Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
СІЛЬСЬКИЙ МОТИВ ХАЙ ВТІЛИТЬСЯ У ВІРШ
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
