Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
2026.06.16
10:44
Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
2026.06.16
06:33
Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
Любов і сумнів
Чужак в смерк прибивсь до воріт,
Зустрів його там жених;
Й мав посох в руці, ноша ж уся --
Тривога в очах сумних.
Й вони благали, більш ніж уста,
Притулок дати на ніч;
На шлях, яким брів, оглянувсь,
Й ні зблиску -- мла зусібіч.
Жених стрів словами: "Яку б
Прикмету в небі знайти,
Що ждать від ночі, щоб знать дала?
Чужинцю, що скажеш ти?"
Лист жимолості встеляє двір,
Вже зморщились її плоди;
Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
"Чужинцю, холодів жди!"
Наречена ж, розвівши вогонь,
В покоях була одна
Й рум'янець грав на щоках її,
Й світилась щастям вона.
Жених на спустілий шлях дививсь
Й бачив її лиш -- замкнув
Чиє б серце в клітку золоту
Й срібним гвіздком припнув.
Жених знав -- з ближнім ділитись слід
Останнім, й не прожене
Того, хто зараз терпить нужду,
Інакше Бог прокляне.
Чи ж не Доля сама привела
Чужинця в подружжя дім?
Й що зло йде з ним любов руйнувать --
В це ще не вірилось їм.
Пізня прогулянка
По скошеній отаві йдем;
Горять, немов сережки,
На сонці крапельки роси
Й не видно стежки.
У сад ввійдем -- і плескіт крил
Замре над головами;
Цей світлий і бентежний сум
Не виразить словами.
Здається, лише подиху
Достатньо чи зітхання,
Щоб сипався за листом лист --
Дерев краса остання.
В зачаруванні, ніби в сні,
Так довго б міг стояти,
Та хочу ще останніх айстр
Букет тобі нарвати.
Пісня дощу
Розідрані хмари вітер жене;
Дорога, безлюдна весь день,
Мільйоном бризок зустріла мене,
На неї ступив лишень.
Придорожніх квітів печаль,
Що бджіл, без надії вже, ждуть;
Виходь, кохана, нас кличе даль,
Моєю і в дощ цей будь!
І навіть пташиних не чуть голосів;
Виразніш їх туга німа,
Ніж ельфів з колишніх лісів,
Хоч тих вже давно і нема.
Ніде вже інших не чуть пісень,
Озвучених вітром ніж;
Підем, кохана, у ліс в цей день
Під срібний з гілля капіж.
Вперед штовхає нас вітер щораз
І пісню горла -- аж охрип,
А злива -- мов небо розкрилось враз;
Вже одяг до тіла прилип.
Дарма, що грязь і калюж не злічить,
Дорога ж -- суцільний струмок;
Мов перл, на грудях у тебе блищить
В цілунках дощу листок.
Ні, це не вітер гуде в імлі;
Це ніби моря прадавнього шум,
Що знов вертається до землі
В екстазі видінь і дум;
Немов крізь сум і печаль
Любові воскреснув щем...
Підем, кохана, в осінню даль,
Моєю будь під дощем!
Чужак в смерк прибивсь до воріт,
Зустрів його там жених;
Й мав посох в руці, ноша ж уся --
Тривога в очах сумних.
Й вони благали, більш ніж уста,
Притулок дати на ніч;
На шлях, яким брів, оглянувсь,
Й ні зблиску -- мла зусібіч.
Жених стрів словами: "Яку б
Прикмету в небі знайти,
Що ждать від ночі, щоб знать дала?
Чужинцю, що скажеш ти?"
Лист жимолості встеляє двір,
Вже зморщились її плоди;
Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
"Чужинцю, холодів жди!"
Наречена ж, розвівши вогонь,
В покоях була одна
Й рум'янець грав на щоках її,
Й світилась щастям вона.
Жених на спустілий шлях дививсь
Й бачив її лиш -- замкнув
Чиє б серце в клітку золоту
Й срібним гвіздком припнув.
Жених знав -- з ближнім ділитись слід
Останнім, й не прожене
Того, хто зараз терпить нужду,
Інакше Бог прокляне.
Чи ж не Доля сама привела
Чужинця в подружжя дім?
Й що зло йде з ним любов руйнувать --
В це ще не вірилось їм.
Пізня прогулянка
По скошеній отаві йдем;
Горять, немов сережки,
На сонці крапельки роси
Й не видно стежки.
У сад ввійдем -- і плескіт крил
Замре над головами;
Цей світлий і бентежний сум
Не виразить словами.
Здається, лише подиху
Достатньо чи зітхання,
Щоб сипався за листом лист --
Дерев краса остання.
В зачаруванні, ніби в сні,
Так довго б міг стояти,
Та хочу ще останніх айстр
Букет тобі нарвати.
Пісня дощу
Розідрані хмари вітер жене;
Дорога, безлюдна весь день,
Мільйоном бризок зустріла мене,
На неї ступив лишень.
Придорожніх квітів печаль,
Що бджіл, без надії вже, ждуть;
Виходь, кохана, нас кличе даль,
Моєю і в дощ цей будь!
І навіть пташиних не чуть голосів;
Виразніш їх туга німа,
Ніж ельфів з колишніх лісів,
Хоч тих вже давно і нема.
Ніде вже інших не чуть пісень,
Озвучених вітром ніж;
Підем, кохана, у ліс в цей день
Під срібний з гілля капіж.
Вперед штовхає нас вітер щораз
І пісню горла -- аж охрип,
А злива -- мов небо розкрилось враз;
Вже одяг до тіла прилип.
Дарма, що грязь і калюж не злічить,
Дорога ж -- суцільний струмок;
Мов перл, на грудях у тебе блищить
В цілунках дощу листок.
Ні, це не вітер гуде в імлі;
Це ніби моря прадавнього шум,
Що знов вертається до землі
В екстазі видінь і дум;
Немов крізь сум і печаль
Любові воскреснув щем...
Підем, кохана, в осінню даль,
Моєю будь під дощем!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
