дельфіни під шкірою
плавниками лоскочуть суть.
кити збиваються в тромби
і повільно гниють.

птиця миру згоріла —
на згарищах наших емоцій.
Персефона воліла
нам дати замість агоній —
спокій.

а ми в Стіксі
на стиці
між живим і — існуєм.
втикаємо спиці
і втрачаєм цілунок.

2026

Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.

Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
У боліснім народженні судьби.

Це прокидання - відкидання масок,
Відхід від штампів, пройдених шляхів.
Прокинуться колись оспалі маси
Для творчості із глибини віків.

14 вересня 2025

Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.

Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Минулих болів і турботи.

Так вислизають із-під ніг
Можливості, надії, шанси,
Наближуючи той поріг,
Де не писатимуться станси.

Так розтає пророча тінь,
Яку ми так і не пізнали.
Натомість хижий чародій
Збиратиме роззяв до зали.

Важливі люди проминуть
Повз нас, немов пісок крізь пальці.
Нам лаштуватися у путь,
Як у нові химерні танці.

13 вересня 2025

Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.

У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Вві сні небачені слова.

Чарівна паличка постане
Вві сні крізь біль і німоту.
Прозріння прийде у тумані,
Впіймавши сутність на льоту.

Вві сні відкриється таємне,
Приховане в золі сум'ять.
Крізь хащі непролазні, темні
Долинуть голоси розп'ять.


12 вересня 2025

Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.

Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
А на дні відкриється вина.

Я ворота відчиню для духу.
Лиш би не прийшов лукавий біс.
Розрізню пророка і злодюгу
В мерехтінні в'язів і беріз.

Я відкритий для проміння сонця
І для мороку могутніх слів.
Відчиню у світ новий віконце
Для свободи юних берегів.

10 вересня 2025

Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Там, де папороть світить в ясній і п'янкій далині.
Продираюсь крізь спогади, вмиті рясними дощами,
Де народяться твори в гіркому сумнім полині.

Продираюсь крізь час із тернами і дротом колючим,
Крізь туманність доби і спіралі лихих протиріч.
Я шукаю епох і світів гармонійне співзвуччя,
Поєднання в мелодію звуків далеких сторіч.

25 серпня 2025

Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.

Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись у битві добро і небачене зло.
Опадає з дерев, ніби спогади, жовте поліття.
І я сам поринаю нечутно у ніжне зело.

Зазирни в мої сни, там побачиш ти пристрасні ночі
З ароматом кохання і стогоном дивних діачат.
Зазирни в мої сни, і відійдуть лихі поторочі.
Корабель відпливе з берегів невмолимих мовчань.

22 серпня 2025

Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.

Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
В заметілях п'янкої краси.

Я не вирвусь, напевно, ніколи
Із полону первісних заклять.
Я втону у тенетах неволі,
У стихійності диких багать.

19 серпня 2025

Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,

Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Вони ж цілунку сонця не відчули.

Сховалися за крони тополин,
Що в небо натягнулись, струни ніби:
Чи арфою Стрибогові були,
Чи, може, то була мітла для німфи,

І нею завірюхами мела
Чаклунка юна, як служила січню.
Та відає про те лиш омела,
Залежнозверхня і зеленовічна.

Та так, а чи інакше, а тече
По вітах струм весняного зачаття.
І завтра вже кизиловим кущем
Засвітиться, той любить поспішати.

А сонце все сильніше тягне сік,
В найвищу із вершин, у бруньку кожну.
Ще трохи, і розпустяться усі,
І стануть струни з бородами схожі.

Та знову їх чесатимуть вітри.
Так пройде час: з весняного світання
До пізньої осінньої пори,
Коли впаде додолу лист останній.

Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.

Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Які відродять давній материк.

Мечі схрестились і зламались в битві.
І час настав для каяття й спокут.
Зігнуться люди у святій молитві,
Відкинувши останній гострий кут.

Та Бог й Антихрист є непримиренні.
Ці антитези нам не розімкнуть.
Давид і Голіаф у битві древній
Застигли і упали в каламуть.

9 серпня 2025

У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.

У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
До нас озветься молода весна.

Сон відміняє вічні заборони.
І гра уяви вільно постає.
Згорають патефони і прокльони
У танці днів, де творчий дух жиє.

Крізь сни проглянуть привиди суворі,
Кати і судді, мудреці й раби,
Полки хоробрих й боягузи хворі,
Завершивши печалі горобин.

Проляже сон, як спалах, як спокуса,
І поведе у далі голубі.
Сон потече, немов сльоза Ісуса,
Допише правду кров'ю у собі.

8 серпня 2025

Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Пізнати смуток каяття.

Нам сон готує щастя й муку,
Прозріння, спалах німоти,
Натхнення і щемку розлуку,
З якими будемо на "ти".

Та сон не списує прокляття,
Вину і зраду. Самокпин
Зростає в сні, немов закляття,
Немов терпкий, гіркий полин.

І сон нічого не пробачить
В житті у списках потайних.
Зі скиту вийдеш, наче братчик,
Серед майданів гомінких.

7 серпня 2025

Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…

28 липня 1989 р., Київ

Коли тобі хочеться щось написати,
Сказати, зробити, щоб щось досягати,
Скоріше потрібно нотатник хапати
І думки свої туди записати.

Наповнити аркуш — білий і чистий —
Чорними сенсами, даними звише,
Щоб не забути, щоб не проспати,
Щоб вічне, як вірші, генерувати.

Може, зараз ці сенси не треба,
Може, нікому вони не потрібні,
А може, колись їх вивчатимуть в школі
Для розуміння іншої думки.

Ми — чергове покоління забутих,
Ми — чергове покоління незрілих.
Нам необхідно залишити щось для майбутніх,
Тому не соромтесь - генерувати.

15:43
Харків. Ліжко. Дім.
Сонячний чудовий день.

Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.

Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Спів змії чи рондель павука.

Вуж повзе, як мудрець величавий,
Що глаголить послання віків.
Мудрість сива фортецю розчавить,
Що не знала заков і замків.

7 липня 2025

Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.

Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучний безжалісний клаксон.

Перед очима пролетять шумери,
Зануривши у мудрість глибини.
Постануть вчення, як лихі химери.
І ми побачимо вівтар вини.

Як листя нетривке і швидкоплинне,
Відійдуть дні, відмайорять роки.
І разом з ними спогади полинуть,
Як сховані у шафі кістяки.

6 липня 2025

Так не хочеться спати лягати.
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.

Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,
Вириваючись із забуття.

Щось у пеленах ночі потоне,
В підворіттях, кварталах, степах.
Щось постане лататтям затону,
Як відроджений з попелу птах.

Бійся це одкровення прогавить,
Змарнувавши хвилини прозрінь.
Цей тягар кволий розум розчавить.
Він постане туманом крізь синь.

28 червня 2025

Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.

Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
Відшукаємо в морі юдолі.

Божі замисли ніжно впадуть
В мураву, у росу первозданну.
І окреслиться Істини путь,
Мовби стежка заросла і давня.

22 червня 2025

Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.

Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Де сяє істина висока.

І світ, затьмарений дощем,
Проблисне чистий і прозорий.
Порине в річку дивний щем,
Немов зникомі в небі зорі.

І бог Перун відкриє нам
Поезію забуту й гнану,
Даровану земним вітрам,
Незрозумілу і незнану.

19 червня 2025

Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.

Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня Любов.
Ти народжений для геніальної саги.

Прокидаєшся ти крізь ненависті млу,
Крізь туман небуття і небесні закони.
Продираєшся крізь оболонку земну,
Крізь розпусту і фрески німого полону.

6 червня 2025

У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.

Щось втрачене назавжди і навіки.
Щось я набув у мандрах і шляхах.
Весна склепить утомлені повіки,
Які спочинуть в неземних віках.
А у готелях вічність протікає
Між простирадл, подушок і шпалер.
Глибока туга перейде у камінь.
Про це напише явлений Гомер.

22 травня 2025

Так день новий із гуркотом новим
Тебе нещадно візьме і розбудить,
Забравши із нірвани, ніби дим,
І кинувши у заржавілий будень.

Хоч сон несе не тільки сяйва благ,
Але й безодню страхів і кошмарів,
Про нього ти складаєш квіти саг,
Провалюючись у полони марень.

Так сон рятує від гризот життя,
Але й породжує нові потвори,
Занурює у хвилі небуття,
Мов ненаписані великі твори.

19 травня 2025

Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
То крізь чистилище соснове.

Від леза погляду того
Ніде сховатися не можна.
Тепло від подиху твого
Пітьму надійно переможе.

13 травня 2025

Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бʼє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільго́ти Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни нею вицвілий сераль:

...долоні в гриву
і галопом вдаль...

Дивися не на інших - зри на крука
на залишках перу́нових божниць,
черпай очима спокій в його рухах,
шугай, як він, душею вверх і ниць:
лети понад румо́вищем за обрій,
над лезом виднокраю підіймись.
Нехай леліють крила хвилі добрі -
полинь у ирій птахом, як колись:

...між пірʼя пальці
і стрілою ввись...

2026

Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
Щоб торкнутися хрестів розп'ять.

Я піду босоніж крізь замети,
Крізь траву холодну після злив.
Так торують невідомі злети,
Що Господь для обраних створив.

9 травня 2025

Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних шпилів,
Мелодія сонця, агонія днів,
Апорія серця, рапсодія снів,
Симфонія поля, де спить буревій.
А ми не збагнемо громаддя століть,
Архіви безумства, списи лихоліть,
Закони безбожності, сутри страхіть,
Де схована в сонці палаюча хіть.

5 травня 2025

Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.

Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод взяла обценьками.
А ми боремося, сподіваємося, ми любимо.
Синьо-жовта синичка про радість прийдешню дзенькає.

Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.

Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Мов натиск несподіваних турбот.

Розвал - це шлях до світу воскресіння
Із попелу, поразки і землі.
Відродження, піднесення, спасіння.
Так сяють в синім морі кораблі.

У кожному розвалі є зернина
Нового світу і нових натхнень.
Народжується з попелу людина,
Як ноти ненаписаних пісень.

29 квітня 2025

Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.

Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Приєднана до радостей земних.

Я хочу, щоб розверзлася долина,
Відкривши суть скрижалей і понять.
Колись настане просвітління днина
Без тягаря нав'язливих сум'ять.

19 квітня 2025

О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.

Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Утілюючи образи Далі.

Стріла пронизує нестримно, дзвінко,
Грудну клітину нагло пробива.
Там, де буяли у нестямі вірші,
Шепоче тільки стишена трава.

17 квітня 2025

Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Врятоване від поглуму юрби.

Воно прорветься крізь роки й століття,
Крізь заборони, війни, забуття,
Крізь метушню, погроми і суцвіття
Росою на долонях каяття.

Таємне слово прийде заповітом,
Посланням, покликом від вищих сил
Крізь чагарі і незбагненні віти
Пір'їною від занепалих крил.

16 квітня 2025

Сьогодні сніг колишній втратив присмак.
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!

Сьогодні сніг, спадаючи із хмари,
Несе з собою все, що піднялося
Із грішної землі, яка намарно
Про те волає, що із неї досить
Задушливо-засмічених нагарів,
Густих димів, що підіймають пластик.
А небо неминучі шле розплати.

Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє чар осяяння й прозріння,
Коли спадуть з дерев усі листки заклять.

Я стану під дощем на вічнім пограниччі.
Хай обпікають шквал і грози навісні.
Мене у тужну даль приречено покличуть
Таємні голоси, мов паростки весни.

16 квітня 2025

Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.

Я відійду у тінь далеких пальм,
У джунглях заховаюся, мов інок.
На полі битви я безвісно впав.
Такий фатальний лютий поєдинок.
Мій вірш розстанув серед буйних трав,
Зневаживши непогамовний ринок.

Я відійду у скит біля струмка,
У тишу незрадливу й первозданну.
З таких струмків складається ріка.
Сама нірвана входить, ніби панна.
І течія рухома і стрімка
Сповільниться, мов істина жадана.

16 квітня 2025

Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.

Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Даруючи лиш посмішки криві.

Химерні трунки лиш беруть за горло,
А душу не лікують, не спасуть.
Ідеш у ніч, як виснажений Гоголь,
Ковтаючи лиш мутну каламуть.

Ідеш у ніч, немов на вірну плаху,
А кат зачитує усі гріхи.
Слова злетіли невловимим прахом.
Стоять апостоли і пастухи.

14 квітня 2025

Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.

Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Пророчий дар чи берло супостата.

Диктує ніч закони й одкровення,
Диктує письмена неопалимі
І протікає, як жага у венах,
Втикаючи списи в болючі рими.

Диктує ніч свою палку сваволю,
В гортані слова спалюючи все,
Дарує волю небесам і полю,
Куди сваволя долі занесе.

12 квітня 2025

Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.

Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події та миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
Люблю пряні запахи й світлі кімнати.

Охоча до знахідок і дивування.
Ціную у інших тонке виховання.
Тому поміж люду не часто буваю,
хоч є і такі, з ким сідаю до чаю.

А як затихають цікаві розмови,
із кішками бавлюсь у хованки й лови.
А там і мандрую по сяйних доріжках
в плащі на застіжках і з крильцями в ніжках.

Цілком товариська й легка, наче пташка,
не злопам'ятли́ва, і не барабашка.
Але як трапляється несправедливість,
то не сподівайтесь від мене на милість!

У світі моєму тому все і добре,
що в кожної хованки серце хоробре!
А що через це хлопці в нас лінькуваті,
то лиш тимчасові мінливості статі.

Удома вдягнуся в індиго - достоту,
за звичну миліше воно теракоту,
весняними звабами задухмянію,
подавши своєму обранцю надію.

І я ще чимало могла би додати
усе ж бо не так, аніж звикли гадати -
бо ми із одної великої казки,
де зайві страждання, покрови і маски.

Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?

З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Людині, ніби лозунги прориву.

З нічого народилися буття,
Вселенський задум і космічний виклик.
Тепер іде в ніщо без каяття
Те, що зродилось у всесвітній вирві.

9 квітня 2025

Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.

Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
Прикладаючи сіль до ран.

Час змете тимчасову марноту,
Спорудивши умить нову.
Він розіб'є об стіл позолоту
І розсипле слова у траву.

Час - суддя невсипущий, грізний,
Чатовий біля стін тюрми.
Він буває безбарвно різний.
Невіддільні від нього ми,

Ніби в'язні у казематах,
У кайданах німі раби.
Перетворює на автомати
Час людей, утворивши горби.

У пустелі палючій, нещадній
Порятунку від нього нема.
Прийде віхола, ніби щастя.
А в душі поселилась зима.

9 квітня 2025

Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Які породжують криві дзеркала.

А зранку все прозоре і німе,
Немов старі запилені картини.
В спіралях часу прокричить земне
Й божественне призначення людини.

Не хочу прокидатись у дощі
І навіжений, невблаганний вітер,
Що проникає до глибин душі,
Руйнуючи призначення і віру.

7 квітня 2025

Така невизначеність у погоди.
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.

Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
Небачених, нечуваних благань.

Продує вітер вичахлі ідеї
І вогнище розпалить бунтівне
Із попелу всесвітньої Вандеї,
Яка своїм мечем не промине.

6 квітня 2025

Зазирнути в безодню ніщо, а безодня на тебе
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.

Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних світів,
Подолавши споруджені небом товсті перепони,
А земні подолавши упевнено і поготів.

І пізнавши до дна небуття, ти пізнаєш цвітіння
І буяння життя, невтолимий і ясний порив.
Вип'єш часу вина, увійшовши в палке безгоміння
І відкинувши сумніви, наче болючий нарив.

Увійшовши у білий налив невідомих історій
І вдихнувши їх пахощі, мовби небесний нектар,
Ти здолаєш тенета ненависті, злоби, апорій
І відчуєш страждання, як посланий Господом дар.

6 квітня 2025

Так шкода витрачати час
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.

Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
Те янгольське крило стосиле.

Куди години відпливуть?
В яку безодню чи у прірву?
Не зрозуміємо ми суть,
Таємну, дику, богорівну.

Спливли години в нікуди,
У небуття. А їх нам жалко.
Пірнають мрії назавжди
У Стікс, який ударить жалом.

4 квітня 2025

(роздум)

Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
проти клану не зміг повстати він,
і живе по його меню.

Ближчим прикладом є партократія
там де гетьмана гетьман з’їв,
де чужа із своїх кланократія
тих партійних мерзот-крадіїв,
де корупція влади є нормою,
як і норма – провладний суд,
влада кланова змістом і формою
на корупції варить суп.

Демократія, як кланократія –
не розумніший спосіб життя.
Кланократів прожерлива братія
незабаром піде на сміття.

Хто на зміну прийде світом правити?
Гегемон із рабів, чи панів гегемон?
Чи мудрець, якій буде орати і ралити
поки виростить «миру закон»,
в який кожна повірить держава і нація?..

Та спасати чи буде нам рація
світ, який перейде рубікон?..

Бо до того все йде… тими кроками,
що спинити не може і Бог,
та й народ побіднішав пророками,
а правителі – вбивця та лох*.
Не зупинять і віри… всі тисячі,
коли світом заграється псих,
не важливо хто свЯтіші, ці чи ці,
спасе ВІРА ОДНА І ДЛЯ ВСІХ .

З цього можна почати очищення
душ забруднених брудом брехні.
Цим ми зможем уникнути знищення
у останній всесвітній війні.
Ми не будемо бавитись війнами,
зрозуміємо дурість війни,
і на вільній землі будем вільними
з правом не визнавати вини,
ту, дитяті присуджену вірою
до народження, людства вину.
У єдиную віру всі «Вірую»
скажем Богу, хто правду збагнув.

Всім суспільством у людство повіримо,
(не суспільство тварин, а суспільство богів).
Будем вдячні і лісу і звіру ми,
і не матимемо ми ворогів.
І всесвітній зберемо консиліум,
якій владу розумну знайде
із людей, для людей і як мінімум
із розумних і чесних людей.

Якщо ж в тисячу вірувань вірити,
тобто в тисячу різних богів,
будем віру по злочину міряти,
перед злочином мати борги.
Ще до цього додасться монархія,
диктатура і цар-комуніст,
його віри зміцніє єпархія,
і добро мати злочину зміст.
………………………………..

Післяслово

Роздум має і користь і висновок,
вже ніхто не врятує від нас
окрім нас, ту планету, що високо
нас підносить в неспокою час.

Грудень 2025

*Путло і Трамп.

Лютий залишив мороз,
Наче відгомін погроз.

Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.

Він з собою забере
Все нікчемне і старе.

Не спинити часу біг,
Мовби усевладний гріх.

Час усе перепере.
І розумне, і дурне,

Божевільне і нове,
Зруйнувавши реноме.

Не спинити цей потік,
Що нас вічністю пропік.

Не здається часоплин,
Наче невблаганний млин.

3 березня 2025

Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.

Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
І обмежений, бережний страх.

Він покличе у далі зникомі,
У нестійкість, несталість морів.
І проляжуть шляхи невідомі,
Плинна мудрість легких кураїв.

Так нестале набуде конкретність
І слова набуватимуть плоть.
Так буття переможно і ревно
Входить в те, що призначив Господь.

23 лютого 2025

Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.

Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Ніби згусток Всевишнього дум.

Потонула в калюжах тривога,
Потонули натхнення і шал.
І на місце єдиного Бога
Знов приходить неситий Ваал.

15 лютого 2025

Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.

Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Як хто б лише над ним батіг здійняв,

Як хто б йому спустив на спину різку.
Та вже іде, із тяжкістю в торбах,
Де зло в добавці та біда в привіску.
Ступай собі, й не перша ще доба.

Залиш в криниці воду, в небі світло,
Вогонь на цурці, їжу на столі,
І звук життя, гучніший шуму вітру,
Що те життя понищити б волів.

Із поглядом важким і довгим вперто
Дорогами побитими чвалав.
Сліди твої із пам'яті зітерти
Немає ані сили ані прав.

Обшарпане просолене від плАчу
Сідло старе, прикушена вузда.
І тягнеться гарба обвинувачень,
Які візниця спіхом наскидАв.

Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.

Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Як раб після недремної роботи.

І снігові потвори і божки
У рай жаданий точно не пропустять.
Коли втрачаєш слова маяки,
Ідеш у шторм чи у примарну пустку.

Тебе зима підніме на списи
І понесе в полон святої далі.
У бурі ти втрачаєш голоси,
Які ведуть до смерті чи медалі.

26 січня 2025

Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.

У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
Де совість править в сотнях лиць.

Шукаю я часи первісні,
Де править ніжність і краса.
Чекаю я від неба звістки,
Як вистраждані чудеса.

22 січня 2025