Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
ДО ЗЕМЛІ
До губ торкнися знов
І ніжністю без меж
Зігрій мене, любов.
Я з вітром теж
Впиваю аромат,
Вслухаюсь в тихий спів.
Який там райський сад
Весною цвів!
До болю в голові
Вино черемух пив,
Росою рукави
Жасмин кропив.
Дні радісно текли,
Допоки юним був;
Як пелюстки пекли
Роз, не забув.
Та охолола кров
І притупився біль,
І якщо пити знов,
То тільки сіль
Із сліз, і в роті лоз
Відчуть кору гірку --
Вони солодші роз
У мить таку,
Коли в сльозах щока
І, грузнучи в пісок,
Затерпла вже рука
І лоб твій змок.
У трав солодкій млі
Блаженніше що, ніж
Припасти до землі
Іще сильніш.
ЩОБ ВИЙШЛА ПІСНЯ
Він зовсім не умів співати
Цей вітер; він не знав, де стать.
Так довго не могло тривати,
Щоб тільки вити і свистать.
Прийшла людина і сказала:
"Ти робиш все, немов на глум."
Де стати, дуть як показала,
Щоб вийшла пісня, а не шум.
Вона повітря в рот набрала
Й, щоб північ в південь перейшла --
Так довго пауза тривала --
І дуть легенько почала.
І звук за звуком, поступово
З гортані, з горла глибини
Явились музика і слово --
І стали піснею вони.
ЗНЕНАЦЬКА
І завжди так, як в цей бентежний час --
Ще тільки дня останній відблиск згас
І білий сніг, що дочекавсь пори,
На голий ліс посиплеться згори
Й зітханням тихим в вітах забринить --
Я у сум'ятті зупинюсь на мить
Зненацька, мов не стрінусь навесні
З усім, що рідне й дороге мені.
І в серці знов проснеться каяття,
Мов і не починалося життя.
Ще все вернеться -- сумніву нема:
Не вічно пануватиме зима.
Дерева сніг по пояс хай заніс --
Іще дзвінкіш озветься в квітні ліс.
Весна прийде й здолає білі мури,
І колись грізні снігу кучугури
Осядуть, зморщаться -- не встежу й сам
Як під пташину метушню і гам
Струмками потечуть, де косогір;
Й ніщо вже білим не потішить зір --
Хіба що гурт берізок на горбі
Та церковка у хат сільських юрбі.
До губ торкнися знов
І ніжністю без меж
Зігрій мене, любов.
Я з вітром теж
Впиваю аромат,
Вслухаюсь в тихий спів.
Який там райський сад
Весною цвів!
До болю в голові
Вино черемух пив,
Росою рукави
Жасмин кропив.
Дні радісно текли,
Допоки юним був;
Як пелюстки пекли
Роз, не забув.
Та охолола кров
І притупився біль,
І якщо пити знов,
То тільки сіль
Із сліз, і в роті лоз
Відчуть кору гірку --
Вони солодші роз
У мить таку,
Коли в сльозах щока
І, грузнучи в пісок,
Затерпла вже рука
І лоб твій змок.
У трав солодкій млі
Блаженніше що, ніж
Припасти до землі
Іще сильніш.
ЩОБ ВИЙШЛА ПІСНЯ
Він зовсім не умів співати
Цей вітер; він не знав, де стать.
Так довго не могло тривати,
Щоб тільки вити і свистать.
Прийшла людина і сказала:
"Ти робиш все, немов на глум."
Де стати, дуть як показала,
Щоб вийшла пісня, а не шум.
Вона повітря в рот набрала
Й, щоб північ в південь перейшла --
Так довго пауза тривала --
І дуть легенько почала.
І звук за звуком, поступово
З гортані, з горла глибини
Явились музика і слово --
І стали піснею вони.
ЗНЕНАЦЬКА
І завжди так, як в цей бентежний час --
Ще тільки дня останній відблиск згас
І білий сніг, що дочекавсь пори,
На голий ліс посиплеться згори
Й зітханням тихим в вітах забринить --
Я у сум'ятті зупинюсь на мить
Зненацька, мов не стрінусь навесні
З усім, що рідне й дороге мені.
І в серці знов проснеться каяття,
Мов і не починалося життя.
Ще все вернеться -- сумніву нема:
Не вічно пануватиме зима.
Дерева сніг по пояс хай заніс --
Іще дзвінкіш озветься в квітні ліс.
Весна прийде й здолає білі мури,
І колись грізні снігу кучугури
Осядуть, зморщаться -- не встежу й сам
Як під пташину метушню і гам
Струмками потечуть, де косогір;
Й ніщо вже білим не потішить зір --
Хіба що гурт берізок на горбі
Та церковка у хат сільських юрбі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
