Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)

Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.

    Нам пісня в праці й житті помагає,
    вона як друг кличе нас і веде,
    і хто крокує життям і співає,
    той не погине ніколи та ніде!

У нас є вміння сміятись як діти
й тоді, як вперто б’ємося за щось,
бо ми такими з’явились на світі,
що ми ніколи та ніде не здаємось!

    В житті та праці нам пісня сприяє,
    вона як друг кличе нас і веде,
    і хто крокує життям і співає,
    той не погине ніколи та ніде!

(2026)

Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)

Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.

Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
строчив кулемет вдалині...
І дівчина наша у грубій шинелі
Каховкою йде у вогні.

    Під сонцем гарячим, під ніччю сліпою
    чимало пройшли ми в житті.
    Хоч ми мирні люди, та наш бронепоїзд
    стоїть на резервній путі.

Чи згадуєш, друже, як разом рубались,
покірні рокам грозовим?
І очі дівочі тоді усміхались
обом нам крізь порох та дим.

Так випиймо, друже, за юність похідну
і наші гарячі діла,
за нашу країну, й Каховку ту рідну,
де дівчина наша жила.

    Під сонцем гарячим, під ніччю сліпою
    чимало пройшли ми в житті.
    Хоч ми мирні люди, та наш бронепоїзд
    стоїть на резервній путі.

(2026)

Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)

Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!

    Так хай червоний
    несхитний воїн
    багнет стиска в руці своїй,
    і ми повинні
    усі невпинно
    іти в останній смертний бій!

Арміє Червона, в атаку йти час!
Реввоєнрада скеровує нас.
І від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!

    Так хай червоний
    несхитний воїн
    багнет стиска в руці своїй,
    і ми повинні
    усі невпинно
    іти в останній смертний бій!

Час світової пожежі наспів,
церкви та тюрми зруйнує наш гнів!
Бо від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!

    Так хай червоний
    несхитний воїн
    багнет стиска в руці своїй,
    й товариш Троцький
    у колі флотських
    нас поведе в останній бій!

(2026)аааааааааааааааааааа

Я шпигун у домі кохання,
Я знаю твоє потаємне бажання.
Я знаю слово, що тремтить на вустах,
І твій секретний, глибший страх.

Я шпигун у домі кохання,
Я знаю твоє потаємне бажання.
Я знаю слово, що тремтить на вустах,
І твій секретний, глибший страх.

Я знаю все...
Що б ти не робив,
І куди б ти не ходив.
Все, що знаєш ти.

Я шпигун у домі кохання,
Я знаю твоє потаємне бажання.
Я знаю слово, що тремтить на вустах,
І твій секретний, глибший страх.
І твій секретний, глибший страх.

Я знаю все...
Що б ти не робив,
І куди б ти не ходив.
Все, що знаєш ти.

Петро Градов (1925-2003; народився в Україні)

Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.

В майбуті, – жінка впевнена, –
є щастя таїна!
Тож не чекай повернення,
вже втрачена вона.

Закони нестаріючі
і принципи мої:
від ревнощів шаліючи,
ти не тримай її.

Ні купа слів не виручить,
ні ніжність, ні прокльон...
Розстатись жінка вирішить –
напевне, є резон.

(2026)

Іван Хемніцер (1745-1784)

Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.

І от, не пасти задніх щоб,
він на європи замахнувся,
щоб син його, здоровий лоб,
наук важливих там набувся.
Та син дурнішим повернувся:

у думці маючи глибокі міркування
про в іноземщині отримане завдання
знайти начало всіх начал,
він йшов-хитавсь, здавався навіть трішки п’яним,
а йшов, між тим, шляхом доволі вітчизняним;
тож впав у яму цей гевал.

Татусь, що тьопав за бовваном,
по мотузо́к побіг, забувши свій артрит,
щоб цю премудрість з ями витягти на світ.

Між тим кебетливий хлопчина,
у ямі сидячи, гадав:
«Яка тому була причина,
що знагла в яму я попав?

Від землетрусу це падіння,
чи буйствує земне тяжіння?
Зумовлене небесним блиском,
чи, може, атмосферним тиском?..»

Тут батько з тросом причвалав:
«Тримайся, – каже, – за мотузку,
я підтягну тебе до спуску».

«Стривай тягнути, – заявля йому студент, –
мені важливий філософський елемент:
ідѐя в мотузку́ яка?»

Татусь пояснює: «Ідея тут така:
щоб з ями вилізти – тримайся мотузка́».
Та вчений засобом погребав:
«Для цього – снасть би іншу треба!
А тут – метафізична пустка!
Бо ж мотузо́к – проста́ моту́зка!..»

«Шукати зараз більш вигадливий припас –
пробач, це часу марнування;
зате моту́зка – зразу вирішить питання...»
«А що таке, до речі, час?»

«А час, затям, – це річ остання,
яку із дурнем витрачати я готов.
Сиди й чекай тепер, коли прийду я знов».

(2026)оооооооооо