Дякую, що відчули:))

Колись мене дуже вразила вистава у столичному театрі "Квадрат", на яку мене запросив знайомий актор-початківець, що там грав. Не пригадаю вже ні назву, ні автора. А монолог головної героїні - молодої дівчини, що трагічно загинула і з потойбіччя звертається до глядача зі своїми "роздумами", назавжди запам'ятався. Ми живемо, не задоволені сьогоднішнім днем, і все очікуємо чогось справжнього, кращого у майбутньому. Наче сьогодні - це тільки підготовка, прелюдія до життя, а саме воно - ще попереду. Аж потім якось раптом виявляється, що ото і було твоє справжнє життя - таке "нетаке"...
Дякую, що і Ви це відчули у моєму вірші!

Нагадали мені сюжет із життя. Мешкаючи в Києві, я частенько підзаробляла зйомками в епізодах фільмів та реклами. В одному епізоді довелося грати буфетницю, а зйомки проходили в якомусь Будинку Культури. Один із учасників знімального процесу, проходячи мимо, запитав мене:"А Ви справжня?" (напевне, хотів щось замовити у кафе).
- Із пап'є-маше, - з іронією відповіла я...

Усі ми, Світланко, справжні:))) Тільки різні і життя по-своєму сприймаємо. Дякую, що і Ви - справжня!

Дякую, Сергію! Приєднуюся до Ваших побажань!

Жити далі! І намагатися хоча б планувати реально здійсниме, щоб самому перед собою прикро не було.
Дякую!

Дякую, Василю!

Дякую за добрі слова, Роксолано!
Хотілося б, щоб саме так і сприймали:))

Дякую Вам!
Щось і мене останнім часом на філософію потягнуло:)

Та я, власне, і собі самій нагадую:))
Щось я сьогодні у відповідях згадую деякі епізоди з мого минулого. Так от, років 8 тому я очікувала результатів обстеження, які мали б дати відповідь: житиму я далі чи дні мої пораховані... За тиждень від обстеження до оголошення вердикту я зробила більше, ніж за цілий місяць до того. І на всі недороблені справи час знайшовся, і кожен день жила, як останній. тоді доля мене помилувала, діагноз не підтвердився. Але то був дуже серйозний урок.
Дякую Вам, Катерино!