Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують механізм, що м
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Чужинка-нiч
Знай, ніч... та – приходиться рідною місту, чужою – мені.
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.
19 Квітня 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чужинка-нiч
Вкладає борги в тютюнову залежність між пальці масні,
уклaдені буквою ‘V’-i, що до губ пришвартовують і
ще раз переходяться швом тіньово-міздровим по майні.
Врожайна колись для круп’є, вона по кишені не б’є.
То термін пришиє, то чарки заповнить хильнутий об’єм.
А кине поважно – поважність пихату з’їдає до сліз.
Ця ніч непомірна – відкрита в отриманні страху і віз
до гідного раю і раю, де богом – небажаний гість.
Розщирений щиро, він душу гризе, наче кість.
Повії проплачує цноту, а кров – її ліхтарям,
політику – місце і квоту, богемі – натхнення на грам.
Де куплене море тілесного щастя – купається час
розбитий на касти, на ставки і масті, на фас.
І все дістається – як мається... й легко лежить.
А в очі сміються – то вчать "хто на що заслужив".
Заражений сміхом, підкошений словом, як сніг
я враз відкидаюсь, мій сон прилипає до ніг.
Змальований з Босха новітнього міста портрет,
де з жерлом пивної зливається пекла сюжет,
в якому поети проціджують струни і лаври від муз,
в усміхеній правді купається мелено-хмелений глуз.
Там піняться нерви, біблійно виносяться з уст
дебошні концерти, горішково-чіпсовий хруст,
неторкані теми, несправджені мрії й потоп,
в якому не тонуть, а тануть Платон і Езоп.
Сонети шекспірні – дешеві, як вина в портах,
читають їх вірні у небо класичне без хмар.
Осушують чарку і світ прославляють нічий,
надуманий, мертвий, в якому ніщо не кричить,
ніщо не дзюрчить, не спинається легко, не йде,
а дихає світлом, яке ненароком впаде
на книжку, яку не відкриє ніколи ніхто,
бо там не живеться, на якір не став шапіто.
І холодно фарбі, яку накидає рядок,
безвихідно слову, мов дню залетілих жінок.
І хочеться вмерти ідеї – прокинутись знов
на місці – в колисці, в якій не вколише нам Бога вино,
на місці, в якому жде щастя неспите в пивній
на ніч, що приходиться рідною місту, чужою – мені.
19 Квітня 2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
