
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Легенди Чинадіївського замку
Коли дивитися з дороги…
З далеких днів середньовіччя
Ховає спогади й тривоги.
У Львова напрямку направо –
Стоїть палац, чи то фортеця...
Для замку привид – звична справа,
Отож якщо вам доведеться
У цій місцевості бувати
Мандрівником чи, може, гостем,
Ночами, біла, наче вата,
Блукає тут жіноча постать,
Така самотня та похмура…
Дізнатись можна із архіву,
Як реставратори у мурах
Зустріли знахідку жахливу –
Кістки жіночого скелета.
Була похована живою,
Середньовічна то прикмета –
Щоб мур устояв проти воєн.
А може, то славетна пані
Гуляє тут, неначе вдома,
Її історія кохання
У цих краях усім відома…
Ракоці граф колись дружині
Зробив розкішний подарунок:
Газдинею Ілона Зріні
Ввійшла у замок. Тут на струнах
Бриніла музика хорватська.
А як графиня овдовіла,
До неї сватались багацько –
Була розумна, статна, мила.
Тут, у Сент-Міклоші , у замку
Вона зустріла вперше Імре.
Відразу – серце на уламки!
Хоч у палаці, хоч у прірві –
Їм разом бути! Що за неї
На півтора десятка років
Молодший Текелі – пустеє!
О, скільки тут щасливих кроків,
Ласкавих слів, ночей нестримних
Пережила вона з коханим…
Жорстка опала, втрата рідних.
І графським титулом, і станом,
Всіма багатими скарбами
За те кохання заплатила.
У монастир дітей забрали,
Її ж і це не зупинило.
Побрались Імре та Ілона,
Після весілля він – за грати,
А їй – Паланку оборону
Багато місяців тримати.
Він – у Туреччині в засланні,
Вона – з осади до полону.
На чужині роки останні
З’єднали Імре та Ілону.
І замку стіни непростої
Зазнали долі. Руйнували
Роки, солдати на постої,
Облоги, війни та навали.
Але вони стоять і досі.
А, може, справдилось повір’я…
Ночами ходить і голосить
Примара в білому подвір’ям.
Ніхто не знає, що за жінка
І чи перекази казкові –
Архіву спалена сторінка,
Чи ода вірності й любові…
2013 р.
Чинаді́ївський за́мок (інша назва — Замок «Сент-Міклош») — пам'ятка архітектури XIV—XIX століть. Розташований у смт Чинадійово, що поблизу міста Мукачевого Закарпатської області. Замку надано №1185 (183/0) Державного реєстру національного культурного надбання.
Замок розташований обабіч дороги, що пролягає паралельно автошляху M06 (Чоп-Київ). Чинадіївський замок від 2001 року перебуває в концесії у закарпатського художника Йосипа Бартоша.
Іло́на Зрі́ні (1643-1703) – хорватка, керівниця угорського визвольного руху в 1685—1703 роках, Була одним з лідерів у боротьбі за національне визволення Хорватії та Угорщини в 17 столітті від абсолютистського правління членів правлячої австрійської династії Габсбургів.
1686-1688 – тримала облогу Мукачівського замку Паланок.
Імре Текелі (1657 —1705) — угорський політичний та військовий діяч, очільник куруців у 1682–1685 роках, князь Трансильванії у 1690—1691 рока. Другий чоловік Ілони Зріні.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)