Тепер велю я вам загубити мене і шукати себе; і тільки коли всі ви зречетесь мене, я повернусь до вас. Воістину, іншими очима, брати мої, буду тоді я шукати тих, кого загубив; іншою любовю буду тоді я любити вас...
Так казав Заратустра

Чи бачили ви соняшник достиглий,
що,дурнем бувши,сонця хтів сягнути?
Увечір був він богобоязливий,
удень усе ж любив земні отрути.
Чи бачили ви,як він приховав
свій темний світ під світлою молитвой:
удень цей світлоглавий смакував,
увечері все ж трясся,мов пред битвой.
Він мав надію,віру та любов...
І враз збагнув,що то була омана,
що влилася у найдревнішу кров,
тепер для людства це - гниюча рана.
Він МАВ надію,віру та любов,
він ближнім був для немічних,кульгавих,
тепер для дальніх він сіяє знов,
тепер себе він любить більш,ніж зайвих.
Він зрозумів,що церква наплела
навколо страху щось лихе й погане,
знічевя це любовю нарекла
і сунула у пику всім "мирянам".
Він зрозумів,що шкодить вірі - гріх,
бо заразом зашкодить може й церкві.
Надію дали,як кота у міх.
Та він збагнув,що всі боги вже мертві!

Тому і відвернувся від світила...