На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.

29.09.2025р. UA

Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Не стало щоб нас в Україні –
готують Бухарський* кінець,
але наші гени єдині –
нас Божий чекає вінець!
Не наше, «Корейський сценарій»,
не зводить «Берлінську стіну» –
нам ворога бити як арій**,
успішно закінчить війну.


* У лютому 1220 року Чингісхан дійшов до Бухари…
** ārya - «благородний, шляхетний, світлоносний, або вельможа», арії протиставляли себе «нешляхетним» чужинцям «турам», «дхаса».
Характерники та козаки були головними хранителями і продовжувачами давніх арійських традицій. Це легендарні бійці, здатні поодинці боротися проти тисяч озброєних людей. Такі загони існували серед арійської варни кшатріїв, аналогу прошарку українського суспільства – козацтва.

25.09.2025р. UA

«Злотоцінний» - це метафорічне слово пішло у світ із легкої руки геніального Павла Тичини, з якого я й хочу почати свою оповідь про видатних діячів української культури. Але це не просто традиційна поезія. Коли пишеш про таких неабияких людей, будь-яка трафаретність здається якоюсь недоречною. А тому я обрав новий жанр, який можна назвати маленькою поетичною симфонією, - своєрідний симфо-вірш. Це коли поетична проза і власне поезія утворюють, за словами того ж Тичини, щось енгармонійне…


 ПАВЛО ТИЧИНА

Сьогодні чернігівська земля, яка подарувала світові геніального поета, здригається під ударами смертоносних ракет північного агресора…
Творчий діапазон Тичини просто вражає: від символізму і футуризму до реалізму. Проте він - поза всіма цими напрямами. Він сам - напрям, сам - школа. Адже такий один.
Мрійника з очима дитини і розумом філософа ламали-ламали, проте так і не зламали. Він щоразу, наче з піни морської, відроджувався - зморений, але нескорений…
Гадаю, йому, щоб назавжди залишитися в європейській поезії, вистачило б написати лиш оці три слова:
Очима чесними,
Христовоскресними…

Він - сам. Як завжди. Вікно. Сніги.
Ламали пристрасно. Ламали невпинно.
Та все мовчало тоді навкруги…
Але відроджувався знов із піни.

Він, як тореро, словом розмахував:
слово-гра, слово-дзвін, слово-зміна…
Захмарна якась слово-магія -
злотоцінна.


ВОЛОДИМИР СОСЮРА

Якось студенти попросили Володимира Сосюру прочитати вірш «Так ніхто не кохав». Після хвилинної паузи поет відповів, що не зможе цього зробити, бо плакатиме…

Так ніхто не кохав й не кохатиме
через сотні і тисячі літ…
Серцю важко бути за гратами,
якщо кличе у небо політ.

Та нехай воно вкрилося лАтками,
все ж кохатиму - навіть без сил…
Зуби стисну, щоб не заплакати,
й кров візьму замість мертвих чорнил.


ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Йому було відпущено лише 28 років земного життя.
Його вірш «Люди - прекрасні» вже вдвоє старший від нього самого.
А хіба можуть колись щезнути такі рядки:
«Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про нас грядущі:
їх на землі не було»?

Ми - одиниці!
Ми - не нулі!
Чуєте звуки органні?
Це випливають, мов кораблі,
наші вірші із гавані.

Ще вистачає в легенях сил
дути повітря у скло!
Ні, не про нас написав Василь:
«Їх на землі не було».


ВАСИЛЬ СТУС

Особистість із великої літери, чия стійкість просто вражає, поет неймовірного обдарування, справді європейської освіченості.
Такі його рядки просто заворожують:
«Я довго вчив граматику кохання,
граматику грудей і губ твоїх.
Ти утікала і ховала сміх,
межи зубів затиснений востаннє…»

Він витримував наругу і біль,
ігноруючи гострі тенета,
навіть за гратами лишався вільним,
навіть під тиском лишався поетом.

Він граматику мужності вчив,
знав напам‘ять кохання науку…
Можна жити й без зайвих причин,
але сам він обрав муку.


ЛІНА КОСТЕНКО

Її прізвища можна й не називати, досить одного імені…
19 березня видатна українська поетеса зустріла свій 95-й День народження!

Час такий швидкоплинний -
рік впаде і розтане…
А поза часом - Ліна,
як духовна константа.


ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК

Справді великий український письменник масштабу Маркеса чи Варгаса Льйоси, видатна Особистість, один із останніх могікан-шістдесятників.
Ще один видатний невлауреат Нобелівської премії…

Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.

Тінь вічності лягає на лице
замовкли всі земні потреби.
В труну поклали люльку з тютюнцем -
можливо, ще писатиме на небі…


ІГОР РИМАРУК

У мене особливе ставлення до Ігоря. Ми вчилися на одному факультеті,
він опікувався моїми першими творчими кроками... Римарук справляв
зворушливе враження - тоненький, довге волосся, окуляри з потужним склом.
Але у цьому тендітному тілі відчувався незламний дух. І, найголовніше, - Дар.
Деякі викладачі жартома лякали його, мовляв, от прийдеш на іспит із такою зачіскою, тоді… А він приходив і неодмінно отримував «відмінно»…
Ігор Римарук пішов за небокрай молодим. І це зовсім не дивно, адже він завжди жив ближче до неба…

Тихий, сумний і ввічливий.
Вдумливі очі-скельця.
Тендітний, стрункий, наче дівчина.
Але незламний - мов скеля.

Поруч реальні, впевнені
випробувані мужі…
Доступ до всякого генія -
навшпиньках і до межі.

В захмарному десь ефірі,
далека від земних ігор
лунає божественна ліра…
Прислухайтеся уважно: Ігор!


ВЛАДИСЛАВ ГОРОДЕЦЬКИЙ

Видатний український архітектор польського походження. Автор Будинку з химерами, Костелу святого Миколая, Караїмської кенаси та інших архітектурних шедеврів у Києві. Пана Владислава по праву називають «київським Гауді».
Він усе своє насичене творчими планами життя був у русі.
Знайшов свій вічний спокій аж у Тегерані. На сірому камені польською мовою викарбувані слова: «Нехай чужа земля йому буде легкою»…

Хіба ми маленькі діти?
Повірте, не до Майн-Ріда!
Оці всі слони, крокодили,
ті ящірки та нереїди…

Чи марево це, чи насправді -
будинок, химер різних повний?
Залишив нам київський Гауді
автограф в цементі на спомин.

Залишив автограф на згадку
про те, що реальні дні -
це теж щось схоже на казку,
але без химерних слонів…


КАТЕРИНА БІЛОКУР

Квіти Катерини Білокур упізнають одразу, бо вони ніби завмерли у повітрі, випромінюючи світло…
Утім, вона, як і всі українські селяни на той час, не мала навіть паспорта. Сама навчилася робити пензлі, вибираючи волосинки із котячого хвоста, і фарби – із усіх природних барвників.
Квіти для Катерини були втіленням краси буття. Вона їх ніколи не рвала, а йшла з мольбертом до них, інколи чимало кілометрів…
Батьки дорікали доньці тим, що ніхто її не сватає, та принижували. Такі скандали, зазвичай, завершувалися забороною малювати та нищенням малюнків.
Восени 1934 року, доведена до відчаю, вона побігла топитися до річки. Зайшла по груди у крижану воду і стояла там, прощаючись із життям...
Якось, навесні 1940 року, почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Це так вразило Катерину, що вона сіла за стіл і написала співачці листа, поклавши у конверт шматок полотна зі своїм малюнком калини.
І стається диво: славетна примадонна, вражена малюнком, показує його своїм знайомим художникам...
У 1949 році Катерину Білокур прийняли до Спілки художників України. А вже через п‘ять років три її картини були включені до експозиції на Міжнародній виставці у Парижі. Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ»…

Тікай від річки мерщій, Катерино,
пиши листа негайно Оксані,
народжуй свої сонцесяйні картини -
не може стати цей день останнім!

Без тебе зів‘януть блакитні квіти,
щось не відкриє для себе ПікАссо,
поблякнуть фарби золотої блакиті…
Без тебе проза вичавить казку…


МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО

Мені пощастило бачити її картини - чудернацькі звірі з людськими очима, фантастичні птахи, яскраві рожево-малинові квіти, розлогі павутиння-дерева…
Вона малювала лівою рукою - ближче до серця…
Її унікальними роботами були просто зачаровані Пабло Пікассо і Марк Шагал.
Тепер розумію, що на мій вибір майбутньої дружини підсвідомо вплинуло її дівоче прізвище - Примаченко…
Сьогодні онук легендарної Марії теж художник Петро Примаченко із зброєю у руках боронить нашу землю від агресора. Гени є гени!

Цей дивосвіт поза часом -
казковий дитячий зал…
У захваті був ПікАссо,
не стримував сліз Шагал.

ПисАла від серця - лівою:
від Бога їй це далося…
Всі фарби - бурхлива злива
променів, що падають з сонця!


МИКОЛА ГЛУЩЕНКО



Це не просто видатний художник, а єдиний український імпресіоніст. Легендарний розвідник. Підтримував приятельські стосунки з Пабло Пікассо, Анрі Матіссом, Володимиром Винниченком…
Сьогодні його картини належать до числа найдорожчих творів українських художників.

Мазки, мов коричневі хрущики,
плавно злітають вниз…
Віртуозний маестро Глущенко -
український імпресіоніст.

Товариш Матісса і Винниченка,
завсідник паризьких кав‘ярень,
здавалося, жив на повне крещендо -
на взліт, артистично, яро.

Митець… і воднОчас розвідник Ярема -
масштабу Ріхарда Зорге.
Амплітуда неразв’язаної теореми -
від аскези до богемних оргій.

Денді, артист, Дон-Жуан -
це зовнішній бік медалі.
Сонячний світ парижан,
життя - як шаблі в бокалі…

Та був бік медалі й інший -
світло ікон святих,
тихі пісні, гнівні вірші,
над прадідами хрести…

І він повернувся додому,
змолодів душею і тілом,
як рукою, зняло втому -
переболіло.

Дніпро переплив в сімдесят,
створив ужинок пейзажів,
з мольбертом щодня сам-на-сам,
життя - як ланцюг вернісажів…

Мазки, мов коричневі хрущики.
Роки добігають вниз…
Віртуозний маестро Глущенко -
український імпресіоніст.


ІВАН МАРЧУК

Славетний український художник, який потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створив унікальний стиль у живописі, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від «плести», «пльонтати». І справді, його картини ніби складені з клубочків чудернацьких ниток…
Пишаюся, що у мене є альбом пана Івана з присвятою мені.
Він якось сказав: «Дайте мені тисячу років - і я розмалюю небо»…

Гроші? Жінки? Мандати?
Що найголовніше для тебе?
Тисячу рОків дайте -
і я розмалюю небо!


 МАРИНА СЕМЕСЮК

Крихітні акварельні мазки, наче кольорові божі корівкиі і бджілки, злітаються докупи і завмирають. Ви вже бачите золотаві соняшники, смарагдові маківки церков на помаранчових пагорбах, м‘ясисті гарбузи…
Перед очима оживають сторінки Нечуя-Левицького і Довженка…
Марина всім крихким серцем любила Україну, пропускала крізь нього Майдан перший і особливо кривавий другий. Навряд чи воно витримало б жахи війни…
Поети і художники нерідко йдуть за небокрай надто рано.
Вона відійшла у вічність молодою…

Художник обирає землю -
єдину, саме цю.
В кутку залишає свій підпис:
Марина Семесюк.

Художник обирає фарбу -
єдину, саме цю.
В кутку залишає свій підпис:
Марина Семесюк.

Художник обирає долю -
єдину, саме цю.
В кутку залишає свій підпис:
Марина…


ГАМЛЕТ ЗІНЬКІВСЬКИЙ

Це не просто звичайний художник, а стріт-артист, який перетворив вулиці рідного Харкова на цілу галерею графічних робіт - справді філософських, навіть поетичних.
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його напис «Живі. Контужені. Щасливі» можна побачити на зруйнованому мості в Куп‘янську…

Намалюй мені місто -
красиве і чисте,
де забули - що таке страх
і спокійно сплять по ночах,
де не чути вибухів бомб,
знов згадали, що Бог - це любов,
де безжурно співають птахи,
не біжать в укриття дітлахи,
де контужених більше не буде,
будуть просто щасливі люди…
Намалюй мені місто
у яскравих вогнях,
як намисто…


МИКОЛА ЛЕОНТОВИЧ

Різдвяна колядка "Щедрик» стала символом новорічних свят у всьому світі. Вона надзвичайно популярна в англомовному аранжуванні як світовий хіт "Carol of the Bells".
Український композитор трагічно загинув від рук катів тогочасної влади. Йому було лише 43 роки…

Тримав він небо, як атлант,
хоч на землі був безпорадний…
Його вбивали за талант,
його вбивали за порядність.

Вбивали ті, хто там, внизу,
за те, що був він значно вище…
Дружина стримала сльозу,
але не посміхалась більше…

Від Вашінгтона до Дрогобича,
з‘єднавши в ціле полюсИ,
лунає «Щедрик» Леонтовича -
цей символ віри і краси.


 ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ

Він – геній. Його тиха музика звучить у концертних залах багатьох країн світу, де є музиканти з консерваторською освітою. Адже на слух тут не зіграєш. Це вища математика.
Творчість видатного композитора сучасності, з одного боку, тісно пов’язана з музичною традицією, насамперед з німецьким романтизмом (і тут, звісна річ, особливе місце належить Роберту Шуману), а з іншого – являє собою один із найяскравіших і найсамобутніших зразків поставангардної мелодичної мови.

Звук неземний пливе над оркестром,
пальці стискають ручку крісла…
Вимкніть мобільні!
Лунає Сильвестров -
«Реквієм для Лариси».

Музикознавці, не мучте гудзиків!
Думки розбігаються від хвилювання…
Який тут аналіз?
Тиха музика
не підлягає анатомуванню.

Звук неземний пливе над оркестром
і на очах розправляє крила…
А у душі непомітно воскресло
те, що, здавалось, перегоріло.


ВОЛОДИМИР КОЖУХАР

Доля подарувала мені радість упродовж кількох десятиліть насолоджуватися мистецтвом цього блискучого диригента, народного артиста України.
Хоча, на превеликий жаль, Маестро вже відійшов у засвіти, він - не з тих, хто сидітиме склавши руки на вічному відпочинку. Переконаний, диригент від Бога і зараз десь за хмарами очолює небесний оркестр…

В руках у мене - абонемент.
Мені - п‘ятнадцять, я ще школяр.
В програмі - «Реквієм»,
диригент -
лауреат конкурсів Кожухар.

Паличка стрімко злітає угору,
ковтаю повітря у вирі емоцій,
здається, за пультом навпроти хору -
сам Вольфганг Амадей Моцарт…

Мої стежини роками вже висніжені…
І знов овація, перегомін оркестру -
сидить біля пульту щасливий і виснажений
до останньої ноти ваш Маестро.


ЄВГЕНІЯ МИРОШНІЧЕНКО

Євгенія Мірошниченко - неповторне колоратурне сопрано.
Одна з найкращих у світі виконавиць надскладної партії Лючії в опері Гаетано Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» і романсу «Соловей».
Професор Київської музичної академії, яка вивела на сцену цілу плеяду сучасних оперних зірок.
Пишаюся, що моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова, яка не одне десятиліття викладала мистецтво бельканто у Київському університеті культури і мистецтв, була однокурсницею і подругою божественної Євгенії.

Геній - якщо це мужчина,
а якщо жінка - Євгенія:
найкраща у світі Лючія,
оперна офігенія!


 РОМАН КОФМАН

Це не лише блискучий диригент, який завжди втілюється у того чи іншого композитора (і це вже справжній, скажімо, Бетховен, а не Бетховен Кофмана), а й неперевершений вихователь публіки…
Якось під час виконання бетховенської симфонії на весь зал філармонії пролунав сигнал мобільного телефону. Диригент одразу зупинив оркестр, рішуче поклавши паличку на пюпітр… Після хвилинної паузи маестро продовжив виконання величного твору. Жодних дзвінків вже не було…

Бетховена так не слухають,
припавши гарячими вухами
до телефонів мобільних -
всесильних…
Бетховен - не кава розчинна
чи щось на кшталт капучіно.
Бетховен - потужне еспресо,
тут слухати треба серцем,
печінкою, шлунком, нирками,
а не абияк уривками…
Чи взагалі ви готові?
Вслухайтеся: Бетховен!


БОГДАН СТУПКА

Коли прощалися з геніальним актором біля його рідного театру, стояла приголомшуюча тиша. Але раптом її порушили аплодисменти - спочатку поодинокі, тремтливі, а потім пристрасні, бурхливі, наче водоспад…

Целофан шкребе, наче миша…
Маестро завершив гру.
Ось оплески ріжуть тишу -
так проліски пробивають грунт.

Та знов посміхається Тев‘є,
вражає Едіпа графіка рук,
різні характери, теми…
Маестро продовжує гру.


АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ

Діапазон голосу співака визначають октавами. Чотири октави - це дуже добре. П‘ять - це просто супер…
Акторський діапазон Анатолія Хостікоєва, - напевно, всі п‘ять!
Від потішного гротеска до пронизливої трагедіїї.
Еней, професор Хіггінс, Кін, Алексіс Зорба…
Сам себе запитую: а яка моя найулюбленіша роль цього справді великого артиста? Одразу відповідаю: поручик Лукаш у виставі «Швейк», де Хостікоєв грає практично всі ролі, крім хіба що Швейка. А чому саме Лукаш? Відверто кажучи, не знаю. Здається, коли чітко можеш розкласти, за що любиш, то, може, і не зовсім вже любиш, якщо взагалі любиш…
Мені пощастило спілкуватися з Анатолієм Георгійовичем під час творчої співпраці в театрі «АкадеміЯ», штаб-квартира якого знаходиться на Андріївському узвозі. Це людина не лише надзвичайної зовнішньої краси, а й внутрішньої - доброзичлива, толерантна, музично обдарована, з тонким почуттям гумору…
Якщо біля кас франківського театру величезна черга, можу з трьох разів вгадати, хто сьогодні виходить на сцену.
А можу і не гадати, а просто сказати: народний артист України Анатолій Хостікоєв!

Театр Франка. Черга до каси.
Нам пощастило - ми на балконі.
У залі яблуку нІде впасти.
У світлі софітів - Хостікоєв.

Професор Хіггінс. Поручик Лукаш.
Синьор з вищого світу.
Страждання. Зустрічі та розлуки…
Овація. Сльози. Квіти.

Так зупиняється мить щастя.
Ця мить з тобою до скону…
У залі яблуку нІде впасти.
У світлі софітів - Хостікоєв.


ВОЛОДИМИР ШЕВЧЕНКО

Кажуть, коли знаменитого українського дресирувальника проводжали в останню путь, над київським цирком стояло справжнє ревіння - леви і тигри вголос ридали…

Усміхнений, з довгим волоссям…
Та в зАсвіти час іти…
Над цирком - багатоголосся:
ридають гігантські коти…


ТАМАРА ЩЕРБАТЮК

Гадаю, є люди, які своїм існуванням освячують цілу сферу життєдіяльності суспільства. Ось, наприклад, Українське телебачення багато у чому завдячує Тамарі Володимирівні Щербатюк, яка присвятила йому все своє професійне життя - від перших телемостів на початку 60-х років до останнього проекту для літніх людей «Надвечір‘я». Тож її недаремно називають мамою вітчизняного телебачення.
Тамара Володимирівна разом із своїм чоловіком - відомим режисером і викладачем Вадимом Львовичем Чубасовим - являли собою унікальний творчий тандем, що вивів у люди плеяду справжніх ТБ-подвижників - журналістів, режисерів, операторів.
Пригадую, як нам, свіжоспеченим студентам, представляли тогочасних метрів факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. І навіть серед тих зірок своєю харизмою, елегантністю і водночас якоюсь домашністю виділялася Тамара Щербатюк - вродлива, недоступна, сорокорічна…
Мені пощастило бути її учнем. Що й казати, інколи подумки раджуся з нею й досі. Навіть зараз, коли набираю ці рядки, відчуваю її погляд - вимогливий, але такий доброзичливий…

У житті все по-різному, як колесо огляду, -
буває сонячно і раптом хмари…
Але завжди відчуваю Ваш погляд.
Аве Тамара.

Чую Ваші підказки незримі -
тож це реальність і зовсім не мара…
Дякую за безкорисну - авансом - підтримку.
Аве Тамара.

Сторінки буття надвечір’ям гортаю -
здається, років різношерста отара,
нарешті, вже добігає до небокраю…
Аве Тамара.


НІНА МАТВІЄНКО

До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій план.
Ніби чарівний ліхтарик висвічує в твоїй душі якісь потаємні залаштунки,
і ти сам непомітно відчуваєш, що в тобі відкривається щось чисте, джерельне, що йде від дитинства…

Є народні артисти
і просто статисти.
Ще зірки з німбами,
у планетарії ніби…
А є єдина,
як сама Україна, -
Ніна.


КВІТКА ЦІСИК

Українка Квітослава Цісик народилася і все життя прожила у США. Батько, скрипаль родом зі Львова, називав її Квіткою...
Цісик мала колоратурне сопрано, тембр якого нагадував звучання скрипки. Вона з легкістю експериментувала зі стилями – від джазу до класики. Із нею працювали Майкл Джексон, Вітні Г‘юстон та інші світові зірки.
У 1978 році пісня «Ти осяюєш моє життя», яку виконала Квітка Цісик в однойменному фільмі, отримала «Оскар» і «Золотий глобус».
Вона записала два україномовні альбоми – «Квітка» у 1980 році, а також «Два кольори» у 1989-му. Це їй коштувало близько 200 тисяч доларів. Для їхнього запису вона наймала кращих музикантів Нью-Йорка.
«Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка», – згодом зізнається Назарій Яремчук.
Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз. У 1983 році вона приїхала із мамою до Львова, але ця поїздка не афішувалася і була майже таємною. Тут вона так і не почула власних пісень.
Унікальна співачка, чарівна тендітна жінка, яку близькі порівнювали з білочкою, пішла у засвіти за п’ять днів до свого 45-річчя…

Ось двері вона причинила,
земне окресливши коло.
До сонця пішла на крилах,
залишивши голос.

Цей голос, що ллється з неба,
на часі для нас, як ніколи,
мов першочергова потреба
у ліках - від болю.

Хіба це велика тайна?
Але дізнатися звідки
про зовсім просте питання:
чи може співати квітка?



НАТА ЖИЖЧЕНКО

Духовний лідер і вокалістка культового гурту «Онука» - це харизматична особистість, чарівна жінка. Справжня патріотка - і не лише на словах.
«Онука», як сказав би класик, енгармонійно поєднує українську етнічну
музику й сучасний електронний саунд.
Сьогодні композиції Нати та її однодумців можна почути в багатьох куточках світу…

Ната - онука Олени Пчілки.
Ната - дочка Михая КретУ.
Це водночас нью-ейдж і сопілка -
на поміж ними мостУ.


ТАРАС ПЕТРИНЕНКО

Якщо треба було б відправити позаземним цивілізаціям украй стислу інформацію про мою країну, але яка всеосяжно охоплювала б усі наші чуття - історичні, моральні, політичні, поетичні, музичні тощо, я (можливо, й не лише я) зупинив би свій вибір на пісні «Україно»…

«Україно» - не просто пісня,
автор - Тарас Петриненко…
Це - нині, вовіки і прісно,
те, що закладено в генах.

Не жмуток красивих гармоній,
а оберіг від наруги.
Це з небом наша розмова…
Щасти Вам, Тарасе Другий!


МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

Він - сьогоднішній, а не минулий,
а Чернігів його - Монпарнас…
І які би вітри не дули,
він - завжди теперішній час.

Соняшник крокує до сонця…
Спалахують каштанові очі,
ліки є від безсоння -
творчість.


ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві»…

Вона мінлива, неначе ртуть:
ось у доброму настрої, за мить - не в дусі,
учора - там, сьогодні - вже тут,
весь час у русі.

Мов яблука, падають вірші стиглі -
просто записує, одразу нАчисто.
Стільки треба усього встигнути,
цей день - останній неначе.

Наче сонце бачить востаннє:
закохується, мандрує, діє…
Прозора вся, ось зараз розтане,
але сподівається - без надії.


ІВАН ФРАНКО

Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі…
Євген Маланюк

Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…

-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
за Україну, за кожного з вас!

-Пане Іване, слова ваші - хаймерси,
ви й сьогодні - володар дум!..
Вуса руді хоча посміхаються,
у сірих очах - сум…

Розплющую очі: вже рожевий ранок
б‘ється крилом у скло:
там довгоногі лелеки-крани
тчуть, наче гнізда, житлО.


ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Тарас - не на полицях,
що покриті пилом,
він - не минулий,
а теперішній час:
розкинув руки,
мов потужні крила,
і - закриває нас.

2025 рік

Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
Ми Отчі, ми діти,
дай Боже стерпіти.

17.09.2025р UA

P.S.
ἀποσυναγώγους ποιήσουσιν ὑμᾶς ἀλλ᾿ ἔρχεται ὥρα ἵνα πᾶς ὁ ἀποκτείνας ὑμᾶς δόξῃ λατρείαν προσφέρειν τῷ θεῷ καὶ ταῦτα ποιήσουσιν ὅτι οὐκ ἔγνωσαν τὸν πατέρα οὐδὲ ἐμέ (Ιω.16:2-3)
Вони зроблять вас відлученими від Церкви, але надходить година, щоб кожен, хто вбиває вас, приніс славу Богу, і це вони зроблять, бо не знали ні Отця, ні Мене (Івана 16:2-3)

Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.

Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних зневаж і порви.
Плин моєї молитви тужливим лелечим курсивом
Там, де ранішнє сонце червоні здійма хоругвИ.

Захисти мене, Боже, у вирі нещадних приречень.
Хай Твоя допомога в нім явиться дивом із див.
Я молитву свою відсилаю курсивом лелечим
В синь осіннього неба, яке Ти за щось осудив.

Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!

09.09.2025р. UA

Каже батько: годі, сину!
Досить статку!! Рівно спину!!!
Ростив змалку – відпочину,
Боже ж зранку, всім по чину!

06.09.2025р. UA