ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…

Віктор Насипаний
2026.02.12 09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?

Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -

Лесь Коваль
2026.02.11 22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Ярослав Чорногуз
2026.02.11 19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?

Олена Побийголод
2026.02.10 21:20
Із Леоніда Сергєєва

Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.

Світлана Пирогова
2026.02.10 19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Марач (1955) / Вірші / Із Роберта Фроста

 Із Роберта Фроста
КРАЙ ЛІСУ У ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
В селі його будинок скраю;
Він не побачить, спать вже лігши,
Як я сніги в нім споглядаю.

Кінь фиркає, не зрозумівши,
Чому стою тут, занімівши,
Між лісом і замерзлим ставом
В цей вечір, в році найтемніший.

Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
Сніжок снується з висоти,
Вітрець легенький пробігає.

А ліс -- очей не відвести,
Та встигнуть обіцявся ти;
І до спочинку довго йти,
І до спочинку довго йти.

КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ

Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
Змінить того, хто зранку тут косив.

Давно опала й висохла роса
Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.

Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
Чи не долине знов мантачки звук.

Ні, він пішов, скосивши весь загін,
Й один тут я, як був самотнім він.

"Так має буть, -- як відгук з далини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."

Та думку цю докінчити не встиг --
Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.

На сполох б'ють бентежних два крила:
Де розкіш та, що вчора тут була?

Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
Та замість квітів -- кладовищем луг.

Він полетів, докіль я бачить міг,
Але вернувся знов мені до ніг.

На докір той я відповідь не знав
І сіно знов розтрушувати став.

Та погляд мій він до струмка повів,
Де трав і квітів клаптик уцілів.

Така в них ніжна і п'янка краса,
Що їх минула, не взяла коса.

Їх вранці полюбив косар і спас
Лиш за красу, а зовсім не для нас,

Чи щоб від когось вдячності хотів:
Ні, він від сонця й волі захмелів.

Мені здавалось серед спеки дня,
Що той світанок зустрічаю я

Й мій тішать слух пташині голоси;
Що знову чую спів його коси

Й що душу стрів, споріднену моїй,
І не самотній в праці я своїй,

І що живем вже помислом одним;
Опівдні затінку шукаю з ним.

Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
Й ось зараз він близьким і рідним став.

"Всі разом, -- лине з серця глибини, --
Хай поряд чи хай порізно вони."

В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ

Той самий лист осипле осінь,
Що так леліяла весна;
Рудий наст землю має вкрити,
Мов рукавичка шкіряна.

Перш ніж до крон йому піднятись,
Щоб у жару давать знов тінь,
Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
Перетворившись в прах і в тлін.

І там пронизаним буть треба
Травою й квітами -- це знак
Відродження. Як все це в інших --
Не знаю: в світі ж нашім -- так!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-02-16 21:19:47
Переглядів сторінки твору 1882
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.555 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.493 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.659
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.07.02 19:13
Автор у цю хвилину відсутній