Летів за кривою —
то вгору, то вниз —
зачуханий поїзд.

Розварений рис —
розсварені душі
з розбитих сердець
складали роззувшись
життя в гаманець.

Спивались теплушки,
співали купе
і брали на мушку —
хто в такт не сопе.

Горіли в буржуйках
біблійні світи,
бульками у жуйках
стріляли понти.

Задраєні люки —
дихнути ніяк,
з-назовні — ні звуку,
а стрічні — навспак.

Зла кров машиніста —
лінива, не шквал.
Той був мумуністом
в топилищі шпал.
Той вірив у фару,
у силу лопат,
в "піддай кочегаре",
в гудочний парад.
Він бачив майбутнє
і цвинтар комах
на склі чолопутнім.
Він їхав, мов дах.

А станцій — до біса,
розвилок — нема,
і ніде тепліше,
на носі зима.

Проїхали осінь,
ніхто не зійшов,
без моря — матроси,
а віра — в ніщо.

Був цукор до чаю,
з горілкою цирк.
Мовчав, мов Почаїв,
біг вікнами зирк.

Забився на нари,
на хрестику змерз
всім Душам Ліхтарик,
Господар Небес.
Висів — золотився,
світився в собі,
і сум Його лився
прудкіший за біль.
Він знав — де надія,
де брами і мед,
про що серце піє,
куди слово дме.
І дихали груди,
мов риба на лід,
між чудом і блудом —
коліс переліт.

Як сонце клякало,
то місяць кульгав —
за шпалою шпалу
у крок зодягав.

Застукані миті,
оритмений шлях.
Був час зупинитись,
пропала земля...
...купе і теплушки,
хвіст голову з’їв...
і збилися мушки
об неба краї.

Летів за кривою —
чи вгору, чи вниз —
зачуханий поїзд,
дрімав провідник.

30 Вересня, 2013