ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.06.02 20:58
Такої вередухи як у мене ще пошукати. Щось не так - лускає ляпачкою по носі. А якщо сильно провинюся – може і гризонути ловкенько. А де ви бачили такого чоловіка, який би не завинив перед жінкою? Немає таких, усі грішні. А ходжу побитий і погризений лише

Євген Федчук
2020.06.02 19:06
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розк

Олександр Панін
2020.06.02 15:19
Щоб осінь не подолала –
Сама стань Осінню!
Прекрасною!

Скинь
Приниження, зради,
насмішки,
Зневагу, нехтування,

Маріанна Алетея
2020.06.02 13:57
Сірим небом блукає осінь
Лише згадує просинь – знак,
Сивим полиском у волоссі,
Що колись все було не так.

Промінь дражнить застиглу тугу,
Що не можна вернути час,
Тільки вітер жене напругу,

Олександр Сушко
2020.06.02 11:16
В окопи чорнориза не зови!
Є попадя, церковка, сала кусень.
Іздалеку бурмоче молитви,
Підрощуючи в піст обвисле пузо.

Здоров'ячка бажає ворогам,
А землякам убитим - пишну месу.
Чи вірую у Господа? Ага.

Ігор Шоха
2020.06.02 09:53
Весна майнула майже непомітно.
Її палітру сонячного дня
на себе приміряє буйне літо,
сідлаючи гарячого коня.

Ніколи не було у цьому світі,
аби перемагала маячня.
Нові акорди чути у зеніті

Сергій Губерначук
2020.06.02 08:42
Перша.
Її світлість.
Акварельний силует.
Ще контур з-під п’ят,
і от – вже витонченість,
ще трохи і лет!..
Та кіс дика ліана
хвоста покинула в джунґлях;

Тетяна Левицька
2020.06.02 07:39
Яке ж це літо?
З небес крізь сито
холодна злива -
як із цебра.
З пахких акацій
додолу квіти
зриває вітру
лиха мара.

Микола Соболь
2020.06.02 07:31
Чи припаду до джерела добра?
Поезія не сповнена любові.
В ній біль за Україну в кожнім слові,
Бо журиться Тарасова гора.

Іще учора думав не про те,
Що ми по суті тимчасові гості,
Шукаючи у неба високості

Олександр Сушко
2020.06.02 06:25
А небо синє, сяйливе, райдужне,

Нірвана, спокій...

Мені ж під каменем тільки затишно,

Норі глибокій.

Віктор Кучерук
2020.06.02 05:59
І слів шалену плутанину,
І дум родючих вихорці,
Як поєднаю воєдино,
То віршем стануть у кінці
Оцих миттєвостей натхнення,
Коли без меж і рубежів
Ділюся з вами сокровенним
Набутком щирих почуттів…

Олександр Панін
2020.06.01 23:49
Крокує Заєць
з автоматом,
Схожий на волоцюгу,
який знайомий
з денатуратом,
Стрибає по стежинах
горбатих,
Поразлітається

Ігор Шоха
2020.06.01 21:26
Гуляє літо за лісами,
усе очікує весну,
аби явити вечорами
погоду теплу і ясну.

Але і дні такі негожі,
і ночі іноді такі,
що й соловей іще не може

Євген Федчук
2020.06.01 20:37
Тяжка робота ратая у полі,
То за сохою, то з косою йдеш.
Аж зводить кожну кісточку від болю,
Від сонця не сховаєшся ніде.
А ще ж меча тримаєш напохваті,
Бо скільки зайд блукає навкруги,
Які готові геть усе забрати
Й самого десь погнати на торги.

Іван Потьомкін
2020.06.01 18:10
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Тетяна Левицька
2020.06.01 17:06
Барвисте літо -
світ малахітом,
яскраве сонце,
як мандарин.
З ковша сузір'я
в день перелито
сусальні зорі -
в'язкий бурштин.

Володимир Бойко
2020.06.01 16:52
Вразумейте, граждане тупые –
В речке не ворОтится вода.
Украина – это не Россия,
И не будет ею никогда.

Ігор Деркач
2020.06.01 11:52
З Мавкою ніколи не прощаюсь,
бо ширяю з нею у віках.
У дугу зінуло, а не каюсь,
як її утішу, – ах-ах-ах!

Бо вона м'яка як та резина –
поки натягаєш, каже, – вйо!
А коли потягне чим по спині,

Сергій Губерначук
2020.06.01 10:59
Ґеніальний спосіб був і є –
книгою…
напиши її рукою
лівою –
не виходить!
піт цигкий на пучках
стане кригою –
надто холод розуму

Олександр Сушко
2020.06.01 10:53
Вийшла заміж я, мойри. А чи з тим...
- Ні. Змирися,- не нарікай.
Не пізнаєш оази ніжності,
Зрада чорна - твоя ріка.

Від любові не буде користі,
І з твоєї до нас мольби.
Той, що поруч, - козак безсовісний,

Віктор Кучерук
2020.06.01 09:13
Дощ уперіщив і швидко калюжі
Стали глибокими – ого-го-го, –
Хочеться, хочеться, хочеться дуже,
Тільки не знаю, не знаю чого.
Мокрі дерева шурхочуть, як мітли, –
Тихо, задумливо і спроквола, –
Хочеться, хочеться, хочеться світла,
Тільки немає, н

Ігор Деркач
2020.06.01 08:02
Зелене й короноване мине,
хоча не діє поки-що вакцина.
Єдине обнадіює мене,
що вилікує рани Україна.

Відлунює небесний камертон
усі її духовні обертони
і гасне у етері моветон

Олександр Сушко
2020.06.01 06:43
Яка жінка не хоче аби її любили? Яка жінка, я вас питаю, шановне чоловіцтво, не потребує уваги та душевного спокою? Так нащо ви їх берете собі за дружин, а потім нещадно морально ґвалтуєте чи лупцюєте як лукавих кіз? « Випери шкарпетки!», «Звари їсти!»,

Микола Соболь
2020.06.01 04:49
Буря розхитує крони дерев,
Шелест здійнявся в зеленому листі
З неба краплинами срібне намисто
І громовиці звершається рев.

Чуєш там хтось мене зве за вікном?:
«Вийди до дуба я дам тобі сили,
Сльози мої щойно землю зросили

Ярослав Чорногуз
2020.05.31 23:25
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Ін О
2020.05.31 21:52
ці сутінки, наче примарна стіна.
мій демоне ночі, ця темінь - антанта.
з плечей і верхів'їв спускають атланти
на плеса бруківки старі письменА.
усесвіте! бачиш, ці зорі крихкі
шляхи обирають в небесній неволі...
цей серпень печалі й тонких алегорі

Євген Федчук
2020.05.31 19:50
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили земл

Володимир Бойко
2020.05.31 19:12
Сенс життя полягає у пошуку оптимальної температури. Мало бути впевненим у собі, у тобі повинні бути впевнені й інші. Людина слова і людина діла – то різні, не пов'язані між собою особи. Люди не надто мудрі вважають інших занадто мудрими. Тво

Микола Соболь
2020.05.31 17:45
А сенс твоєї вищої освіти
Коли ти лізеш ближньому в кишеню,
Останніх мідяків поцупиш жменю
І будеш надбанню цьому радіти…

Чи пройдеш повз людину, що присіла
Раптово біля дерева у парку.
А що тобі? Ні холодно, ні жарко…

Тетяна Левицька
2020.05.31 17:28
Ніч кине зажуру за ґрати,
розправивши хмари вітряк.
Навчиш мене в небі літати
і марочний пити коньяк.

На біле руно алергія,
тополі солодкі меди.
Чи зболене серце зігріє,

Олександр Панін
2020.05.31 16:41
Потаємно казали - "Чаклунка",
Та вона безтуротна була,
Юна дівчина, перша красуня,
Незнайомця в село привела.

Від людей відрізнявся місцевих,
В обладунках з плащем на плечах,
Коливався у хлопця свинцевий

Олександр Сушко
2020.05.31 12:47
Маю і сьогодні план амбітний,
Музі шепочу на вушко: - Вйо-о-о!
Як не втішу кралю - буду бідний,
А утішу - буде ой-йой-йой!

Кожен день здаю тяжкий екзамен,
Залікам "на п'ять" утратив лік.
Той, хто звик ширяти небесами -

Галина Сливка
2020.05.31 10:47
Забриніли крапелисті струни
Межи ще не викошених трав,
Я ішла крізь голоси і луни -
Ти на другім березі чекав.

Цілували швидкоплинну воду
Срібнодзвінні краплі дощові,
Я в стрімкій ріці шукала броду -

Сергій Губерначук
2020.05.31 08:55
Вічний голос замерз…
Звичний холод обрид…
Час – загострювач лез…
поміж сцілл і харібд…

Неділя, 13 листопада 2005 р., Київ

Богдан Манюк
2020.05.31 08:49
Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші. - Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підс

Віктор Кучерук
2020.05.31 05:40
Ні храму дзвони голосні,
Ні солов’їв міських пісні
Не можуть розбудити
Тебе поринуту у сни
Цієї кволої весни
Й утомлену досита.
Прогнати сни ті кілька раз
Уже збирався чаром фраз,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ніна Виноградська - [ 2020.05.21 10:34 ]
    Сон на війні


    Синочки наші... Навкруги - війна!
    Вже котрий рік від неї потерпати
    Їм, стомленим, тому не дивина,
    Що падають безсило. Спати, спати...

    Під гуркоти не грому, а гармат,
    Зайшовши у землянку після бою,
    Спить молодий, безвусий ще содат,
    І бачить маму в снах перед собою.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2020.05.10 18:40 ]
    Балада про чабрець
    Позаду залишився Іловайськ,
    Який вони вважали уже «нашим».
    Мовчали, бо що значили слова,
    Коли надію, ту, жадану втратиш.
    Хто ж думав, що устромить «старший брат»
    Кривавого ножа тобі у спину.
    І саме це – одна з найбільших втрат,
    Хоча, всі розуміли, не єдина.
    Гадаючи, що це останній бій,
    Що іще трохи і кільце замкнеться.
    І «сєпарам» крізь переможний стрій
    Беззбройними пройтися доведеться.
    А воно вийшло зовсім навпаки.
    Самим прийдеться крізь ворожі строї
    Пройти, хоча зі зброєю-таки.
    Та чи пропустять їх вони без бою?
    Хтось заявив: домовились вони
    І можна йти, ніхто не обстріляє.
    Та не відомо слову їх ціни
    Та й чи було воно – ніхто не знає.
    Отож ішли з надією усі,
    Що, як відомо, помира остання.
    Пил з-під коліс здіймався і висів,
    Колону супроводжував із рання.
    Серпневе сонце з висоти пекло
    І села, наче вимерлі, стояли.
    Але не до розглядин їм було,
    Бо пострілів у кожну мить чекали.
    Він їхав, як то кажуть, на броні,
    Стискаючи трудягу-автомата.
    Постійний гуркіт у вухах дзвенів.
    Та намагавсь уваги не звертати.
    Весь час туди, на захід поглядав,
    Де має закінчитися дорога.
    І пострілів, як усі інші, ждав,
    Хоч і не вірив, а звертавсь до Бога,
    Аби його від кулі захистив.
    В бою воно якось інакше бу́ло.
    Там драйв від того всього та інстинкт,
    Хоча роями аж дзижчали кулі.
    А тут спокійно, начебто, але
    Оця непевність серце спопеляє.
    І на душі від того зовсім зле,
    Бо ж спокою в тім спокої немає.
    Та усе ближче Кальміус. За ним,
    Говорять, «наші». Там уже спасіння.
    Десь там його батьківський рідний дім,
    І сад, який він полишав весіннім,
    Увесь в цвіту. Вже яблука, мабуть,
    Висять на гі́ллі там червонобокі.
    Якщо вони за Кальміус пройдуть,
    Додому з’їздить, на лиман широкий
    Скупатись піде, як раніш було.
    Чи ж молодому хочеться вмирати?
    Проїхали іще одне село.
    Он видно під посадкою гармати.
    Стріляти будуть чи отак стоять,
    Щоб під контролем шлях тримати їхній?
    Що ж, вже не довго лишилось чекать…
    І тут гармати вдарили на лихо
    І почалося пекло на землі.
    Вся техніка, як свічки запалала.
    І дощ свинцевий із небес полив.
    Хто встиг, то від дороги відповзали,
    Шукали сховку, хоч горбок який,
    Якуюсь ямку, здатну прихистити.
    А навкруги ревів вогненний змій,
    Який жадав усіх їх спопелити,
    На порох стерти, на шматки порвать,
    Убити все, що навкруги живого.
    Даремно було милості чекать
    Від змія пожираючого того.
    І хлопець повз, важкий тяг автомат,
    Аби подалі з пекла опинитись.
    Та озирався кожен раз назад,
    Чи не могло йому таке наснитись.
    Та чорний дим здіймався до небес,
    Снаряди рвали навколишнє поле.
    Життя, здавалось, залишилось десь,
    А тут лиш смерть збирала свою долю.
    Йому лишалось трохи проповзти
    І там, здається, вибухів немає…
    Відчув останнє, як уже летить
    І темрява зненацька огортає…
    Минула мить чи вічність – він не знав,
    Прийшов до тями серед того ж поля.
    Лицем до неба у траві лежав,
    Не відчував ні тіла, а ні болю.
    Чорніло димом небо в вишині,
    Десь недалеко вибухи лунали.
    Гармати не змовкали в далині
    І далі простір навколишній рвали.
    А він якиїсь аромат вловив,
    Такий далекий і такий знайомий.
    Колись давно, тому років і днів
    Він знав його, мабуть, іще із дому.
    Ледь голову управо повернув:
    «Так це ж чабрець! Так от аж де зустрілись.
    Йому лише здавалось, що забув,
    А тут побачив і душа відкрилась.
    Трава дитинства. Аромат п’янкий.
    Вони чабрець із мамою збирали»...
    І запах той прийшов через роки.
    І мама, наче, біля нього стала.
    Дивилась довго поглядом сумним,
    Не говорила, сльози витирала.
    І сонечко проглянуло крізь дим,
    На полі тихо неймовірно стало.
    Здавалося, закінчилось усе.
    А він живий і буде далі жити.
    Чабрець зірве і мамі понесе,
    Хай і не квітне, бо ж на сконі літо.
    Він: «Мамо!» - чутно ледь прошепотів
    І посміхнувся: «Значить, жити будем!»
    На ноги підхопитися хотів,
    Та раптом біллю розірвало груди.
    Завмер. І біль потроху затихав.
    «Нічого, рани красять чоловіка.
    Хай смерть поки ще почека лиха,
    Йому лиш двадцять, що того там віку».
    До чабреця рукою дотягнув,
    Зірвав і знов вдихнув на повні груди.
    «Як довго дома він уже не був.
    В них, в Приазов’ї чабреця повсюди.
    І вони знов із мамою піду́ть,
    Нарвуть його, щоб дома насушити».
    І знов згадались яблука в саду.
    І так до щему захотілось жити.
    Замріявся, що, навіть не почув,
    Як підійшли й спинились поряд двоє.
    До тями чиїсь голос повернув:
    «По-моєму, он сдохнет сам собою!»
    «Да нет, по мне, так лучше пристрелить,
    Не дай Бог, оклемаєтся, паскуда!»
    Відкрив він очі у останню мить,
    Як черга розірвала йому груди.
    Так і зостався з чабрецем в руці
    Він сам-один серед отого поля,
    Де душами уже давно мерці
    Прийшли аби вершити чужі долі.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  3. Марго Гейко - [ 2020.05.09 22:29 ]
    До Дня Перемоги
    Аж прожогом для діда вождя замінив поводир
    Півстоліття тому, як життя перетнуло екватор.
    Вже і правнук доріс, щоб «приносити склянку води»,
    Бо старіє дідусь і ходити йому важкувато.

    Все одно він ніколи на жоден парад не ходив.
    Між стрічок і гвоздик не блищали дідівські медалі,
    Не тягнуло туди, де злилися в єдиний мотив
    П’ять мільйонів пісень, що з роками все далі і далі.

    Не бентежили пам’яті тіні тієї доби,
    Не бентежило й світло, бо дід і його вже не бачив –
    Він погані думки як цвяхи, що стирчали, забив.
    Він старечо радів, бо в житті усе склалося, наче.

    Ювілей Перемоги. Провідують батька сини.
    Патетичні слова, а до слів раритетні дарунки.
    І розчулений дід обережно торкається них –
    Карболітова лампа… У діда здригнулися руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  4. Олександр Панін - [ 2020.05.09 12:53 ]
    Останній День Війни



    Війни останній день,
    здається звір кривавий,
    Скінчилася війна -
    іще горять заграви...

    Останній день війни,
    та шаленіє зброя,
    Надія на життя -
    спокуса для героїв.

    Цей мирний договір,
    мов нетривка абстракція,
    Для звіра, як багнет,
    лиха капітуляція.

    Ну як же так: вже мир -
    війни живе отрута,
    Смерть хижо мерехтить,
    на серці туга-скрута.

    Вже на папері мир,
    та рищуть хижі зграї,
    Хоч скінчено війну,
    бої іще тривають!






































































    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  5. Володимир Бойко - [ 2020.05.04 00:10 ]
    Не мир
    «Русский мир» відригує війною,
    Суть його зловісна і проста –
    Ця орда лишає за собою
    Вилюднені села і міста.

    Не твори з диктатора кумира,
    Бо впадеш замоченим в сортир,
    Бо немає спину бузувіру.
    Путін – це війна.
    Але не мир.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (2)