Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
СІЛЬСЬКИЙ МОТИВ ХАЙ ВТІЛИТЬСЯ У ВІРШ
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
Заграва пломеніла, ніби знов
Ніч небу сяйво заходу вертала;
Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.
А клуні, що була неподалік
І теж згоріла б в полум'ї дотла,
Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
Щоб назву цього місця берегла.
Не розчинить вже навстіж їй дверей,
Не приголубить воза в своїх стінах,
Тік не озвучить цокотом копит,
Не дочекатись в засторонки сіна.
Подобається птахам залітать
До неї крізь розбите в вікнах скло;
Їх щебет схожий більш на сум зітхань
За всім, чим сповнене життя було.
Знов розпустивсь для них лише бузок
І в'яз обпалений; на рештках плоту
Здійма незграбно помпа рукоять,
Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.
В затишних гніздах що їм за печаль!
Але щоб все було без недомовок --
Хтось має влить і цей мотив у вірш,
Не ймучи віри плачу мухоловок.
НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО
У обрію смужку вузьку,
Де море і небо лишень,
На теплому всівшись піску,
Вдивляються люди весь день.
Там зрідка води явить тло
Судна силуетик на мить,
А то відобразить, мов скло,
Як чайка, завмерши, тремтить.
На суші більш погляд би стрів --
Та як з цих звільнитись оков?
І люди -- скінчивсь лиш приплив --
У море вдивляються знов.
Далеко не бачать вони,
Глибоко не видно їм теж --
Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
Не будь для очей наших меж?
РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ
Вода аж закипала в піні хвиль,
Що набігали стрімко звідусіль,
Й здалось -- таке щось берегу робила,
Чого б раніш ніколи не посміла.
На небі хмар низьких рать незлічима,
Мов чуб скуйовджений перед очима.
Не скажеш, але думалось порою:
Щасливий берег, що підперсь горою,
Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
Здавалось: повна намірів злих ніч
Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
Це більш від хвиль, що океан здійма,
Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"
ДАР НАВІЧНО
Країну мали ми, їй не належні,
Вважали за свою більш ніж століття,
Не будучи народом. В нас тоді
Були Віргінія й Массачусетс,
Та ми були колонія англійська
І володіли ми нам не належним,
Підвладні тій, якій вже не підвладні.
В самих нас щось робило нас слабкими,
Не зрозуміли поки, що нам всім
Країна ще не стала за вітчизну.
Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
Себе таких, які були, навічно
Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
Країні, що вже прагнула на захід,
Та ще безформній, скутій, необжитій,
Такій, яка була -- якою стане!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
