Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хао́сі, –
нелад і темрява геть навкруги;
та не дають заблукати нам зовсім –
мордочка, хвіст та чотири ноги!

В хащах полюють на нас, як на здобич?
Нам не страшні будь-які вороги,
бо підбадьорюють: «Друзі, ми обіч!» –
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Й навіть коли тобі тоскно до дрожу,
лізеш на стіну від туги й нудьги –
краще за інше завжди допоможуть
мордочка, хвіст та чотири ноги...

Трішечки м’яса та трішечки каши
(тобто – не треба влізати в борги),
пілка в куточку... І ось вони – наші,
мордочка, хвіст та чотири ноги!
ааааа
(2025)

Із Бориса Заходера

– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?

«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
я й га-гадати не берусь!»
Вівця ще й додала окремо:
«Бе-безумовно, це проблема!
Можливість рішення – туманна...
А втім, спитайте у Барана».
Дворовий Пес пробуркотів:
«Все зло у світі – від котів!
Як двічі два чотири,
від них – й дірки́ у сирі!»
Обуривсь Кіт: «А все простіше!
Хто точить ді́ри? – Звісно, миші!»
Та тут Ворону бог приніс, –
мабу́ть, щоб всім утерла ніс,
бо, як відомо з давніх пір,
у неї є талан на сир!
І ось доручено Вороні
аналіз провести сторонній...
Щоб вивчити проблему дір,
заглибилась Ворона в сир.
І ось уже дірки́ останні...
А сир – скінчився у пізнанні.
Розґвалтувався скотний двір:
«Разбій! Грабіж! Покрали сир!»
Злетіла на паркан Ворона
і заперечила резонно:
«Та що таке, шановні, з вами?
Ви ж піклувались дірочками!
Так, сир я з’їла на дозвіллі,
але ж дірки́ – лишились цілі!»
На цьому й припинився спір,
бо все одно – скінчився сир...
Так і не взнали свійські звірі,
з яких причин дірки́ у сирі!
аааа
(2025)

Із Бориса Заходера

Злетіла сорока висо́ко,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
що яблука повністю сині,
що ніч виникає із тіні,
що в морі, як правило, сухо,
що лева подужає муха,
всіх краще літають корови,
всіх ліпше цвірінькають сови,
що лід надзвичайно гарячий,
що холод у пічці собачий,
і що серед птичої зграї
їй рівних у правді немає!..

Торочить сорока, стрекоче,
а слухати жодний не хоче;
бо, що б не тріщала сорока,
це слухати – марна морока!

(2025)

Із Бориса Заходера

Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.

І скарги йдуть навперебій:
і це́ от, і тамто́...
А винуватий – хтось такий,
чиє ім’я – Ніхто!

Скажіть, наприклад: хто знайшов
в буфеті мармелад,
й обгортки, ніби як на схов,
запхав кудись навгад?

Хто з коридору крикнув «гав»?
Хто розірвав пальто?
Хто на шпалерах малював? –
Ніхто, Ніхто, Ніхто!

«Ніхто – прека́посний сусід! –
сказала мати враз. –
Давно його провчити слід,
і ось йому наказ:

Ніхто не піде в двір на гру,
удома хай сидить!»

Вам смішно? А мене й сестру
це зовсім не смішить!

(2025)
ааааааа

Із Бориса Заходера

Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!

Такий учений, загалом,
в сім’ї лише один!
І я́кось батьку за столом
задав питання він:

«Два пиріжка тут, згоден ти?
Та є лічба нова:
я можу зараз довести,
що три їх, а не два!

Рахуємо: оце ОДИН,
це ДВА... Тепер замри:
ОДИН та ДВА, – закінчив син, –
якраз і буде ТРИ!»

Промовив тато: «Ну і ну!
І справді: рівно три!
Гаразд, я два з них проковтну,
а третій – ти бери!»

(2025)

Із Бориса Заходера

Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.

І Бука про себе промукав:
«Навіщо настільки ти бука?»
Та й Бека пішов недалеко,
він думав: «Огидний ти бека!..»

(2025)