Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Біла ворона
Відлили-відспівали до дна…
У воронячій зграї між чорними
Народилася донька чудна.
Із родзинкою, з гордістю, з гонором,
Та «потвора!» лунало услід,
Бо була білосніжного кольору,
Не така, як воронячий рід.
І тоді браття-ворони зрадились
Засудити потворну сестру.
Сім ночей суперечка провадилась,
Очорнити зійшлися в яру...
Непідкупную, чистую, гордую
У болотнім скупали багні,
Щоб у платті негарному чорному
До останніх лишалася днів.
Приспів:
Чорні ми усі – чорна будь і ти.
Чорні ми усі – чорна будь і ти!..
А вона в голосінні забилася,
У душі не тримаючи зла...
І сльозами від бруду відмилася,
Стала знову така, як була!
Непідкорена, гордая, ніжная,
Як душа моя, щира, тонка!
Мов осінній туман, білосніжная,
Не така, як усі, не така!
Припев.
«Чорна зграє, із лютою силою
Чисте пір’я топтати не слід!
Чи моя то провина, що біла я?
Народилась такою на світ!»
Юрий Рыбчинский
Ливни лета отпели, отплакали...
И однажды в студеную ночь
В стае черных ворон одинаковых
Родилась нерадивая дочь...
Нерадивая, гордая, смелая!
Но уродиной звали ее,
Потому, что была она белая,
Не такая, как все воронье!
И решили тогда братья-вороны
Суд над белой сестрой учинить...
Семь ночей они думали, спорили
И решили ее очернить...
Нерадивую, гордую, смелую
Искупали в болотной грязи.
И теперь это платьице черное
До последнего вздоха носи!
Припев:
Если мы черны, если мы черны,
Будь и ты черна, будь и ты черна!...
А она от обиды забилася,
Зарыдала, душою светла...
И слезами от грязи отмылася,
Стала снова такой, как была!
Нерадивая, гордая, смелая,
Беззащитна, как сердце мое!
Как туманы осенние, белая,
Не такая, как все воронье!
Припев.
"Стая черных ворон оголтелая,
Мои перья не втаптывай в грязь!
Разве я виновата, что белая?
Я такою на свет родилась!"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
