КРАЙ ЛІСУ У ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
В селі його будинок скраю;
Він не побачить, спать вже лігши,
Як я сніги в нім споглядаю.

Кінь фиркає, не зрозумівши,
Чому стою тут, занімівши,
Між лісом і замерзлим ставом
В цей вечір, в році найтемніший.

Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
Сніжок снується з висоти,
Вітрець легенький пробігає.

А ліс -- очей не відвести,
Та встигнуть обіцявся ти;
І до спочинку довго йти,
І до спочинку довго йти.

КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ

Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
Змінить того, хто зранку тут косив.

Давно опала й висохла роса
Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.

Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
Чи не долине знов мантачки звук.

Ні, він пішов, скосивши весь загін,
Й один тут я, як був самотнім він.

"Так має буть, -- як відгук з далини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."

Та думку цю докінчити не встиг --
Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.

На сполох б'ють бентежних два крила:
Де розкіш та, що вчора тут була?

Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
Та замість квітів -- кладовищем луг.

Він полетів, докіль я бачить міг,
Але вернувся знов мені до ніг.

На докір той я відповідь не знав
І сіно знов розтрушувати став.

Та погляд мій він до струмка повів,
Де трав і квітів клаптик уцілів.

Така в них ніжна і п'янка краса,
Що їх минула, не взяла коса.

Їх вранці полюбив косар і спас
Лиш за красу, а зовсім не для нас,

Чи щоб від когось вдячності хотів:
Ні, він від сонця й волі захмелів.

Мені здавалось серед спеки дня,
Що той світанок зустрічаю я

Й мій тішать слух пташині голоси;
Що знову чую спів його коси

Й що душу стрів, споріднену моїй,
І не самотній в праці я своїй,

І що живем вже помислом одним;
Опівдні затінку шукаю з ним.

Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
Й ось зараз він близьким і рідним став.

"Всі разом, -- лине з серця глибини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."

В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ

Той самий лист осипле осінь,
Що так леліяла весна;
Рудий наст землю має вкрити,
Мов рукавичка шкіряна.

Перш ніж до крон йому піднятись,
Щоб у жару давать знов тінь,
Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
Перетворившись в прах і в тлін.

І там пронизаним буть треба
Травою й квітами -- це знак
Відродження. Як все це в інших --
Не знаю: в світі ж нашім -- так!