Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Біла ворона
Відлили-відспівали до дна…
У воронячій зграї між чорними
Народилася донька чудна.
Із родзинкою, з гордістю, з гонором,
Та «потвора!» лунало услід,
Бо була білосніжного кольору,
Не така, як воронячий рід.
І тоді браття-ворони зрадились
Засудити потворну сестру.
Сім ночей суперечка провадилась,
Очорнити зійшлися в яру...
Непідкупную, чистую, гордую
У болотнім скупали багні,
Щоб у платті негарному чорному
До останніх лишалася днів.
Приспів:
Чорні ми усі – чорна будь і ти.
Чорні ми усі – чорна будь і ти!..
А вона в голосінні забилася,
У душі не тримаючи зла...
І сльозами від бруду відмилася,
Стала знову така, як була!
Непідкорена, гордая, ніжная,
Як душа моя, щира, тонка!
Мов осінній туман, білосніжная,
Не така, як усі, не така!
Припев.
«Чорна зграє, із лютою силою
Чисте пір’я топтати не слід!
Чи моя то провина, що біла я?
Народилась такою на світ!»
Юрий Рыбчинский
Ливни лета отпели, отплакали...
И однажды в студеную ночь
В стае черных ворон одинаковых
Родилась нерадивая дочь...
Нерадивая, гордая, смелая!
Но уродиной звали ее,
Потому, что была она белая,
Не такая, как все воронье!
И решили тогда братья-вороны
Суд над белой сестрой учинить...
Семь ночей они думали, спорили
И решили ее очернить...
Нерадивую, гордую, смелую
Искупали в болотной грязи.
И теперь это платьице черное
До последнего вздоха носи!
Припев:
Если мы черны, если мы черны,
Будь и ты черна, будь и ты черна!...
А она от обиды забилася,
Зарыдала, душою светла...
И слезами от грязи отмылася,
Стала снова такой, как была!
Нерадивая, гордая, смелая,
Беззащитна, как сердце мое!
Как туманы осенние, белая,
Не такая, как все воронье!
Припев.
"Стая черных ворон оголтелая,
Мои перья не втаптывай в грязь!
Разве я виновата, что белая?
Я такою на свет родилась!"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
