
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
Любов і сумнів
Чужак в смерк прибивсь до воріт,
Зустрів його там жених;
Й мав посох в руці, ноша ж уся --
Тривога в очах сумних.
Й вони благали, більш ніж уста,
Притулок дати на ніч;
На шлях, яким брів, оглянувсь,
Й ні зблиску -- мла зусібіч.
Жених стрів словами: "Яку б
Прикмету в небі знайти,
Що ждать від ночі, щоб знать дала?
Чужинцю, що скажеш ти?"
Лист жимолості встеляє двір,
Вже зморщились її плоди;
Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
"Чужинцю, холодів жди!"
Наречена ж, розвівши вогонь,
В покоях була одна
Й рум'янець грав на щоках її,
Й світилась щастям вона.
Жених на спустілий шлях дививсь
Й бачив її лиш -- замкнув
Чиє б серце в клітку золоту
Й срібним гвіздком припнув.
Жених знав -- з ближнім ділитись слід
Останнім, й не прожене
Того, хто зараз терпить нужду,
Інакше Бог прокляне.
Чи ж не Доля сама привела
Чужинця в подружжя дім?
Й що зло йде з ним любов руйнувать --
В це ще не вірилось їм.
Пізня прогулянка
По скошеній отаві йдем;
Горять, немов сережки,
На сонці крапельки роси
Й не видно стежки.
У сад ввійдем -- і плескіт крил
Замре над головами;
Цей світлий і бентежний сум
Не виразить словами.
Здається, лише подиху
Достатньо чи зітхання,
Щоб сипався за листом лист --
Дерев краса остання.
В зачаруванні, ніби в сні,
Так довго б міг стояти,
Та хочу ще останніх айстр
Букет тобі нарвати.
Пісня дощу
Розідрані хмари вітер жене;
Дорога, безлюдна весь день,
Мільйоном бризок зустріла мене,
На неї ступив лишень.
Придорожніх квітів печаль,
Що бджіл, без надії вже, ждуть;
Виходь, кохана, нас кличе даль,
Моєю і в дощ цей будь!
І навіть пташиних не чуть голосів;
Виразніш їх туга німа,
Ніж ельфів з колишніх лісів,
Хоч тих вже давно і нема.
Ніде вже інших не чуть пісень,
Озвучених вітром ніж;
Підем, кохана, у ліс в цей день
Під срібний з гілля капіж.
Вперед штовхає нас вітер щораз
І пісню горла -- аж охрип,
А злива -- мов небо розкрилось враз;
Вже одяг до тіла прилип.
Дарма, що грязь і калюж не злічить,
Дорога ж -- суцільний струмок;
Мов перл, на грудях у тебе блищить
В цілунках дощу листок.
Ні, це не вітер гуде в імлі;
Це ніби моря прадавнього шум,
Що знов вертається до землі
В екстазі видінь і дум;
Немов крізь сум і печаль
Любові воскреснув щем...
Підем, кохана, в осінню даль,
Моєю будь під дощем!
Чужак в смерк прибивсь до воріт,
Зустрів його там жених;
Й мав посох в руці, ноша ж уся --
Тривога в очах сумних.
Й вони благали, більш ніж уста,
Притулок дати на ніч;
На шлях, яким брів, оглянувсь,
Й ні зблиску -- мла зусібіч.
Жених стрів словами: "Яку б
Прикмету в небі знайти,
Що ждать від ночі, щоб знать дала?
Чужинцю, що скажеш ти?"
Лист жимолості встеляє двір,
Вже зморщились її плоди;
Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
"Чужинцю, холодів жди!"
Наречена ж, розвівши вогонь,
В покоях була одна
Й рум'янець грав на щоках її,
Й світилась щастям вона.
Жених на спустілий шлях дививсь
Й бачив її лиш -- замкнув
Чиє б серце в клітку золоту
Й срібним гвіздком припнув.
Жених знав -- з ближнім ділитись слід
Останнім, й не прожене
Того, хто зараз терпить нужду,
Інакше Бог прокляне.
Чи ж не Доля сама привела
Чужинця в подружжя дім?
Й що зло йде з ним любов руйнувать --
В це ще не вірилось їм.
Пізня прогулянка
По скошеній отаві йдем;
Горять, немов сережки,
На сонці крапельки роси
Й не видно стежки.
У сад ввійдем -- і плескіт крил
Замре над головами;
Цей світлий і бентежний сум
Не виразить словами.
Здається, лише подиху
Достатньо чи зітхання,
Щоб сипався за листом лист --
Дерев краса остання.
В зачаруванні, ніби в сні,
Так довго б міг стояти,
Та хочу ще останніх айстр
Букет тобі нарвати.
Пісня дощу
Розідрані хмари вітер жене;
Дорога, безлюдна весь день,
Мільйоном бризок зустріла мене,
На неї ступив лишень.
Придорожніх квітів печаль,
Що бджіл, без надії вже, ждуть;
Виходь, кохана, нас кличе даль,
Моєю і в дощ цей будь!
І навіть пташиних не чуть голосів;
Виразніш їх туга німа,
Ніж ельфів з колишніх лісів,
Хоч тих вже давно і нема.
Ніде вже інших не чуть пісень,
Озвучених вітром ніж;
Підем, кохана, у ліс в цей день
Під срібний з гілля капіж.
Вперед штовхає нас вітер щораз
І пісню горла -- аж охрип,
А злива -- мов небо розкрилось враз;
Вже одяг до тіла прилип.
Дарма, що грязь і калюж не злічить,
Дорога ж -- суцільний струмок;
Мов перл, на грудях у тебе блищить
В цілунках дощу листок.
Ні, це не вітер гуде в імлі;
Це ніби моря прадавнього шум,
Що знов вертається до землі
В екстазі видінь і дум;
Немов крізь сум і печаль
Любові воскреснув щем...
Підем, кохана, в осінню даль,
Моєю будь під дощем!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію