ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.25 23:25
за горми за морями
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки

Юрій Лазірко
2026.09.25 17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя

як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так

Вячеслав Руденко
2026.09.25 15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.

Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,

Борис Костиря
2026.09.25 13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.

Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,

Світлана Пирогова
2026.09.25 12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.

Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.

Ігор Шоха
2026.09.25 12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.

Ірина Вовк
2026.09.25 07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! » Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку. Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній

Віктор Кучерук
2026.09.25 07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.

С М
2026.09.24 23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись

Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу

хома дідим
2026.09.24 23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті

Тетяна Левицька
2026.09.24 22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.

Каштанів їжачки вп'ялися в землю,

Ольга Садкова
2026.09.24 20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.

Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.

Вячеслав Руденко
2026.09.24 18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.

Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя

Євген Федчук
2026.09.24 17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось

Юрко Бужанин
2026.09.24 16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.

Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.

Борис Костиря
2026.09.24 14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.

Віктор Кучерук
2026.09.24 06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як

Ірина Вовк
2026.09.24 05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле

хома дідим
2026.09.24 00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час

Борис Костиря
2026.09.23 20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.

Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд

Федір Паламар
2026.09.23 19:32
   14. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!    Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:    – Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто суп

Артур Курдіновський
2026.09.23 15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.

Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В

Артур Курдіновський
2026.09.23 15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.

Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -

Борис Костиря
2026.09.23 14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг

Вячеслав Руденко
2026.09.23 11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.

Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як

Ірина Вовк
2026.09.23 08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу

Віктор Кучерук
2026.09.23 06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.

С М
2026.09.22 23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –

Артур Сіренко
2026.09.22 22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но

хома дідим
2026.09.22 20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті

Вячеслав Руденко
2026.09.22 17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?

Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —

Борис Костиря
2026.09.22 13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.

У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу

Ольга Садкова
2026.09.22 12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…

Володимир Мацуцький
2026.09.22 12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)

Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.

Артур Курдіновський
2026.09.22 11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!

За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -

Ірина Вовк
2026.09.22 07:05
ІV. ОСТАННЄ ПРОРОЦТВО ТІБЕРІЯ У підвалі старого інсулі – багатоповерхового будинку для бідноти на окраїні Помпей – пахло вологою, дешевою оливковою олією та свіжоспеченим ячмінним хлібом. Тіберій, чоловік із поріділим волоссям та глибокими, спокійними
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Євген Федчук - [ 2026.09.20 17:05 ]
    Третій радянський голод 1946-1947 років
    Фашизм здолали і війна скінчилась.
    Часи великих надійшли надій.
    Здавалося, живи тепер, радій.
    Але ж біда нікуди не поділась.
    І голод втретє забирати взявсь
    Людські життя. Війну хоч пережили
    Та звідки було взяти людям сили?
    Рік перший повоєнний починавсь
    Зимою малосніжною. Морози
    З відлигами мінялись. На полях
    Вологи не отримала земля,
    Одні лише людські горючі сльози.
    Весна й початок літа взагалі
    Дощів не знали. Що людей чекало,
    Коли посіви на полях пропали?
    Чекати дива марно від землі.
    Та й тих полів багато чи було?
    Не злікували ще військові рани,
    Воронки всюди заросли бур‘яном.
    А мін, снарядів? Днини не пройшло,
    Щоб десь на міні хтось не підірвався,
    Чи то снаряд під плугом не знайшов.
    Війна пила ще досі людську кров,
    Мир досі наступати не збирався.
    Що тих полів? Та й чим їх оброблять?
    Бо ж техніки було і зовсім мало.
    Усе найкраще на війну забрали,
    Плуги прийшлось худобою тягать.
    Та й не кіньми́, бо ж їх на фронт забрали,
    Корів впрягали часто у плуги,
    А, як не було засобів других,
    Жінки і діти ті плуги тягали.
    Бо ж де узяти чоловічих рук?
    Мільйони їх десь навіки зостались.
    Лиш інваліди в села повертались.
    Тож, в результаті неймовірних мук,
    Вдалось хоч якось землю обробить,
    Зерно вручну посіяти. Одначе
    Земля не захотіла їм віддячить,
    Пропало те, що мало уродить.
    Що голод буде ще зимою знали.
    Відсіялись, на весну берегли
    Те, що весною сіяти б змогли.
    А чого їсти – то уже не мали.
    В міста спочатку голод завітав.
    Хто картки мав – отримували пайку,
    А хто не мав – лише від влади лайку,
    Отож поволі з голоду вмирав.
    Але у селах іще гірше було.
    Бо ж селянин ще мав й податки здать,
    Доводилось від себе відривать,
    Бо влада про той голод, мов не чула.
    Чи маєш господарство, а чи ні,
    То владі було зовсім не цікаво.
    Здай м’ясо, яйця – а то буде «справа».
    Свинячу шкуру, хоч нема свині.
    Податок на дерева заплати.
    Останню «шкуру» із селян здирали
    І все державі було мало й мало.
    Хто мав корову – зміг себе спасти.
    А, хто не мав – кору їв, лободу,
    Як тільки навесні вона з’явилась.
    Собак, котів у селах не лишилось.
    Від пацюків, мишей – ані сліду.
    Хто пробував щось з поля принести,
    То тих ловили й строк за те давали.
    Їх «несунами» влада називала,
    Хоч ті несли, аби сім‘ю спасти.
    Доходило й до людоїдства часом.
    Та ж то не від хорошого життя
    Хтось втратив людське світосприйняття.
    А де ж державні ділися запаси?
    Як так, що цю війну пережили
    І з голоду не часто помирали?
    В війну американці помагали,
    Для того і ленд-ліз вони ввели.
    Крім зброї і продуктів навезли.
    Звичайно, більшість війську діставалась,
    Але і людям дещо залишалось,
    Щоб пережити цю війну могли.
    Та тільки-но закінчилась війна,
    Поставки по ленд-лізу припинились
    І люди без підтримки залишились.
    А влада? Про що думала вона?
    Як їй підтримку запропонували
    На поступки у обмін – не схотів
    Йти на те Сталін. І мільйон життів
    Тим самим комуняки відібрали.
    Хоча мільйон? Чи, може два, чи й три –
    Ніхто не знає – все в секреті було.
    Ми й досі справжні цифри не почули.
    Тоді ж холодні віяли вітри
    Й війна «холодна» саме починалась.
    Й страждав від того лиш простий народ.
    Та не партійці – ті жили. Так от,
    Хоч люди в селах і голодували
    Та їли все, що попаде до рук,
    Страждали від отих голодних мук,
    Але на урожай новий чекали.
    Бо думали – спасіння принесе.
    Дарма чекали та вручну збирали,
    Бо ж техніки практично і не мали.
    Вкладали у жнива здоров’я все.
    Не встигли ще зібрати урожай,
    Як вже держава плани зажадала.
    Та, навіть, коли б все зерно віддали –
    Не виконаєш плану. «Віддавай!» -
    Вола район і область, бо ж згори
    Велять, інакше полетиш з посади.
    До нитки обдирала села влада,
    Селянам радить – землю он жери.
    За колоски – дванадцять світить літ,
    Не дай Бог, принесеш собі щось з поля.
    Радянська влада – гірша за монголів,
    Неначе став догори дригом світ.
    А знаєте, що владу хвилювало –
    Районну, обласну – адже народ
    Вмирав десь поряд з голоду. Так от,
    Вона прохання вгору посилала:
    Там, бачте їм ікри не вистача
    Червоної і чорної. Кричать,
    Аби її скоріше їм прислали.
    Там в магазинах цигарок нема…
    Хороших. Для «людішек» є навалом,
    Але такі начальство не вживало,
    Не той їм в цигарках тих аромат.
    Отож, вони, здавалося живуть
    В другій країні. Не голодували,
    А про «людішек» не переживали,
    Готові в ріг баранячий зігнуть.
    Колгоспи, хоч-не-хоч, а повезли
    Зерно в район, звичайно, менше плану,
    Бо звідки більше, аніж є, дістануть?
    А люди тільки плакати могли,
    Бо ж працювали цілий рік вони,
    А що на трудодень від того мали –
    Два лантухи зерна? Зарплат не знали
    І пенсії не бачили вони.
    В містах хоч картки влада видавала
    Працюючим, щоб хліба мать шматок.
    А про селян не піклувавсь ніхто,
    Самі себе прогодувати мали.
    А чим, як все держава відібрала
    Й податки ще зідрала. Як їм жить?
    Зерно он є – десь на складах лежить
    Чи то в бурти на землю поскладали.
    Тут головне, щоб виконати план,
    А що там далі – владу не цікавить.
    Он, можна за кордон зерно відправить,
    Щоб показати на весь світ обман.
    Мовляв, зовсім не голодуєм ми.
    Іще із вами поділитись можем.
    Хто хоче хліба – ми вам допоможем.
    «Хай буде мир і дружба між людьми».
    І сотні тисяч тон зерна пішло
    Болгарам, чехам, фінам і полякам,
    Угорцям, німцям і румунам всяким,
    Французам, щоб їм «завидно» було,
    Як гарно то в соціалізмі жить:
    Є все в народу, може поділитись,
    Тож можете скоріше долучитись,
    Щоби і в себе лад такий створить.
    Поки Європу Сталін годував,
    Поки зерно під чистим небом гнило,
    Упроголодь в державі люди жили,
    Народ недоїдав, голодував.
    Продовжував від голоду вмирати.
    Хвороби вслід за голодом прийшли:
    Дизентерія, тиф також знайшли
    Для себе жертви – всіх не зрахувати.
    Тепер ми, озираючись назад,
    Побачить можем шлях отой кривавий.
    Творились за плакатом чорні справи:
    «Соціалізм – найкращий в світі лад!»


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)