ну і що там засіло у бусинах за окулярними скельцями
ніякий це вам не злетілий з дитячої розмальовки веселий метелик
найкраще що в неї виходить
кількарічні запої книг запої дипломів
домотканних та імпортних
кандидатка наук
персонально вигаданих
пуританка з підозрою на філологію й філософію
ходячий троянський кінь
оце комусь пощастить
боїться чоловіків в особливості сорокарічних які задивляються на її ляльку
пішла прогуляти серце в онлайні
батьки цокають кажуть чорті што
ростили крихке та пухнасте
а виросло огого
гигигиазаза
свят
свят
свят
так закотилось що років за п’ять за десять і не побачиш
там
на іншоконтиненальній кафедрі
це чудо-юдо риба кит
в нього копійками поплакався кіт
вилізло таке окасте таке улибасте зі сторінок беовульфа
з області про чиє місто від першачків можна жарти почути
довжиною у одне слово
хер
сон
хер
сон
хер
сон
свято яке завжди з тобою

паяє анапести й амфібрахії
підкручує шарніри прикидається що не старіє
збирає як ягідки мови у черепний кошик
розганяється вкотре до марафону
і шле усім прощавайте пам’ятайте як звали
чи хоча б зробіть вигляд що вам це все не до …

і потім
вона надсилає усім кольорові листівки
в яких написано одне слово
про
бач
те

співає сама ж собі пісеньку
не плач моє серце не плач
не муч свою душу картонну
ми з тобою побачимось
з того боку кордону…

і хто сказав що мені можна сідати
за кермо власного серця
як не видали прав
в особливості в нетверезому стані
не кажучи вже про те
що водій щось забув що таке ремінь
ні ці очі ніколи зблизька ще не бачили
як кермують такою автівкою
в неї аж чотири камери!
і дивися всі б’ються – огого…!!!
охохо
от тобі і приїхали
чи варто ще вірити
що одного дня я протру своє скло двірниками
і перестану в’їжджати у стовбури
коли вони самі виходять на мене поза паркани

та чи це достатня причина
ніколи нікуди не їхати

тому знаєте що
замість того щоб пересуватися автостопом
заводжу автівку в гараж
дістаю свій шкільний велосипед
ви не вірите але він досі мені під розмір
я би може ніколи із ним не розлучалась
він довіз мене навіть на західний континент
дзвоник дзижчить срібним крильцем
довкола показують пальцем
хі хі ха ха
ця квіточка досі за одягом ходить в дитячий відділ

і коли мене років за десять чи двадцять чи тридцять на кафедрі
дивлячись на мою пофарбовану як веселка макітру й блискучі фасади коронок
спитають як я добираюсь додому
я їм покажу свій пришпорений на задвірках велосипед
знайомтесь

і я неушкоджена
і вцілілі усі дерева