Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Фроста
Роберт Фрост Двоє бродяг в сльоту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роберт Фрост Двоє бродяг в сльоту
По бездоріжжю двоє брели
Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
Й гукнув один з них: "Рівніш коли!",
Спинивши погляд на купі дров.
Знав добре я, чому він відстав,
В той час як інший понуро брів,
І розумів, що за помисел мав:
Мені підсобить за платню хотів.
Колодок з бука був рівним розпил
Й товсті -- з них кожна, колода немов;
Удар -- і розлітались навпіл
Без трісок, наче камінь колов.
Ті сили, що збирав, мов гроші,
Економлячи для суспільних справ,
В цей день, дозвілля давши душі,
На звичайнісінький бук витрачав.
Хоч сонце й гріло, та вітер сік --
Не злічиш квітня всіх приверед:
Як сонце сяйнуло, а вітер зник --
Й у травні ти, на місяць вперед.
Ще мить -- і промінь останній згас,
Сховавшись за щільний із хмар фасад;
Проснувсь і вітер -- вертатись час
Вже в березень, місяців два назад.
Синюшка пурхає, щоб причесать
На вітрі перо до пера,
Й піснею квітці самотній сказать
Мов хоче: ще цвісти не пора.
Сніжинки пролітають; зима
Мов гра в піддавки й не хоче йти,
А пташка, в синє вдягшись сама,
Звеліть не може іншим цвісти.
З тої води, що влітку шукав,
Взявши в руки з лози пруток,
Тепер всякий слід від копита -- став
І кожна колія нині -- струмок.
Радіючи їй, не забудь, що жде,
В землі сховавшись, морозу кристал,
Й ще покаже, лиш сонце зайде,
В калюжах льодяний свій оскал.
Ці двоє звичне заняття моє
Змусили полюбить ще сильніш,
Прийшовши, щоб отримать своє.
Не відчував так ніколи раніш
З кожним змахом сокири вагу,
Радість ніг прикипать до землі,
Гру мускулів і тіла жагу,
Розімлілих у веснянім теплі.
Двоє бродяг із ближніх лісів
(Бог зна, чи на ніч десь мали схов) --
Одна в них думка -- чи зрозумів:
То їхнє право -- коління дров.
Лісовиків, лісорубів стрів --
Й мене судили вмінням своїм:
Я ж сокирою теж дещо вмів,
То ж зовсім не дурником видавсь їм.
Було все ясно і так, без слів:
Їм ждать лишалось -- і я це знав
Й простий резон їх теж розумів,
Що гратись з ними не маю прав,
Бо праця для них -- заробить гріш
В нужді; мені ж -- для втіхи лишень.
Їх двоє -- то ж і прав вдвічі більш:
На їхнім боці закон в цей день.
У всьому й скрізь я за єднання
І прагну, щоб в житті сплелись
Моє бажання й моє старання,
Мов ока два, що у зір злились.
Лиш там, де з'єднались нужда й азарт,
Де ставка в грі -- саме життя,
Найвищих звершень очікувать варт,
Достойних неба і майбуття.
Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
Й гукнув один з них: "Рівніш коли!",
Спинивши погляд на купі дров.
Знав добре я, чому він відстав,
В той час як інший понуро брів,
І розумів, що за помисел мав:
Мені підсобить за платню хотів.
Колодок з бука був рівним розпил
Й товсті -- з них кожна, колода немов;
Удар -- і розлітались навпіл
Без трісок, наче камінь колов.
Ті сили, що збирав, мов гроші,
Економлячи для суспільних справ,
В цей день, дозвілля давши душі,
На звичайнісінький бук витрачав.
Хоч сонце й гріло, та вітер сік --
Не злічиш квітня всіх приверед:
Як сонце сяйнуло, а вітер зник --
Й у травні ти, на місяць вперед.
Ще мить -- і промінь останній згас,
Сховавшись за щільний із хмар фасад;
Проснувсь і вітер -- вертатись час
Вже в березень, місяців два назад.
Синюшка пурхає, щоб причесать
На вітрі перо до пера,
Й піснею квітці самотній сказать
Мов хоче: ще цвісти не пора.
Сніжинки пролітають; зима
Мов гра в піддавки й не хоче йти,
А пташка, в синє вдягшись сама,
Звеліть не може іншим цвісти.
З тої води, що влітку шукав,
Взявши в руки з лози пруток,
Тепер всякий слід від копита -- став
І кожна колія нині -- струмок.
Радіючи їй, не забудь, що жде,
В землі сховавшись, морозу кристал,
Й ще покаже, лиш сонце зайде,
В калюжах льодяний свій оскал.
Ці двоє звичне заняття моє
Змусили полюбить ще сильніш,
Прийшовши, щоб отримать своє.
Не відчував так ніколи раніш
З кожним змахом сокири вагу,
Радість ніг прикипать до землі,
Гру мускулів і тіла жагу,
Розімлілих у веснянім теплі.
Двоє бродяг із ближніх лісів
(Бог зна, чи на ніч десь мали схов) --
Одна в них думка -- чи зрозумів:
То їхнє право -- коління дров.
Лісовиків, лісорубів стрів --
Й мене судили вмінням своїм:
Я ж сокирою теж дещо вмів,
То ж зовсім не дурником видавсь їм.
Було все ясно і так, без слів:
Їм ждать лишалось -- і я це знав
Й простий резон їх теж розумів,
Що гратись з ними не маю прав,
Бо праця для них -- заробить гріш
В нужді; мені ж -- для втіхи лишень.
Їх двоє -- то ж і прав вдвічі більш:
На їхнім боці закон в цей день.
У всьому й скрізь я за єднання
І прагну, щоб в житті сплелись
Моє бажання й моє старання,
Мов ока два, що у зір злились.
Лиш там, де з'єднались нужда й азарт,
Де ставка в грі -- саме життя,
Найвищих звершень очікувать варт,
Достойних неба і майбуття.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
