Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Опікуйтесь поетами живими...
Миколи Вінграновського
Такий був сонячний!
Але –
Ранково-сонячний:
Вже теплий,
Шпаркий до слова і дотепний,
Але не так, щоби аж зле
Було від жарту, як від жару...
Зігравши щойно Орлюка
В кіно,
Він оплесків чекав
І визнання – не гонорару.
Горнувсь до нього щирий люд.
І я – частинка того люду –
Горнувсь...
Ніколи не забуду
Миколин людяний "прелюд"
В травневій тиші
На морськім
Високім березі
В Одесі!
Принишкло все на синім плесі
Й на видноколі приміськім...
Василя Стуса
…Згадую-пригадую Стуса Василя…
Травень по Одесі сонячно гуля,
Чорне море плещеться біля наших ніг…
Василя немає – пам’ять я зберіг.
Він – дитя "відлиги",
Жертва злої гри –
Плакали за Стусом тамті табори,
Тамті, ще єжовські, сталінські, оті,
Прокляті навіки, на віки – святі.
Василя нема вже:
Ватрою згорів
У пожежі брежнєвських "тихих" таборів.
…Бачу я: ворушиться табірна земля…
Скільки в ній ровесників Стуса Василя?
Григорія Чубая
Немає Гриця Чубая
Ні поряд, ні далеко,
І лиш в уяві чую я
Його журливий клекіт
За видноколом:
Кру, кру, кру...
Кров’яниться зірниця.
То значить: скоро вже помру,
Зустріну скоро Гриця.
Не падаю у трави ниць
В пітному переляці –
Перед очима світлий Гриць
На львівській Погулянці.
А над застоллям:
Кру, кру, кру...
Й Галинчине сопрано.
І Гриць – живий.
І я – не вмру.
І взагалі ще рано...
Миколи Щепенка
Багатьох я вже похоронив
Старших і молодших,
І не знаю,
Чим я перед ними завинив, –
Вістки з того краю ж бо не маю.
Дорогий Назаровичу, Ви,
Як ніхто, прощаючи, любили…
А тепер – з-під снігу, з-під трави –
Хто простить, любивши?
Сон могили –
Непробудний! Топчемо траву,
Косимо і знову ждем отави,
Маримо – безславні – наяву
Славні за життя робити справи.
Миколи Данька
Ми жили не в тій епосі –
Стежини звивисті й вузькі
То в хутірськім губились просі,
То в просі гинули міськім.
Я з проса виповз до гороху
Й на кукурудзянім лану
Перехитрив страшну епоху –
Змінив її на менш страшну.
Однак звільнитися від страху
Я до кінця життя не міг –
Перестрибнувши через плаху,
Знов наривався на батіг.
І лиш тепер, коли всі друзі,
Не дочекавшись перемін,
Спіткали смерть,
В перенапрузі
Я піднімаюся з колін.
Микити Чернявського
Ви пішли без вороття
Із мого життя –
Лиш тепер я зрозумів,
Ким були для мене Ви.
Розгубився,
Загубивсь
Між трьома я кленами
І тупцюю без пуття,
Як мале дитя.
Івана Савича
Івану Савичу так праглося дожить
До третього тисячоліття!
Покрилось інеєм ялин зелене віття
Біля могили, де поет лежить...
А час – біжить. Нелюблене століття
Минає – заметуть його сніги...
Новій епосі на свої круги
Виводити яскраве різноквіття
Щасливих весен!
Олега Бішарєва
До скорого побачення, Олеже,
За обрієм, де ніч і небуття!
Намарне ти життя своє обмежив
Піввіком,
Не поживши до пуття…
В мажорному цвітінні люботравня
Хіба ж доречні ревнощі пусті?!
Нехай поплаче дружба наша давня
На самоті,
Уперше у житті…
Петра Скунця
Сутужно так і тужно без Петра!
Його обійми дружні не замінить
Дворукий хрест...
Печалиться пора
Осіння
І свавільно половинить
Остиглу душу.
Стежка на Ужем
Повужчала –
Не розбіжишся дуже,
Присутність наша вистуджена вже
Й не мружить вічі сонце небайдуже...
Не траплю вже до міста на Ужі,
Позбавлений Петрового магніту,
Блукаю, непридруджений, по світу,
Де навіть земляки мені чужі.
PS
Лице покійного поета,
Живе, розквітле для привіту,
Явила відеокасета
Озлілому, черствому світу.
І світ, їй-богу, подобрішав
І почистішав перед Богом,
І добрим виповнилась ніша,
Що спорожніла після злого.
* * *
Опікуйтесь поетами живими –
Не ждіть, допоки в злигоднях помруть,
Аби провести їх в останню путь
Помпезно! Поспілкуйтеся із ними,
Живими: то ж наївні дітлахи
І разом з тим – прозірливі пророки,
Беріть у них, живих іще, уроки,
Як жити і не множити гріхи…
Опікуйтесь поетами щодня:
Вони ж небесним янголам рідня!
Мико́ла Степа́нович Вінграно́вський (1936 — 2004) — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист, поет.
Васи́ль Семе́нович Сту́с (1938 - 1985) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.
Григо́рій Петрович Чуба́й (1949 — 1982) — український поет, перекладач.
Один із чільних представників НМ-дискурсу у львівському андеґраунді 70-х років.
Микола Назарович Щепенко (1915 — 1995) — український письменник. Один із засновників Сватівської літературної студії «Світанок».
Микола Михайлович Данько (1926 — 1993) — український поет, письменник, журналіст, бібліофіл. Один із лідерів українського руху опору в Сумах 1970-1980-тих років.
Микита Антонович Чернявський (1920 — 1993) — український поет, прозаїк, журналіст.
Іван Савич Лук'яненко (1914 — 2000) — український поет і журналіст.
Олег Леонтійович Бішарєв (1947 — 1997) — літературознавець і літературний критик. Єсенінознавець. Один із засновників Української міжрегіональної спілки письменників у 1993 році.
Петро́ Микола́йович Скунць (1942 — 2007) — український поет, член Національної спілки письменників України з 1962 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)