Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
ВЕСНЯНІ КАЛЮЖІ
Хоча і в лісі, ці калюжі теж
Все небо віддзеркалюють без меж;
Вони, мов квіти, про які забудуть
За тиждень вже й подібно їм зійдуть,
Та не в струмок, а випитими будуть
Корінням, що розмай зелений ждуть.
Дерева знов стать літнім лісом мріють:
Розкішні крони в їхніх бруньках зріють;
Хай не спішать з тремтінням цим на вітах
Скоріш від них звільниись, як від пут --
Калюжних квітів і калюж у квітах
Від снігу, що розтанув вчора тут.
МЕТЕЛИКІВ БЛАКИТНИХ ДЕНЬ
Цей день весни метеликам віддам,
Небесним гостям, що неначе квіти,
Та ще не скоро стільки являть нам,
Як в них на крильцях, чистої блакиті.
Вони бринять, хоча і без пісень,
Забувши стужу й заметіль лютневу;
Тісніш на вітрі збившися лишень
Там, де колеса місять грязь квітневу.
СНІГОВИЙ ПИЛ
Ворона тільки --
Бо хто б ще міг --
На мене з гілки
Струсила сніг.
І це змінило
Мій настрій весь:
Все, що гнітило,
Поділось десь.
ЗГАДУЮЧИ ВЗИМКУ ПТАШКУ, ЩО СПІВАЛА НА СМЕРКАННІ
Млів захід в сяйві золотому;
Все завмирало. Я додому
По неозорих брів снігах
Й здалося -- крил відчув я змах.
Коли ще влітку тут проходив,
То зупинявсь і очі зводив:
Шукав співця, чий ніжний спів
В кущах так ангельськи дзвенів.
Та зараз тут не чуть пташок;
На вітрі лиш бринить листок.
Й щоб сумніви розвіять, знов
Я кущ цей двічі обійшов.
З горба навкруг я бачить міг,
Як іній струшувавсь на сніг
В іскристім блиску, ніби те,
Що золотисте -- в золоте.
З гущавини, немов примари,
Тяглись по небу дим чи хмари
На південь з півночі -- й на мить
Сяйнула зіркою блакить.
ЗНАЙОМИЙ З НІЧЧЮ
Знайомий з ніччю я уже давно.
Виходив я й вертався під дощем,
Та довго ще світилося вікно,
Як оглядавсь, щоб стишить серця щем.
Задумавшись, не відповів йому,
Як сторож стрівсь, закутаний плащем.
Знов зупинивсь, вслухаючись в пітьму:
Позаду в місті кликали когось;
Збентежився, не знаю сам, чому;
Та не мене гукав далекий хтось.
А угорі, де зоряне рядно,
Мов циферблатом просіяло щось.
Спішить чи відстає він -- все одно:
Знайомий з ніччю я уже давно.
ПУСТЕЛІ
Наввипередки з ніччю й снігом в полі
Минуле буду згадувать на волі.
Вже майже все сховала ковдра біла,
Лиш бур'янів темніють стебла голі.
Ліси не споминають втрат при зорях:
Всі звірі спочивають в теплих норах;
Своїх же я не можу й полічити,
Загублений у снігових просторах.
В безмовності й самотності глибокій
Який я тут безмірно одинокий
В снігах дрімучих осяйної ночі,
Де вічна тиша й непорушний спокій.
Мене вже не злякають неозорі
Космічні далі, де одні лиш зорі, --
Ношу в собі і маю біля дому
Безмежніші й безлюдніші простори.
Хоча і в лісі, ці калюжі теж
Все небо віддзеркалюють без меж;
Вони, мов квіти, про які забудуть
За тиждень вже й подібно їм зійдуть,
Та не в струмок, а випитими будуть
Корінням, що розмай зелений ждуть.
Дерева знов стать літнім лісом мріють:
Розкішні крони в їхніх бруньках зріють;
Хай не спішать з тремтінням цим на вітах
Скоріш від них звільниись, як від пут --
Калюжних квітів і калюж у квітах
Від снігу, що розтанув вчора тут.
МЕТЕЛИКІВ БЛАКИТНИХ ДЕНЬ
Цей день весни метеликам віддам,
Небесним гостям, що неначе квіти,
Та ще не скоро стільки являть нам,
Як в них на крильцях, чистої блакиті.
Вони бринять, хоча і без пісень,
Забувши стужу й заметіль лютневу;
Тісніш на вітрі збившися лишень
Там, де колеса місять грязь квітневу.
СНІГОВИЙ ПИЛ
Ворона тільки --
Бо хто б ще міг --
На мене з гілки
Струсила сніг.
І це змінило
Мій настрій весь:
Все, що гнітило,
Поділось десь.
ЗГАДУЮЧИ ВЗИМКУ ПТАШКУ, ЩО СПІВАЛА НА СМЕРКАННІ
Млів захід в сяйві золотому;
Все завмирало. Я додому
По неозорих брів снігах
Й здалося -- крил відчув я змах.
Коли ще влітку тут проходив,
То зупинявсь і очі зводив:
Шукав співця, чий ніжний спів
В кущах так ангельськи дзвенів.
Та зараз тут не чуть пташок;
На вітрі лиш бринить листок.
Й щоб сумніви розвіять, знов
Я кущ цей двічі обійшов.
З горба навкруг я бачить міг,
Як іній струшувавсь на сніг
В іскристім блиску, ніби те,
Що золотисте -- в золоте.
З гущавини, немов примари,
Тяглись по небу дим чи хмари
На південь з півночі -- й на мить
Сяйнула зіркою блакить.
ЗНАЙОМИЙ З НІЧЧЮ
Знайомий з ніччю я уже давно.
Виходив я й вертався під дощем,
Та довго ще світилося вікно,
Як оглядавсь, щоб стишить серця щем.
Задумавшись, не відповів йому,
Як сторож стрівсь, закутаний плащем.
Знов зупинивсь, вслухаючись в пітьму:
Позаду в місті кликали когось;
Збентежився, не знаю сам, чому;
Та не мене гукав далекий хтось.
А угорі, де зоряне рядно,
Мов циферблатом просіяло щось.
Спішить чи відстає він -- все одно:
Знайомий з ніччю я уже давно.
ПУСТЕЛІ
Наввипередки з ніччю й снігом в полі
Минуле буду згадувать на волі.
Вже майже все сховала ковдра біла,
Лиш бур'янів темніють стебла голі.
Ліси не споминають втрат при зорях:
Всі звірі спочивають в теплих норах;
Своїх же я не можу й полічити,
Загублений у снігових просторах.
В безмовності й самотності глибокій
Який я тут безмірно одинокий
В снігах дрімучих осяйної ночі,
Де вічна тиша й непорушний спокій.
Мене вже не злякають неозорі
Космічні далі, де одні лиш зорі, --
Ношу в собі і маю біля дому
Безмежніші й безлюдніші простори.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
