По бездоріжжю двоє брели
Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
Й гукнув один з них: "Рівніш коли!",
Спинивши погляд на купі дров.
Знав добре я, чому він відстав,
В той час як інший понуро брів,
І розумів, що за помисел мав:
Мені підсобить за платню хотів.

Колодок з бука був рівним розпил
Й товсті -- з них кожна, колода немов;
Удар -- і розлітались навпіл
Без трісок, наче камінь колов.
Ті сили, що збирав, мов гроші,
Економлячи для суспільних справ,
В цей день, дозвілля давши душі,
На звичайнісінький бук витрачав.

Хоч сонце й гріло, та вітер сік --
Не злічиш квітня всіх приверед:
Як сонце сяйнуло, а вітер зник --
Й у травні ти, на місяць вперед.
Ще мить -- і промінь останній згас,
Сховавшись за щільний із хмар фасад;
Проснувсь і вітер -- вертатись час
Вже в березень, місяців два назад.

Синюшка пурхає, щоб причесать
На вітрі перо до пера,
Й піснею квітці самотній сказать
Мов хоче: ще цвісти не пора.
Сніжинки пролітають; зима
Мов гра в піддавки й не хоче йти,
А пташка, в синє вдягшись сама,
Звеліть не може іншим цвісти.

З тої води, що влітку шукав,
Взявши в руки з лози пруток,
Тепер всякий слід від копита -- став
І кожна колія нині -- струмок.
Радіючи їй, не забудь, що жде,
В землі сховавшись, морозу кристал,
Й ще покаже, лиш сонце зайде,
В калюжах льодяний свій оскал.

Ці двоє звичне заняття моє
Змусили полюбить ще сильніш,
Прийшовши, щоб отримать своє.
Не відчував так ніколи раніш
З кожним змахом сокири вагу,
Радість ніг прикипать до землі,
Гру мускулів і тіла жагу,
Розімлілих у веснянім теплі.

Двоє бродяг із ближніх лісів
(Бог зна, чи на ніч десь мали схов) --
Одна в них думка -- чи зрозумів:
То їхнє право -- коління дров.
Лісовиків, лісорубів стрів --
Й мене судили вмінням своїм:
Я ж сокирою теж дещо вмів,
То ж зовсім не дурником видавсь їм.

Було все ясно і так, без слів:
Їм ждать лишалось -- і я це знав
Й простий резон їх теж розумів,
Що гратись з ними не маю прав,
Бо праця для них -- заробить гріш
В нужді; мені ж -- для втіхи лишень.
Їх двоє -- то ж і прав вдвічі більш:
На їхнім боці закон в цей день.

У всьому й скрізь я за єднання
І прагну, щоб в житті сплелись
Моє бажання й моє старання,
Мов ока два, що у зір злились.
Лиш там, де з'єднались нужда й азарт,
Де ставка в грі -- саме життя,
Найвищих звершень очікувать варт,
Достойних неба і майбуття.