ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Штанько (1971) /
Вірші
До 80-х роковин голодомору в Україні
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До 80-х роковин голодомору в Україні
Запалимо свічу!
Нехай зігріє душі
Усім кого забрав голодомор…
Як страшно це було! Не будемо байдужі!
Смертельний і пожертвений терор –
коли червоний кат, забрав все до зернини,
не знав жалю, і навіть плач дітей
його не зупиняв… хоч крихточку з хлібини,
вони просили (їм що до ідей!?)
і, пухнучи від голоду, вмирали тихо…
А він, мов навіжений, шаленів –
„Мітла червона“, „чорний список“… Боже! Лихо!
(Бог десь мовчав, немов заціпенів,
від того, що ця звірська рать робила…) Боже!
У чому винні? Гріх який у нас?
Чому це лихо нам!? Довкруж весь люд знеможе!
Співуча Україна змовкла враз,
немов у чорний саван смерті загорнули…
Вона ж ішла за ним, як ніч жалів.
Голодна смерть! Діждалася свого. Поснули…
І вітер пісню жалібну завів…
Квітуча, чорноземна, землеробська нива
здригнулася від горя – „Як же так?
Я від Трипілля годувала всіх дбайливо,
а нині все забрав пожадний птах…
А простолюд-творець – рослинник і месія,
споконвіків рожденний для сохи́,
вмирає без хлібини й каші… Гречкосі́ї?!!!
Невже це помста давніх пастухів?“
Чи є у світі щось страшніше ніж це горе –
дивитись на застигнувшу сльозу́,
яка з очей дитячих пада у покорі…
Смертельні тіні з комину повзуть…
Безумна мати, заломивши руки в по́куть,
хрестилась до смертельного гріха…
А потім перед ранком … в хаті – тиша й спокій…
І мертві всі… зіяє піч глуха…
Голодомор, як темний морок вліз до хати,
в мільйонах душ згасивши світ життя…
приречені за планом Ката помирати,
під марші індустрії і звитя́г…
О, Боже! Що то був за жах! У тридцять дру́гім…
тридцять третім…Спитає нині хтось:
„Чи то є правда? Вигадки?“
– О, недолу́гі!
Коли ж ЛЮБИТИ, Боже, навчимось?!
Скажіть це дітям, що від голоду вмирали!
Скажіть мільйонам…
Запитай в катів,
що у дітей останнє зернятко забрали, –
„Чи є спокута зчинених гріхів?“
Запалимо свічу, нехай зігріє душі
Усіх кого забрав голодомор…
Нехай покояться у мирі. Незворушні.
Ми пам’ятаємо...
(Молитва… хо́р...)
Нехай зігріє душі
Усім кого забрав голодомор…
Як страшно це було! Не будемо байдужі!
Смертельний і пожертвений терор –
коли червоний кат, забрав все до зернини,
не знав жалю, і навіть плач дітей
його не зупиняв… хоч крихточку з хлібини,
вони просили (їм що до ідей!?)
і, пухнучи від голоду, вмирали тихо…
А він, мов навіжений, шаленів –
„Мітла червона“, „чорний список“… Боже! Лихо!
(Бог десь мовчав, немов заціпенів,
від того, що ця звірська рать робила…) Боже!
У чому винні? Гріх який у нас?
Чому це лихо нам!? Довкруж весь люд знеможе!
Співуча Україна змовкла враз,
немов у чорний саван смерті загорнули…
Вона ж ішла за ним, як ніч жалів.
Голодна смерть! Діждалася свого. Поснули…
І вітер пісню жалібну завів…
Квітуча, чорноземна, землеробська нива
здригнулася від горя – „Як же так?
Я від Трипілля годувала всіх дбайливо,
а нині все забрав пожадний птах…
А простолюд-творець – рослинник і месія,
споконвіків рожденний для сохи́,
вмирає без хлібини й каші… Гречкосі́ї?!!!
Невже це помста давніх пастухів?“
Чи є у світі щось страшніше ніж це горе –
дивитись на застигнувшу сльозу́,
яка з очей дитячих пада у покорі…
Смертельні тіні з комину повзуть…
Безумна мати, заломивши руки в по́куть,
хрестилась до смертельного гріха…
А потім перед ранком … в хаті – тиша й спокій…
І мертві всі… зіяє піч глуха…
Голодомор, як темний морок вліз до хати,
в мільйонах душ згасивши світ життя…
приречені за планом Ката помирати,
під марші індустрії і звитя́г…
О, Боже! Що то був за жах! У тридцять дру́гім…
тридцять третім…Спитає нині хтось:
„Чи то є правда? Вигадки?“
– О, недолу́гі!
Коли ж ЛЮБИТИ, Боже, навчимось?!
Скажіть це дітям, що від голоду вмирали!
Скажіть мільйонам…
Запитай в катів,
що у дітей останнє зернятко забрали, –
„Чи є спокута зчинених гріхів?“
Запалимо свічу, нехай зігріє душі
Усіх кого забрав голодомор…
Нехай покояться у мирі. Незворушні.
Ми пам’ятаємо...
(Молитва… хо́р...)
Спільна робота з донькою Іриною, ученицею 11 класу, для якої це перші кроки в поезії.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію