Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
06:28
Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
СІЛЬСЬКИЙ МОТИВ ХАЙ ВТІЛИТЬСЯ У ВІРШ
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
