Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
ВЕСНЯНІ КАЛЮЖІ
Хоча і в лісі, ці калюжі теж
Все небо віддзеркалюють без меж;
Вони, мов квіти, про які забудуть
За тиждень вже й подібно їм зійдуть,
Та не в струмок, а випитими будуть
Корінням, що розмай зелений ждуть.
Дерева знов стать літнім лісом мріють:
Розкішні крони в їхніх бруньках зріють;
Хай не спішать з тремтінням цим на вітах
Скоріш від них звільниись, як від пут --
Калюжних квітів і калюж у квітах
Від снігу, що розтанув вчора тут.
МЕТЕЛИКІВ БЛАКИТНИХ ДЕНЬ
Цей день весни метеликам віддам,
Небесним гостям, що неначе квіти,
Та ще не скоро стільки являть нам,
Як в них на крильцях, чистої блакиті.
Вони бринять, хоча і без пісень,
Забувши стужу й заметіль лютневу;
Тісніш на вітрі збившися лишень
Там, де колеса місять грязь квітневу.
СНІГОВИЙ ПИЛ
Ворона тільки --
Бо хто б ще міг --
На мене з гілки
Струсила сніг.
І це змінило
Мій настрій весь:
Все, що гнітило,
Поділось десь.
ЗГАДУЮЧИ ВЗИМКУ ПТАШКУ, ЩО СПІВАЛА НА СМЕРКАННІ
Млів захід в сяйві золотому;
Все завмирало. Я додому
По неозорих брів снігах
Й здалося -- крил відчув я змах.
Коли ще влітку тут проходив,
То зупинявсь і очі зводив:
Шукав співця, чий ніжний спів
В кущах так ангельськи дзвенів.
Та зараз тут не чуть пташок;
На вітрі лиш бринить листок.
Й щоб сумніви розвіять, знов
Я кущ цей двічі обійшов.
З горба навкруг я бачить міг,
Як іній струшувавсь на сніг
В іскристім блиску, ніби те,
Що золотисте -- в золоте.
З гущавини, немов примари,
Тяглись по небу дим чи хмари
На південь з півночі -- й на мить
Сяйнула зіркою блакить.
ЗНАЙОМИЙ З НІЧЧЮ
Знайомий з ніччю я уже давно.
Виходив я й вертався під дощем,
Та довго ще світилося вікно,
Як оглядавсь, щоб стишить серця щем.
Задумавшись, не відповів йому,
Як сторож стрівсь, закутаний плащем.
Знов зупинивсь, вслухаючись в пітьму:
Позаду в місті кликали когось;
Збентежився, не знаю сам, чому;
Та не мене гукав далекий хтось.
А угорі, де зоряне рядно,
Мов циферблатом просіяло щось.
Спішить чи відстає він -- все одно:
Знайомий з ніччю я уже давно.
ПУСТЕЛІ
Наввипередки з ніччю й снігом в полі
Минуле буду згадувать на волі.
Вже майже все сховала ковдра біла,
Лиш бур'янів темніють стебла голі.
Ліси не споминають втрат при зорях:
Всі звірі спочивають в теплих норах;
Своїх же я не можу й полічити,
Загублений у снігових просторах.
В безмовності й самотності глибокій
Який я тут безмірно одинокий
В снігах дрімучих осяйної ночі,
Де вічна тиша й непорушний спокій.
Мене вже не злякають неозорі
Космічні далі, де одні лиш зорі, --
Ношу в собі і маю біля дому
Безмежніші й безлюдніші простори.
Хоча і в лісі, ці калюжі теж
Все небо віддзеркалюють без меж;
Вони, мов квіти, про які забудуть
За тиждень вже й подібно їм зійдуть,
Та не в струмок, а випитими будуть
Корінням, що розмай зелений ждуть.
Дерева знов стать літнім лісом мріють:
Розкішні крони в їхніх бруньках зріють;
Хай не спішать з тремтінням цим на вітах
Скоріш від них звільниись, як від пут --
Калюжних квітів і калюж у квітах
Від снігу, що розтанув вчора тут.
МЕТЕЛИКІВ БЛАКИТНИХ ДЕНЬ
Цей день весни метеликам віддам,
Небесним гостям, що неначе квіти,
Та ще не скоро стільки являть нам,
Як в них на крильцях, чистої блакиті.
Вони бринять, хоча і без пісень,
Забувши стужу й заметіль лютневу;
Тісніш на вітрі збившися лишень
Там, де колеса місять грязь квітневу.
СНІГОВИЙ ПИЛ
Ворона тільки --
Бо хто б ще міг --
На мене з гілки
Струсила сніг.
І це змінило
Мій настрій весь:
Все, що гнітило,
Поділось десь.
ЗГАДУЮЧИ ВЗИМКУ ПТАШКУ, ЩО СПІВАЛА НА СМЕРКАННІ
Млів захід в сяйві золотому;
Все завмирало. Я додому
По неозорих брів снігах
Й здалося -- крил відчув я змах.
Коли ще влітку тут проходив,
То зупинявсь і очі зводив:
Шукав співця, чий ніжний спів
В кущах так ангельськи дзвенів.
Та зараз тут не чуть пташок;
На вітрі лиш бринить листок.
Й щоб сумніви розвіять, знов
Я кущ цей двічі обійшов.
З горба навкруг я бачить міг,
Як іній струшувавсь на сніг
В іскристім блиску, ніби те,
Що золотисте -- в золоте.
З гущавини, немов примари,
Тяглись по небу дим чи хмари
На південь з півночі -- й на мить
Сяйнула зіркою блакить.
ЗНАЙОМИЙ З НІЧЧЮ
Знайомий з ніччю я уже давно.
Виходив я й вертався під дощем,
Та довго ще світилося вікно,
Як оглядавсь, щоб стишить серця щем.
Задумавшись, не відповів йому,
Як сторож стрівсь, закутаний плащем.
Знов зупинивсь, вслухаючись в пітьму:
Позаду в місті кликали когось;
Збентежився, не знаю сам, чому;
Та не мене гукав далекий хтось.
А угорі, де зоряне рядно,
Мов циферблатом просіяло щось.
Спішить чи відстає він -- все одно:
Знайомий з ніччю я уже давно.
ПУСТЕЛІ
Наввипередки з ніччю й снігом в полі
Минуле буду згадувать на волі.
Вже майже все сховала ковдра біла,
Лиш бур'янів темніють стебла голі.
Ліси не споминають втрат при зорях:
Всі звірі спочивають в теплих норах;
Своїх же я не можу й полічити,
Загублений у снігових просторах.
В безмовності й самотності глибокій
Який я тут безмірно одинокий
В снігах дрімучих осяйної ночі,
Де вічна тиша й непорушний спокій.
Мене вже не злякають неозорі
Космічні далі, де одні лиш зорі, --
Ношу в собі і маю біля дому
Безмежніші й безлюдніші простори.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
