Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
СІЛЬСЬКИЙ МОТИВ ХАЙ ВТІЛИТЬСЯ У ВІРШ
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
