Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Нескромна спроба:)
Сама б я до такого навряд чи додумалася б - перекладати власні вірші, на мій погляд, нескромно. Та Анонім Я. Саландяк своєю кропіткою працею над аналізом і перекладом цього вірша спровокував мене це зробити. Ось він, результат:)
Подруго моя золотокучера!
Стукаєш навіщо у вікно?
Вчинками немудрими засмучена,
Я живу немудро все одно.
Наче все роблю, як радять правила,
Душу очищаю до країв –
Гострим перцем доленька приправила
Всі шляхетні наміри мої.
Вкотре у гріхах покаюсь радо я,
Та хіба втечу колись від них?
Листя, мов роки, у вічність падає...
О, життя! Ти – осені двійник.
Підмете двірник опале листячко,
Чирк! – і все огорне білий дим…
Може, й спалах той, що серцем висічу,
Згасне, не розділений ні з ким…
Что же ты, подруга златокудрая,
Веточкой стучишь в мое окно?
Знаю, что живу совсем не мудро я,
Но живу немудро все равно.
Я всегда старалась жить по правилам,
Душу очищала добела.
На свои места судьба расставила
И благие мысли, и дела.
Надо бы в который раз раскаяться,
То, что не успела, наверстать.
Годы, словно листья, осыпаются...
Жизнь моя! Ты осени под стать.
Дворник соберет листву метелкою,
Чиркнув спичкой, скроется в дыму.
Может, от меня всего и толку-то -
Всплеск тепла, не нужный никому...
Контекст : Всплеск тепла, не нужный никому
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
