Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Чужинка-нiч
Знай, ніч... та – приходиться рідною місту, чужою – мені.
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.
19 Квітня 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чужинка-нiч
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.
19 Квітня 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
