Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
20:26
Як палає в небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
КРАЙ ЛІСУ У ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
В селі його будинок скраю;
Він не побачить, спать вже лігши,
Як я сніги в нім споглядаю.
Кінь фиркає, не зрозумівши,
Чому стою тут, занімівши,
Між лісом і замерзлим ставом
В цей вечір, в році найтемніший.
Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
Сніжок снується з висоти,
Вітрець легенький пробігає.
А ліс -- очей не відвести,
Та встигнуть обіцявся ти;
І до спочинку довго йти,
І до спочинку довго йти.
КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ
Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
Змінить того, хто зранку тут косив.
Давно опала й висохла роса
Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.
Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
Чи не долине знов мантачки звук.
Ні, він пішов, скосивши весь загін,
Й один тут я, як був самотнім він.
"Так має буть, -- як відгук з далини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
Та думку цю докінчити не встиг --
Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.
На сполох б'ють бентежних два крила:
Де розкіш та, що вчора тут була?
Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
Та замість квітів -- кладовищем луг.
Він полетів, докіль я бачить міг,
Але вернувся знов мені до ніг.
На докір той я відповідь не знав
І сіно знов розтрушувати став.
Та погляд мій він до струмка повів,
Де трав і квітів клаптик уцілів.
Така в них ніжна і п'янка краса,
Що їх минула, не взяла коса.
Їх вранці полюбив косар і спас
Лиш за красу, а зовсім не для нас,
Чи щоб від когось вдячності хотів:
Ні, він від сонця й волі захмелів.
Мені здавалось серед спеки дня,
Що той світанок зустрічаю я
Й мій тішать слух пташині голоси;
Що знову чую спів його коси
Й що душу стрів, споріднену моїй,
І не самотній в праці я своїй,
І що живем вже помислом одним;
Опівдні затінку шукаю з ним.
Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
Й ось зараз він близьким і рідним став.
"Всі разом, -- лине з серця глибини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ
Той самий лист осипле осінь,
Що так леліяла весна;
Рудий наст землю має вкрити,
Мов рукавичка шкіряна.
Перш ніж до крон йому піднятись,
Щоб у жару давать знов тінь,
Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
Перетворившись в прах і в тлін.
І там пронизаним буть треба
Травою й квітами -- це знак
Відродження. Як все це в інших --
Не знаю: в світі ж нашім -- так!
Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
В селі його будинок скраю;
Він не побачить, спать вже лігши,
Як я сніги в нім споглядаю.
Кінь фиркає, не зрозумівши,
Чому стою тут, занімівши,
Між лісом і замерзлим ставом
В цей вечір, в році найтемніший.
Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
Сніжок снується з висоти,
Вітрець легенький пробігає.
А ліс -- очей не відвести,
Та встигнуть обіцявся ти;
І до спочинку довго йти,
І до спочинку довго йти.
КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ
Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
Змінить того, хто зранку тут косив.
Давно опала й висохла роса
Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.
Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
Чи не долине знов мантачки звук.
Ні, він пішов, скосивши весь загін,
Й один тут я, як був самотнім він.
"Так має буть, -- як відгук з далини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
Та думку цю докінчити не встиг --
Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.
На сполох б'ють бентежних два крила:
Де розкіш та, що вчора тут була?
Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
Та замість квітів -- кладовищем луг.
Він полетів, докіль я бачить міг,
Але вернувся знов мені до ніг.
На докір той я відповідь не знав
І сіно знов розтрушувати став.
Та погляд мій він до струмка повів,
Де трав і квітів клаптик уцілів.
Така в них ніжна і п'янка краса,
Що їх минула, не взяла коса.
Їх вранці полюбив косар і спас
Лиш за красу, а зовсім не для нас,
Чи щоб від когось вдячності хотів:
Ні, він від сонця й волі захмелів.
Мені здавалось серед спеки дня,
Що той світанок зустрічаю я
Й мій тішать слух пташині голоси;
Що знову чую спів його коси
Й що душу стрів, споріднену моїй,
І не самотній в праці я своїй,
І що живем вже помислом одним;
Опівдні затінку шукаю з ним.
Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
Й ось зараз він близьким і рідним став.
"Всі разом, -- лине з серця глибини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."
В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ
Той самий лист осипле осінь,
Що так леліяла весна;
Рудий наст землю має вкрити,
Мов рукавичка шкіряна.
Перш ніж до крон йому піднятись,
Щоб у жару давать знов тінь,
Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
Перетворившись в прах і в тлін.
І там пронизаним буть треба
Травою й квітами -- це знак
Відродження. Як все це в інших --
Не знаю: в світі ж нашім -- так!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
