ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.01.29 11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.

Борис Костиря
2026.01.29 11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
ЯК ПРО НАС

Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Стрітення

Анні Ахматовій

Коли вона вперше до церкви внесла
дитя, то її дожидали з числа
людей, що постійно були там оддавна,
Святий Симеон і пророчиця Анна.

І старець на руки узяв його з рук
Марії; і трійця присутніх округ
дитини тілами непевну обраму
творила у ранішній сутіні храму.

І храм обступав ті фігури, як бір.
Від зору людського і зорева зір
досвітніх, він зводами високо брався
хистити Марію, пророчицю, старця.

Лиш цятою світлою промінь здаля
на тім’я маляті упав; та маля
об тім ще не знало, і, знай собі, сонно
сопіло у дужих руках Симеона.

А голос був віщий старому цьому
об тім, що невільний він смертну пітьму
побачити перше, ніж Божого Сина.
Збулося. І старець промовив: "Година,

що речене сповнить і Твій рішенець,
збігає догідно, мій Господи, днесь,
об чім мої вічі утішно звістило
дитя: і Твого негасимого світла

племенам, що ідолів славлять, вогонь,
і слава Ізраїлю – в нім". – Симеон
умовк. І німіли горішні огроми.
Лиш позвуки слів, зачіпаючи крокви,

заледь шелестіли потому довкіл
обмерлих присутніх, не кажучи крил
під шатами храму, як птах, що якимось
літав собі дивом, не в змозі спуститись.

І їм було дивно. І тиша була
питоміша, ніже стареча хвала.
Марія мовчала. "Слова ж бо якії".
І старець озвався тепер до Марії:

"В припалім наразі до грудей твоїх
падіння оцих і звеличення тих,
предмет суперечок і чварам причина.
Оружжям, Маріє, що здійме людина

у глумі над тілом Його, і твоя
душа буде ранена. Рана сія
тобі і повідає все, що глибо́ко
таїли серця, як проникливе око".

Він змовк і до виходу рушив. Услід
Марія, сутула, і ношею літ
похилена Анна гляділи, німотні.
Він рушив, маліючи в значенні й плоті

в жіночих очах під покровами стін.
Два погляди спиною чуючи, він
мовчазно виходив із Божого дому
на світло неясне у храмову пройму.

Були тії кроки старечі тверді.
Лиш голос пророчиці певність в ході
порушив і стримав на хвилю старого:
але не до нього гукали, а Бога

пророчиця славити вже почала.
І близилась брама. Одінь і чола
торкав уже вітер і розвидня пляму
вияснював гомін за стінами храму.

Він йшов умирати. Не гугіт юрми
він, руку доклавши, прокрив зі дверми,
але онімілі пристанища смерті.
Він рухався простором, збавленим тверді,

він чув, як безчасся поглинуло звук.
І образ Младенця у сяйві округ
пухнастого тімені смерти тропою
душа Симеона несла зі собою

поперед, як світоч, у чорну пітьму,
в якій анікому ніколи саму
тропину світити собі не траплялось.
І світоч світив, і тропа роздавалась.
<16 лютого 1972>


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-02-16 15:35:36
Переглядів сторінки твору 3653
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.786 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.487 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.01.29 14:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-16 15:38:02 ]
Иосиф Бродский

Сретенье


Анне Ахматовой

Когда она в церковь впервые внесла
дитя, находились внутри из числа
людей, находившихся там постоянно,
Святой Симеон и пророчица Анна.

И старец воспринял младенца из рук
Марии; и три человека вокруг
младенца стояли, как зыбкая рама,
в то утро, затеряны в сумраке храма.

Тот храм обступал их, как замерший лес.
От взглядов людей и от взоров небес
вершины скрывали, сумев распластаться,
в то утро Марию, пророчицу, старца.

И только на темя случайным лучом
свет падал младенцу; но он ни о чем
не ведал еще и посапывал сонно,
покоясь на крепких руках Симеона.

А было поведано старцу сему,
о том, что увидит он смертную тьму
не прежде, чем сына увидит Господня.
Свершилось. И старец промолвил: "Сегодня,

реченное некогда слово храня,
Ты с миром, Господь, отпускаешь меня,
затем что глаза мои видели это
дитя: он -- Твое продолженье и света

источник для идолов чтящих племен,
и слава Израиля в нем." -- Симеон
умолкнул. Их всех тишина обступила.
Лишь эхо тех слов, задевая стропила,

кружилось какое-то время спустя
над их головами, слегка шелестя
под сводами храма, как некая птица,
что в силах взлететь, но не в силах спуститься.

И странно им было. Была тишина
не менее странной, чем речь. Смущена,
Мария молчала. "Слова-то какие..."
И старец сказал, повернувшись к Марии:

"В лежащем сейчас на раменах твоих
паденье одних, возвышенье других,
предмет пререканий и повод к раздорам.
И тем же оружьем, Мария, которым

терзаема плоть его будет, твоя
душа будет ранена. Рана сия
даст видеть тебе, что сокрыто глубоко
в сердцах человеков, как некое око".

Он кончил и двинулся к выходу. Вслед
Мария, сутулясь, и тяжестью лет
согбенная Анна безмолвно глядели.
Он шел, уменьшаясь в значеньи и в теле

для двух этих женщин под сенью колонн.
Почти подгоняем их взглядами, он
шел молча по этому храму пустому
к белевшему смутно дверному проему.

И поступь была стариковски тверда.
Лишь голос пророчицы сзади когда
раздался, он шаг придержал свой немного:
но там не его окликали, а Бога

пророчица славить уже начала.
И дверь приближалась. Одежд и чела
уж ветер коснулся, и в уши упрямо
врывался шум жизни за стенами храма.

Он шел умирать. И не в уличный гул
он, дверь отворивши руками, шагнул,
но в глухонемые владения смерти.
Он шел по пространству, лишенному тверди,

он слышал, что время утратило звук.
И образ Младенца с сияньем вокруг
пушистого темени смертной тропою
душа Симеона несла пред собою

как некий светильник, в ту черную тьму,
в которой дотоле еще никому
дорогу себе озарять не случалось.
Светильник светил, и тропа расширялась.

16 февраля 1972

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Татьяна Квашенко (Л.П./М.К.) [ 2013-02-16 17:38:32 ]
cпасибо!

...Рана сія
тобі і повідає все, що глибόко
на серці людини, немов би то око... - как-то так может..

вы молодец.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-17 06:02:06 ]
Доброго ранку Вам і погожого дня!
Ваше добре слово надихає і спонукає...
Згоден з Вами, "рану", як "некое око", слід зберегти, бодай опосередковано, - утім, як і "сокритість" того, що у серцях "человеков"...
Маю на увазі і пропонований Вами варіант, міркуватиму на свіжу голову...
Буду радий Вашим візитам, Марто!