це так просто як ніч безумовно і дивно
ані кроку назад ані виру з очей
наче місячна цвіль облітає людина
і ніщо ні за чим ні у щось не тече

ти мене розклади на склади на лопатки
і сумним відмалюй при свічі з голови
роздаруй вже німого у тінях на згадку
розтинанню повітря мечами трави

а тоді розгуби у безмежнім відлунні
поки зову птахи не розтануть у сні
поки голосу біль сам себе не усуне
не летітиме тихо у спогадах сніг

хто мене опустив як у купіль малятко
ніжно так обійма що дихнути ніяк
це небита зима без кінця і початку
в зледенілому серці дорога моя

лопотять корогви значить вітер не сниться
безголові шапки значить вже принесли
і лягає земля мов насіння синиці
і від тім'я до п'ят всі жалі проросли

ти мене пригадай у настуканні шиби
сонцем дихаю ледь у кістлявих гілках
хай обілений світ заворожений ніби
розпадається світлом у рідних руках

7 Листопада, 2013