ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
ЙДУЧИ
Вирушаю в дорогу
У пустельні краї,
Де не змуляють ногу
Черевики мої.
Друзів я залишаю --
Не моя в тім вина;
Все, чого їм бажаю --
Випить келих до дна.
Не зовіть, бо життєву
Розлюбив мішуру.
Не Адама і Єву
Я за приклад беру,
І не з райського саду
Знов порину в пітьму.
Дасть останню пораду
Хто -- мені, я -- кому?
Якщо вийшов, хоч пізня
Вже година, з двора --
Це покликала пісня:
"В путь-дорогу пора!"
Не запалюйте свічі --
Може, там не зживусь
І мудрішим удвічі
Після смерті вернусь.
НА ПОКИНУТІМ КЛАДОВИЩІ
Живих ще зваблює воно,
Це кладовище на горбі,
Побуть в могильних плит журбі;
І лише мертвим все одно.
У віршах напису сліди:
"Ті, що сьогодні йдуть сюди
Лише на мить, щоб знов піти,
Вернуться завтра назавжди."
Якщо так впевнені у смерті
Цей мармур й рими нвпівстерті --
Чом голосіння тут не чуть
І мертвих більше не несуть?
І якби хтось в хвальбі відвертій
Могильним плитам повелів:
"Нам вічно жить, немає смерті!" --
Повірили б у силу слів.
ВВІЙДИ!
Раптом пісня дрозда на узліссі,
Там, де тиша німа.
Якщо тільки смеркалося в полі,
То у лісі вже -- тьма.
Темно птаху вже так, що не міг би
Навіть кущ розпізнать,
Де чекає затишне гніздечко,
А не те, щоб співать.
Дня весняного відблиск прощальний,
Що на заході згас,
Він у грудях затримав, щоб пісню
Проспівать іще раз.
Так бентежно і щемно цей голос
У нічну линув даль,
Ніби кликав ввійти за собою
У пітьму і печаль.
Та мені не хотілось від зорей
В чорні нетрі, о ні!
Не мене ще дрозда кликав голос
І співав -- не мені.
ДБАЙ ЖЕ, ДБАЙ
Карга і відьма, що прийшла
Прибрать -- в руці відро й мітла --
Й вона красунею була:
Їй Голлівуд міг домом стать.
Й о! -- багатьом в нужді згасать,
Щоб все на випадок списать.
Скрут хоч уникнуть -- рано вмри,
А як не можеш вийти з гри --
Авторитет собі створи.
Потроїть капітал зумій
Чи троном десь заволодій
Й пошані в старості радій.
Одні сповідують знання,
А інші діють навмання;
Вчись -- й ти здобудеш визнання.
А сумнів -- слава за життя
Спасе чи ні від забуття --
Піде з тобою в небуття.
Йдучи назавжди, втіху май
Із дружби -- куплена нехай:
Це краще все ж. Так дбай же, дбай!
Вирушаю в дорогу
У пустельні краї,
Де не змуляють ногу
Черевики мої.
Друзів я залишаю --
Не моя в тім вина;
Все, чого їм бажаю --
Випить келих до дна.
Не зовіть, бо життєву
Розлюбив мішуру.
Не Адама і Єву
Я за приклад беру,
І не з райського саду
Знов порину в пітьму.
Дасть останню пораду
Хто -- мені, я -- кому?
Якщо вийшов, хоч пізня
Вже година, з двора --
Це покликала пісня:
"В путь-дорогу пора!"
Не запалюйте свічі --
Може, там не зживусь
І мудрішим удвічі
Після смерті вернусь.
НА ПОКИНУТІМ КЛАДОВИЩІ
Живих ще зваблює воно,
Це кладовище на горбі,
Побуть в могильних плит журбі;
І лише мертвим все одно.
У віршах напису сліди:
"Ті, що сьогодні йдуть сюди
Лише на мить, щоб знов піти,
Вернуться завтра назавжди."
Якщо так впевнені у смерті
Цей мармур й рими нвпівстерті --
Чом голосіння тут не чуть
І мертвих більше не несуть?
І якби хтось в хвальбі відвертій
Могильним плитам повелів:
"Нам вічно жить, немає смерті!" --
Повірили б у силу слів.
ВВІЙДИ!
Раптом пісня дрозда на узліссі,
Там, де тиша німа.
Якщо тільки смеркалося в полі,
То у лісі вже -- тьма.
Темно птаху вже так, що не міг би
Навіть кущ розпізнать,
Де чекає затишне гніздечко,
А не те, щоб співать.
Дня весняного відблиск прощальний,
Що на заході згас,
Він у грудях затримав, щоб пісню
Проспівать іще раз.
Так бентежно і щемно цей голос
У нічну линув даль,
Ніби кликав ввійти за собою
У пітьму і печаль.
Та мені не хотілось від зорей
В чорні нетрі, о ні!
Не мене ще дрозда кликав голос
І співав -- не мені.
ДБАЙ ЖЕ, ДБАЙ
Карга і відьма, що прийшла
Прибрать -- в руці відро й мітла --
Й вона красунею була:
Їй Голлівуд міг домом стать.
Й о! -- багатьом в нужді згасать,
Щоб все на випадок списать.
Скрут хоч уникнуть -- рано вмри,
А як не можеш вийти з гри --
Авторитет собі створи.
Потроїть капітал зумій
Чи троном десь заволодій
Й пошані в старості радій.
Одні сповідують знання,
А інші діють навмання;
Вчись -- й ти здобудеш визнання.
А сумнів -- слава за життя
Спасе чи ні від забуття --
Піде з тобою в небуття.
Йдучи назавжди, втіху май
Із дружби -- куплена нехай:
Це краще все ж. Так дбай же, дбай!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію