Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Його життя обірвалося на 32-му році у бою під Куп‘янськом…
Він за
Моє відображення, внутрішнє его,
Подеколи тихе невтішне цабе.
Тому й закликаю – послухай, сердего,
На мене дивись, ти ж посутність моя,
І вириватись нікуди не треба,
Яка б не крутила тебе течія.
А знову не чуєш, а може, в
Я більше не буду ручним.
Нікого давно не чекаю.
Пливу до останнього краю
Крізь дим.
Все! Досить! Ні слова про текст!
Чи вибух, чи знову протест,
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Легенди Чинадіївського замку
Коли дивитися з дороги…
З далеких днів середньовіччя
Ховає спогади й тривоги.
У Львова напрямку направо –
Стоїть палац, чи то фортеця...
Для замку привид – звична справа,
Отож якщо вам доведеться
У цій місцевості бувати
Мандрівником чи, може, гостем,
Ночами, біла, наче вата,
Блукає тут жіноча постать,
Така самотня та похмура…
Дізнатись можна із архіву,
Як реставратори у мурах
Зустріли знахідку жахливу –
Кістки жіночого скелета.
Була похована живою,
Середньовічна то прикмета –
Щоб мур устояв проти воєн.
А може, то славетна пані
Гуляє тут, неначе вдома,
Її історія кохання
У цих краях усім відома…
Ракоці граф колись дружині
Зробив розкішний подарунок:
Газдинею Ілона Зріні
Ввійшла у замок. Тут на струнах
Бриніла музика хорватська.
А як графиня овдовіла,
До неї сватались багацько –
Була розумна, статна, мила.
Тут, у Сент-Міклоші , у замку
Вона зустріла вперше Імре.
Відразу – серце на уламки!
Хоч у палаці, хоч у прірві –
Їм разом бути! Що за неї
На півтора десятка років
Молодший Текелі – пустеє!
О, скільки тут щасливих кроків,
Ласкавих слів, ночей нестримних
Пережила вона з коханим…
Жорстка опала, втрата рідних.
І графським титулом, і станом,
Всіма багатими скарбами
За те кохання заплатила.
У монастир дітей забрали,
Її ж і це не зупинило.
Побрались Імре та Ілона,
Після весілля він – за грати,
А їй – Паланку оборону
Багато місяців тримати.
Він – у Туреччині в засланні,
Вона – з осади до полону.
На чужині роки останні
З’єднали Імре та Ілону.
І замку стіни непростої
Зазнали долі. Руйнували
Роки, солдати на постої,
Облоги, війни та навали.
Але вони стоять і досі.
А, може, справдилось повір’я…
Ночами ходить і голосить
Примара в білому подвір’ям.
Ніхто не знає, що за жінка
І чи перекази казкові –
Архіву спалена сторінка,
Чи ода вірності й любові…
2013 р.
Чинаді́ївський за́мок (інша назва — Замок «Сент-Міклош») — пам'ятка архітектури XIV—XIX століть. Розташований у смт Чинадійово, що поблизу міста Мукачевого Закарпатської області. Замку надано №1185 (183/0) Державного реєстру національного культурного надбання.
Замок розташований обабіч дороги, що пролягає паралельно автошляху M06 (Чоп-Київ). Чинадіївський замок від 2001 року перебуває в концесії у закарпатського художника Йосипа Бартоша.
Іло́на Зрі́ні (1643-1703) – хорватка, керівниця угорського визвольного руху в 1685—1703 роках, Була одним з лідерів у боротьбі за національне визволення Хорватії та Угорщини в 17 столітті від абсолютистського правління членів правлячої австрійської династії Габсбургів.
1686-1688 – тримала облогу Мукачівського замку Паланок.
Імре Текелі (1657 —1705) — угорський політичний та військовий діяч, очільник куруців у 1682–1685 роках, князь Трансильванії у 1690—1691 рока. Другий чоловік Ілони Зріні.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
