Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Із Роберта Фроста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Фроста
МИСЛИТЕЛЮ
Ступаєте на стежку браво,
Та крок один -- і збились вправо,
А другий вже заносить вліво;
Ще й ще -- то косо знов, то криво.
Звуть мисленням, хоч це -- блукання,
А ще точніш сказать -- хитання,
Мов сіпання коня у путі:
Від суті в домисел й до суті,
Із форми в зміст і знов у форму,
Із норми в безум й знов у норму,
Від схем до смислу й знов до схем,
Від тем до суджень й знов до тем.
Взад і вперед -- й позбутись марно
Їх, що з'являються попарно.
Припустимо, що ви сьогодні
Із демократами не згодні
Й схиляєтесь до диктатури,
Але згадали ті похмурі
Часи, що вже були не раз --
Й ви демократ без зайвих фраз.
Цей спір нічому не научить,
Лиш сумнівами буде мучить;
Як навіть все мотать на вус,
Теж не позбутись від спокус;
І не людини це вина --
Вже так влаштована вона:
Ще розум чинить не найгірш,
Як вбік гойднеться менш чи більш.
Я недолюблюю реформи
За їх відхилення від норми,
Хоча корисні й зміни теж,
Та тільки, як до певних меж.
То ж якщо ти себе прирік
Щодня хитатись з боку в бік,
Не будь, як той анахорет:
Довірсь мені, бо я -- поет.
ЩО СКАЗАЛИ МОЇ П'ЯТДЕСЯТ
Був юним я колись, а вчителі -- старими;
Немов метал вогнем, я гартувався ними.
Як плавився й твердів, знов спомином майнуло --
Учивсь у старості я розуміть минуле.
Тепер старий вже я, а юні -- вчителями;
Колишній злиток той -- весь тріщини і злами --
На переплавці знов: щось, може, й вийде путнє --
Учусь у юності я прозрівать майбутнє.
ВОГОНЬ І ЛІД
Хтось каже: знищить нас вогонь,
А ще хтось -- лід.
Будь так -- хоч, боже, нас боронь! --
Я з тими, хто б обрав вогонь.
Якщо ж чекать обох цих бід,
Тоді прийдеться визнать все ж:
Щоб знищить все живе, і лід
Підходить теж --
То ж вибрать слід.
Ступаєте на стежку браво,
Та крок один -- і збились вправо,
А другий вже заносить вліво;
Ще й ще -- то косо знов, то криво.
Звуть мисленням, хоч це -- блукання,
А ще точніш сказать -- хитання,
Мов сіпання коня у путі:
Від суті в домисел й до суті,
Із форми в зміст і знов у форму,
Із норми в безум й знов у норму,
Від схем до смислу й знов до схем,
Від тем до суджень й знов до тем.
Взад і вперед -- й позбутись марно
Їх, що з'являються попарно.
Припустимо, що ви сьогодні
Із демократами не згодні
Й схиляєтесь до диктатури,
Але згадали ті похмурі
Часи, що вже були не раз --
Й ви демократ без зайвих фраз.
Цей спір нічому не научить,
Лиш сумнівами буде мучить;
Як навіть все мотать на вус,
Теж не позбутись від спокус;
І не людини це вина --
Вже так влаштована вона:
Ще розум чинить не найгірш,
Як вбік гойднеться менш чи більш.
Я недолюблюю реформи
За їх відхилення від норми,
Хоча корисні й зміни теж,
Та тільки, як до певних меж.
То ж якщо ти себе прирік
Щодня хитатись з боку в бік,
Не будь, як той анахорет:
Довірсь мені, бо я -- поет.
ЩО СКАЗАЛИ МОЇ П'ЯТДЕСЯТ
Був юним я колись, а вчителі -- старими;
Немов метал вогнем, я гартувався ними.
Як плавився й твердів, знов спомином майнуло --
Учивсь у старості я розуміть минуле.
Тепер старий вже я, а юні -- вчителями;
Колишній злиток той -- весь тріщини і злами --
На переплавці знов: щось, може, й вийде путнє --
Учусь у юності я прозрівать майбутнє.
ВОГОНЬ І ЛІД
Хтось каже: знищить нас вогонь,
А ще хтось -- лід.
Будь так -- хоч, боже, нас боронь! --
Я з тими, хто б обрав вогонь.
Якщо ж чекать обох цих бід,
Тоді прийдеться визнать все ж:
Щоб знищить все живе, і лід
Підходить теж --
То ж вибрать слід.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
