Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
12:31
базується на ідейно-тематичному спрямуванні всієї творчості автора, яскраво представленої у його збірці «Важкі кроки до істини» від видавництва Зелений пес. Опублікований у вересні 2026 року на літературних платформах «Поетичні майстерні» та «Клуб поезії»
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
14:05
Парадокс.
Якось мені (років 17 тому) вирізали півспини і треба було оформити інвалідність, я запротестував. Погодитись на статус інваліда? Ні, бракувало сили зізнатись у своїй неспроможності жити і працювати у подібній іпостасі. Коли наступив вік на п’ят
Якось мені (років 17 тому) вирізали півспини і треба було оформити інвалідність, я запротестував. Погодитись на статус інваліда? Ні, бракувало сили зізнатись у своїй неспроможності жити і працювати у подібній іпостасі. Коли наступив вік на п’ят
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Роберт Фрост Двоє бродяг в сльоту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роберт Фрост Двоє бродяг в сльоту
По бездоріжжю двоє брели
Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
Й гукнув один з них: "Рівніш коли!",
Спинивши погляд на купі дров.
Знав добре я, чому він відстав,
В той час як інший понуро брів,
І розумів, що за помисел мав:
Мені підсобить за платню хотів.
Колодок з бука був рівним розпил
Й товсті -- з них кожна, колода немов;
Удар -- і розлітались навпіл
Без трісок, наче камінь колов.
Ті сили, що збирав, мов гроші,
Економлячи для суспільних справ,
В цей день, дозвілля давши душі,
На звичайнісінький бук витрачав.
Хоч сонце й гріло, та вітер сік --
Не злічиш квітня всіх приверед:
Як сонце сяйнуло, а вітер зник --
Й у травні ти, на місяць вперед.
Ще мить -- і промінь останній згас,
Сховавшись за щільний із хмар фасад;
Проснувсь і вітер -- вертатись час
Вже в березень, місяців два назад.
Синюшка пурхає, щоб причесать
На вітрі перо до пера,
Й піснею квітці самотній сказать
Мов хоче: ще цвісти не пора.
Сніжинки пролітають; зима
Мов гра в піддавки й не хоче йти,
А пташка, в синє вдягшись сама,
Звеліть не може іншим цвісти.
З тої води, що влітку шукав,
Взявши в руки з лози пруток,
Тепер всякий слід від копита -- став
І кожна колія нині -- струмок.
Радіючи їй, не забудь, що жде,
В землі сховавшись, морозу кристал,
Й ще покаже, лиш сонце зайде,
В калюжах льодяний свій оскал.
Ці двоє звичне заняття моє
Змусили полюбить ще сильніш,
Прийшовши, щоб отримать своє.
Не відчував так ніколи раніш
З кожним змахом сокири вагу,
Радість ніг прикипать до землі,
Гру мускулів і тіла жагу,
Розімлілих у веснянім теплі.
Двоє бродяг із ближніх лісів
(Бог зна, чи на ніч десь мали схов) --
Одна в них думка -- чи зрозумів:
То їхнє право -- коління дров.
Лісовиків, лісорубів стрів --
Й мене судили вмінням своїм:
Я ж сокирою теж дещо вмів,
То ж зовсім не дурником видавсь їм.
Було все ясно і так, без слів:
Їм ждать лишалось -- і я це знав
Й простий резон їх теж розумів,
Що гратись з ними не маю прав,
Бо праця для них -- заробить гріш
В нужді; мені ж -- для втіхи лишень.
Їх двоє -- то ж і прав вдвічі більш:
На їхнім боці закон в цей день.
У всьому й скрізь я за єднання
І прагну, щоб в житті сплелись
Моє бажання й моє старання,
Мов ока два, що у зір злились.
Лиш там, де з'єднались нужда й азарт,
Де ставка в грі -- саме життя,
Найвищих звершень очікувать варт,
Достойних неба і майбуття.
Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
Й гукнув один з них: "Рівніш коли!",
Спинивши погляд на купі дров.
Знав добре я, чому він відстав,
В той час як інший понуро брів,
І розумів, що за помисел мав:
Мені підсобить за платню хотів.
Колодок з бука був рівним розпил
Й товсті -- з них кожна, колода немов;
Удар -- і розлітались навпіл
Без трісок, наче камінь колов.
Ті сили, що збирав, мов гроші,
Економлячи для суспільних справ,
В цей день, дозвілля давши душі,
На звичайнісінький бук витрачав.
Хоч сонце й гріло, та вітер сік --
Не злічиш квітня всіх приверед:
Як сонце сяйнуло, а вітер зник --
Й у травні ти, на місяць вперед.
Ще мить -- і промінь останній згас,
Сховавшись за щільний із хмар фасад;
Проснувсь і вітер -- вертатись час
Вже в березень, місяців два назад.
Синюшка пурхає, щоб причесать
На вітрі перо до пера,
Й піснею квітці самотній сказать
Мов хоче: ще цвісти не пора.
Сніжинки пролітають; зима
Мов гра в піддавки й не хоче йти,
А пташка, в синє вдягшись сама,
Звеліть не може іншим цвісти.
З тої води, що влітку шукав,
Взявши в руки з лози пруток,
Тепер всякий слід від копита -- став
І кожна колія нині -- струмок.
Радіючи їй, не забудь, що жде,
В землі сховавшись, морозу кристал,
Й ще покаже, лиш сонце зайде,
В калюжах льодяний свій оскал.
Ці двоє звичне заняття моє
Змусили полюбить ще сильніш,
Прийшовши, щоб отримать своє.
Не відчував так ніколи раніш
З кожним змахом сокири вагу,
Радість ніг прикипать до землі,
Гру мускулів і тіла жагу,
Розімлілих у веснянім теплі.
Двоє бродяг із ближніх лісів
(Бог зна, чи на ніч десь мали схов) --
Одна в них думка -- чи зрозумів:
То їхнє право -- коління дров.
Лісовиків, лісорубів стрів --
Й мене судили вмінням своїм:
Я ж сокирою теж дещо вмів,
То ж зовсім не дурником видавсь їм.
Було все ясно і так, без слів:
Їм ждать лишалось -- і я це знав
Й простий резон їх теж розумів,
Що гратись з ними не маю прав,
Бо праця для них -- заробить гріш
В нужді; мені ж -- для втіхи лишень.
Їх двоє -- то ж і прав вдвічі більш:
На їхнім боці закон в цей день.
У всьому й скрізь я за єднання
І прагну, щоб в житті сплелись
Моє бажання й моє старання,
Мов ока два, що у зір злились.
Лиш там, де з'єднались нужда й азарт,
Де ставка в грі -- саме життя,
Найвищих звершень очікувать варт,
Достойних неба і майбуття.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
