
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
КРАЙ ЛІСУ У ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
В селі його будинок скраю;
Він не побачить, спать вже лігши,
Як я сніги в нім споглядаю.
Кінь фиркає, не зрозумівши,
Чому стою тут, занімівши,
Між лісом і замерзлим ставом
В цей вечір, в році найтемніший.
Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
Сніжок снується з висоти,
Вітрець легенький пробігає.
А ліс -- очей не відвести,
Та встигнуть обіцявся ти;
І до спочинку довго йти,
І до спочинку довго йти.
КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ
Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
Змінить того, хто зранку тут косив.
Давно опала й висохла роса
Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.
Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
Чи не долине знов мантачки звук.
Ні, він пішов, скосивши весь загін,
Й один тут я, як був самотнім він.
"Так має буть, -- як відгук з далини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
Та думку цю докінчити не встиг --
Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.
На сполох б'ють бентежних два крила:
Де розкіш та, що вчора тут була?
Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
Та замість квітів -- кладовищем луг.
Він полетів, докіль я бачить міг,
Але вернувся знов мені до ніг.
На докір той я відповідь не знав
І сіно знов розтрушувати став.
Та погляд мій він до струмка повів,
Де трав і квітів клаптик уцілів.
Така в них ніжна і п'янка краса,
Що їх минула, не взяла коса.
Їх вранці полюбив косар і спас
Лиш за красу, а зовсім не для нас,
Чи щоб від когось вдячності хотів:
Ні, він від сонця й волі захмелів.
Мені здавалось серед спеки дня,
Що той світанок зустрічаю я
Й мій тішать слух пташині голоси;
Що знову чую спів його коси
Й що душу стрів, споріднену моїй,
І не самотній в праці я своїй,
І що живем вже помислом одним;
Опівдні затінку шукаю з ним.
Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
Й ось зараз він близьким і рідним став.
"Всі разом, -- лине з серця глибини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ
Той самий лист осипле осінь,
Що так леліяла весна;
Рудий наст землю має вкрити,
Мов рукавичка шкіряна.
Перш ніж до крон йому піднятись,
Щоб у жару давать знов тінь,
Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
Перетворившись в прах і в тлін.
І там пронизаним буть треба
Травою й квітами -- це знак
Відродження. Як все це в інших --
Не знаю: в світі ж нашім -- так!
Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
В селі його будинок скраю;
Він не побачить, спать вже лігши,
Як я сніги в нім споглядаю.
Кінь фиркає, не зрозумівши,
Чому стою тут, занімівши,
Між лісом і замерзлим ставом
В цей вечір, в році найтемніший.
Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
Сніжок снується з висоти,
Вітрець легенький пробігає.
А ліс -- очей не відвести,
Та встигнуть обіцявся ти;
І до спочинку довго йти,
І до спочинку довго йти.
КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ
Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
Змінить того, хто зранку тут косив.
Давно опала й висохла роса
Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.
Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
Чи не долине знов мантачки звук.
Ні, він пішов, скосивши весь загін,
Й один тут я, як був самотнім він.
"Так має буть, -- як відгук з далини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
Та думку цю докінчити не встиг --
Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.
На сполох б'ють бентежних два крила:
Де розкіш та, що вчора тут була?
Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
Та замість квітів -- кладовищем луг.
Він полетів, докіль я бачить міг,
Але вернувся знов мені до ніг.
На докір той я відповідь не знав
І сіно знов розтрушувати став.
Та погляд мій він до струмка повів,
Де трав і квітів клаптик уцілів.
Така в них ніжна і п'янка краса,
Що їх минула, не взяла коса.
Їх вранці полюбив косар і спас
Лиш за красу, а зовсім не для нас,
Чи щоб від когось вдячності хотів:
Ні, він від сонця й волі захмелів.
Мені здавалось серед спеки дня,
Що той світанок зустрічаю я
Й мій тішать слух пташині голоси;
Що знову чую спів його коси
Й що душу стрів, споріднену моїй,
І не самотній в праці я своїй,
І що живем вже помислом одним;
Опівдні затінку шукаю з ним.
Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
Й ось зараз він близьким і рідним став.
"Всі разом, -- лине з серця глибини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ
Той самий лист осипле осінь,
Що так леліяла весна;
Рудий наст землю має вкрити,
Мов рукавичка шкіряна.
Перш ніж до крон йому піднятись,
Щоб у жару давать знов тінь,
Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
Перетворившись в прах і в тлін.
І там пронизаним буть треба
Травою й квітами -- це знак
Відродження. Як все це в інших --
Не знаю: в світі ж нашім -- так!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію