуй очі – замело мій дім,
жодного не хочу бачити у нім.
Потемніли вікна, двері підвело,
сходяться повіки, стежку замело.
Я сама до себе, я собі сама.
Стукати не треба, навкруги зима…
Хвіртку розламати, вдертися крізь хмиз,
вір мені, не вар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ігор Федів
2018.11.17

Артем Харченко
2018.11.17

Юлія Стиркіна
2018.11.16

оксана деркач
2018.11.12

Віктор Католик
2018.11.10

Тарас Слобода
2018.10.29

Євген Лінивий
2018.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 І.Бродський. Із циклу «Частина мови»
Як і співати що, то переміну вітру,
зі західного на східний, коли ожеледу вітку
податись змушує вліво, поскрипуючи від неохоти,
і твій кашель летить здовж рівнин у ліси Дакоти.
В обід саме раз взять ружжо і стрільнуть у те, що в полі
видається зайцем, загадавши кулі
укріпити розрив між нездалим владати темпом
норовистих рядків з-під пера і типом,
що лишає сліди. Деколи голова з рукою
зливається, не стаючи строфою,
а схильне до самопомочі у гугнявого каламáря
таке собі вухо гоже кентавра.

<1975 – 1976>

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-04-06 17:00:54
Переглядів сторінки твору 1169
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.453 / 5  (4.721 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 4.126 / 5  (4.272 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2018.11.16 21:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-06 17:02:34 ]
Если что-нибудь петь, то перемену ветра,
западного на восточный, когда замерзшая ветка
перемещается влево, поскрипывая от неохоты,
и твой кашель летит над равниной к лесам Дакоты.
В полдень можно вскинуть ружью и выстрелить в то, что в поле
кажется зайцем, предоставляя пуле
увеличить разрыв между сбившемся напрочь с темпа
пишущим эти строки пером и тем, что
оставляет следы. Иногда голова с рукою
сливаются, не становясь строкою,
но под собственный голос, перекатывающийся картаво,
подставляя ухо, как часть кентавра.

1975 - 1976

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-04-06 20:34:22 ]
От якщо читати окремо (не дивлячись на першоджерело), то все добре. Тим більше, що текст досить складний - з "попідвивертами".

Але як поглянеш на оригінал - і ружжо там не само стріляло, і темпу взятого ніхто не лякався, а збивався (а це ж разні речі, погодьтесь!), і кентавру нічого не протиставлялось, а навпаки.