Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Стрітення
дитя, то її дожидали з числа
людей, що постійно були там оддавна,
Святий Симеон і пророчиця Анна.
І старець на руки узяв його з рук
Марії; і трійця присутніх округ
дитини тілами непевну обраму
творила у ранішній сутіні храму.
І храм обступав ті фігури, як бір.
Від зору людського і зорева зір
досвітніх, він зводами високо брався
хистити Марію, пророчицю, старця.
Лиш цятою світлою промінь здаля
на тім’я маляті упав; та маля
об тім ще не знало, і, знай собі, сонно
сопіло у дужих руках Симеона.
А голос був віщий старому цьому
об тім, що невільний він смертну пітьму
побачити перше, ніж Божого Сина.
Збулося. І старець промовив: "Година,
що речене сповнить і Твій рішенець,
збігає догідно, мій Господи, днесь,
об чім мої вічі утішно звістило
дитя: і Твого негасимого світла
племенам, що ідолів славлять, вогонь,
і слава Ізраїлю – в нім". – Симеон
умовк. І німіли горішні огроми.
Лиш позвуки слів, зачіпаючи крокви,
заледь шелестіли потому довкіл
обмерлих присутніх, не кажучи крил
під шатами храму, як птах, що якимось
літав собі дивом, не в змозі спуститись.
І їм було дивно. І тиша була
питоміша, ніже стареча хвала.
Марія мовчала. "Слова ж бо якії".
І старець озвався тепер до Марії:
"В припалім наразі до грудей твоїх
падіння оцих і звеличення тих,
предмет суперечок і чварам причина.
Оружжям, Маріє, що здійме людина
у глумі над тілом Його, і твоя
душа буде ранена. Рана сія
тобі і повідає все, що глибо́ко
таїли серця, як проникливе око".
Він змовк і до виходу рушив. Услід
Марія, сутула, і ношею літ
похилена Анна гляділи, німотні.
Він рушив, маліючи в значенні й плоті
в жіночих очах під покровами стін.
Два погляди спиною чуючи, він
мовчазно виходив із Божого дому
на світло неясне у храмову пройму.
Були тії кроки старечі тверді.
Лиш голос пророчиці певність в ході
порушив і стримав на хвилю старого:
але не до нього гукали, а Бога
пророчиця славити вже почала.
І близилась брама. Одінь і чола
торкав уже вітер і розвидня пляму
вияснював гомін за стінами храму.
Він йшов умирати. Не гугіт юрми
він, руку доклавши, прокрив зі дверми,
але онімілі пристанища смерті.
Він рухався простором, збавленим тверді,
він чув, як безчасся поглинуло звук.
І образ Младенця у сяйві округ
пухнастого тімені смерти тропою
душа Симеона несла зі собою
поперед, як світоч, у чорну пітьму,
в якій анікому ніколи саму
тропину світити собі не траплялось.
І світоч світив, і тропа роздавалась.
<16 лютого 1972>
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Стрітення
Анні Ахматовій
Коли вона вперше до церкви внесла
дитя, то її дожидали з числа
людей, що постійно були там оддавна,
Святий Симеон і пророчиця Анна.
І старець на руки узяв його з рук
Марії; і трійця присутніх округ
дитини тілами непевну обраму
творила у ранішній сутіні храму.
І храм обступав ті фігури, як бір.
Від зору людського і зорева зір
досвітніх, він зводами високо брався
хистити Марію, пророчицю, старця.
Лиш цятою світлою промінь здаля
на тім’я маляті упав; та маля
об тім ще не знало, і, знай собі, сонно
сопіло у дужих руках Симеона.
А голос був віщий старому цьому
об тім, що невільний він смертну пітьму
побачити перше, ніж Божого Сина.
Збулося. І старець промовив: "Година,
що речене сповнить і Твій рішенець,
збігає догідно, мій Господи, днесь,
об чім мої вічі утішно звістило
дитя: і Твого негасимого світла
племенам, що ідолів славлять, вогонь,
і слава Ізраїлю – в нім". – Симеон
умовк. І німіли горішні огроми.
Лиш позвуки слів, зачіпаючи крокви,
заледь шелестіли потому довкіл
обмерлих присутніх, не кажучи крил
під шатами храму, як птах, що якимось
літав собі дивом, не в змозі спуститись.
І їм було дивно. І тиша була
питоміша, ніже стареча хвала.
Марія мовчала. "Слова ж бо якії".
І старець озвався тепер до Марії:
"В припалім наразі до грудей твоїх
падіння оцих і звеличення тих,
предмет суперечок і чварам причина.
Оружжям, Маріє, що здійме людина
у глумі над тілом Його, і твоя
душа буде ранена. Рана сія
тобі і повідає все, що глибо́ко
таїли серця, як проникливе око".
Він змовк і до виходу рушив. Услід
Марія, сутула, і ношею літ
похилена Анна гляділи, німотні.
Він рушив, маліючи в значенні й плоті
в жіночих очах під покровами стін.
Два погляди спиною чуючи, він
мовчазно виходив із Божого дому
на світло неясне у храмову пройму.
Були тії кроки старечі тверді.
Лиш голос пророчиці певність в ході
порушив і стримав на хвилю старого:
але не до нього гукали, а Бога
пророчиця славити вже почала.
І близилась брама. Одінь і чола
торкав уже вітер і розвидня пляму
вияснював гомін за стінами храму.
Він йшов умирати. Не гугіт юрми
він, руку доклавши, прокрив зі дверми,
але онімілі пристанища смерті.
Він рухався простором, збавленим тверді,
він чув, як безчасся поглинуло звук.
І образ Младенця у сяйві округ
пухнастого тімені смерти тропою
душа Симеона несла зі собою
поперед, як світоч, у чорну пітьму,
в якій анікому ніколи саму
тропину світити собі не траплялось.
І світоч світив, і тропа роздавалась.
<16 лютого 1972>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Персидська стріла"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Над східною рікою"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Над східною рікою"
Про публікацію
