Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Легенди Чинадіївського замку
Коли дивитися з дороги…
З далеких днів середньовіччя
Ховає спогади й тривоги.
У Львова напрямку направо –
Стоїть палац, чи то фортеця...
Для замку привид – звична справа,
Отож якщо вам доведеться
У цій місцевості бувати
Мандрівником чи, може, гостем,
Ночами, біла, наче вата,
Блукає тут жіноча постать,
Така самотня та похмура…
Дізнатись можна із архіву,
Як реставратори у мурах
Зустріли знахідку жахливу –
Кістки жіночого скелета.
Була похована живою,
Середньовічна то прикмета –
Щоб мур устояв проти воєн.
А може, то славетна пані
Гуляє тут, неначе вдома,
Її історія кохання
У цих краях усім відома…
Ракоці граф колись дружині
Зробив розкішний подарунок:
Газдинею Ілона Зріні
Ввійшла у замок. Тут на струнах
Бриніла музика хорватська.
А як графиня овдовіла,
До неї сватались багацько –
Була розумна, статна, мила.
Тут, у Сент-Міклоші , у замку
Вона зустріла вперше Імре.
Відразу – серце на уламки!
Хоч у палаці, хоч у прірві –
Їм разом бути! Що за неї
На півтора десятка років
Молодший Текелі – пустеє!
О, скільки тут щасливих кроків,
Ласкавих слів, ночей нестримних
Пережила вона з коханим…
Жорстка опала, втрата рідних.
І графським титулом, і станом,
Всіма багатими скарбами
За те кохання заплатила.
У монастир дітей забрали,
Її ж і це не зупинило.
Побрались Імре та Ілона,
Після весілля він – за грати,
А їй – Паланку оборону
Багато місяців тримати.
Він – у Туреччині в засланні,
Вона – з осади до полону.
На чужині роки останні
З’єднали Імре та Ілону.
І замку стіни непростої
Зазнали долі. Руйнували
Роки, солдати на постої,
Облоги, війни та навали.
Але вони стоять і досі.
А, може, справдилось повір’я…
Ночами ходить і голосить
Примара в білому подвір’ям.
Ніхто не знає, що за жінка
І чи перекази казкові –
Архіву спалена сторінка,
Чи ода вірності й любові…
2013 р.
Чинаді́ївський за́мок (інша назва — Замок «Сент-Міклош») — пам'ятка архітектури XIV—XIX століть. Розташований у смт Чинадійово, що поблизу міста Мукачевого Закарпатської області. Замку надано №1185 (183/0) Державного реєстру національного культурного надбання.
Замок розташований обабіч дороги, що пролягає паралельно автошляху M06 (Чоп-Київ). Чинадіївський замок від 2001 року перебуває в концесії у закарпатського художника Йосипа Бартоша.
Іло́на Зрі́ні (1643-1703) – хорватка, керівниця угорського визвольного руху в 1685—1703 роках, Була одним з лідерів у боротьбі за національне визволення Хорватії та Угорщини в 17 столітті від абсолютистського правління членів правлячої австрійської династії Габсбургів.
1686-1688 – тримала облогу Мукачівського замку Паланок.
Імре Текелі (1657 —1705) — угорський політичний та військовий діяч, очільник куруців у 1682–1685 роках, князь Трансильванії у 1690—1691 рока. Другий чоловік Ілони Зріні.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
