Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.

Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти,
Не торкаючись крайніх значень –
І ті зійдуться замість нас, чи до нас.

А нам залишаються ночі, не нами омріяні,
і не потрібні тобі, а сильніше – мені.
А наші з тобою відбудуться – кожна, як місія.

Про них вищі сили любові ми просимо –
І справдяться мрії високі, як зоряні розсипи.
Не віриться майже, що місія спільна – impossible.

Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумʼї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріти,
обпалитись, перегоріти…
І наступного разу
летиш, відданий мріям –
підданий цієї дитячої країни
без назви.

Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрелився, я гучно сказав: "Я буду першим!"

Зі штанин дістаю друкарську машинку,
У кишені стискаю дулю.
Його поцілувала не жінка -
Його поцілувала куля.

Лишився я єдиним генератором
Поезії малоросійського народу.
Та я усіх переноваторю!
Не сумнівайся, Володю!

Пишу свій вірш, на крапки багатий,
Неначе цвяхом ґвалтую скло.
Подумав: я - справжній новатор!
А це вже все колись було...

Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.

Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водоспадів,
кожний камінець або брила – все стелить
ложе фатальних історій насправді;
а ти не у зв'язці зі смертю, з тобою блаженство.

27 березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного масштабу.

Ти, мій друже, як є - видатна фігура!
Прибитий важкістю буденних справ,
Пам'ятає радянський народ, як Юра
Космосові цноту зламав.

Я теж, як справжній моноліт
На поетів твердих форм вчиняю сафарі.
Позбавляю цноти сучасну укрліт
Майже, як космос - Гагарін!