ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Аліна Майстер
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.25 11:05
Лікуймось лютим від надмірного тепла!
Снігами білими – від надто сірих спогадів.
Зима зміцніла – та іще не допекла.
Любов до неї констатую не без подиву.

Лікуймось лютим! Водолієві пора
іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
І щось нове, напевно,

Сергій Губерначук
2020.02.25 10:54
Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Олександр Сушко
2020.02.25 09:55
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Тетяна Левицька
2020.02.25 08:32
Пастельні губи і мазок рум'янцю,
під макіяжем недосип щоденний.
Так пильно не дивися незнайомцю...
в метро на пересічну щемно...темно.

Оскаженілий протяг на зупинках
закутує у шарф людські обличчя.
То не прекрасна леді, просто жінка,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 23:41
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбува

Володимир Бойко
2020.02.24 20:27
Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,

Галина Сливка
2020.02.24 20:08
Зимі давно весінні сняться сни,
А в них маляток в'яже волосінню
Пташина, що із променя-струни
Сяйливі бризки сипле ластовинням.
Мережить сонця променем душа
Розвою і любові серенади
І ллється із небесного ковша
Нове вино з отого винограду,

Євген Федчук
2020.02.24 17:42
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий п

Олексій Кацай
2020.02.24 16:25
Вгрузаючи у простір швидкостями,
змиваючи промінням шкіру, я
переплітаю відстані з часами
минулими й майбутніми. Земля,
обточена й розплескана до диска,
тримається трьома китами над
усім що разом віддалік і зблизька
акваріума трьох координат

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.24 15:59
Бургомістр починає нараду з переліку вад.
Він бурмоче про сором – і склянка тремтить у руці.
Промовляє подяку тому,
хто його лікував;
проклинає того,
хто слідкує за ним у приціл.

Новин

Олександр Панін
2020.02.24 13:04
Міцніє гріховна навала
Нечистих моральних калік,
Ув’язнення жінка обрала
У скиті духовнім навік.
Чатують ікони тривожно,
Формують кордон заборон,
Щілинка захрещена кожна,
Упав на минуле заслон.

Сергій Губерначук
2020.02.24 11:05
Є висока гора Химера,
на піку якої крах,
в ній, мов прірви, – печери,
де змії
мріють
у черепах,
де плекають надії
і вирощують перли,

Олександр Сушко
2020.02.24 09:54
Читач від насолоди крекче "Ах!"
(терзало недаремно ніч натхнення).
Он там - пейзаж в рожевих кольорах,
А ось - любов, солодка як варення.

Невже цей мед вподобуєш і ти,
Збираєш поміж строф солодку піну?
Доллю у барви сірий наратив

Віктор Кучерук
2020.02.24 08:06
Я маю бути молодим
І мушу стати терпеливим
І перед дзеркалом кривим,
І з безнадійно юродивим.
Потрібно, зрештою, дійти
Лукавству й совісті до згоди,
Але не втратить чистоти
Душі, утісі на догоду.

Микола Соболь
2020.02.24 06:42
Портрет поцілувала: «Здрастуй, тату,
Я стала старшою на рік,
Себе, на жаль, ти не вберіг,
Хотіла про одне спитати –
У спокою на небесах,
Чи бачиш ти мене у снах?
Посивіла геть зовсім мати.
Твого не вистача тепла,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 01:04
А вечір тихо морщив лоба,
В ріденьких складочках між хмар.
Зими розвіялась подоба
Мов сивий чаклував мольфар.

Так не хотілося морозу
І ожеледиці в льодах…
Лише з трояндою – мімозу

Аліна Майстер
2020.02.23 22:07
Священик УГКЦ із Немирова Іван Кипріян у Сибіру замерз разом із засудженими дітьми.
Вже помирали діти у Сибіру,
Бо для держави були вороги.
Не виросли, не квітли, не любили,
А тільки промовляли: «…Ми самі.
Прийди до нас,
Дай слово, дай молитву,
Поб

Володимир Ляшкевич
2020.02.23 21:24
Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
човникам під вітрилами, що не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Маріанна Галич
2020.02.26

Аліна Майстер
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Тетяна Левицька - [ 2020.02.20 15:37 ]
    Бог не прощає смертної вини
    Війна скінчиться, вбивце, у полон
    здасися, не радій що снайпер схибив.
    У кожного є свій армагеддон,
    здеруть і шкіру, як луску із риби.

    Розплата, супостате, б'є в набат,
    настане черга скинути забрало.
    На цвинтарі - прокляття, сльози втрат ,
    для домовин нових погостів мало.

    Бог не прощає смертної вини,
    вже гільйотину буревій полоще.
    Твій прийде час знімати ордени,
    ковтати хлипи каяття на площі.

    Кривавої душі, страховище війни
    не вдасться оправдати  в потойбіччі.
    За Україну ти воістину
    горітимеш в геєні пекла вічно.
    Бог не прощає смертної вини!

    18.02.2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (3)


  2. Володимир Бойко - [ 2020.02.18 13:39 ]
    А ягнята мовчать...
    Мовчить вгодована Європа,
    Лишень подекуди бурчить,
    Тимчасом Раша-Азіопа
    Не оминає жодну мить
    Аби урвати якнайбільше
    З пожару вкрадений покров.
    Про це колись напишуть вірші,
    Але сьогодні ллється кров.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  3. Євген Федчук - [ 2020.02.14 10:10 ]
    * * *
    Він вижив. Серед попелу й руїн,
    Посеред болі, стогону і крику
    Лише один стояв і плакав він,
    Кленучи ту Священну і Велику,
    Яка йому залишила життя,
    Забравши все , що те життя давало.
    Хіба таким він бачив вороття
    Із пекла, де одне його тримало
    Бажання своїх рідних захистить,
    Свою домівку рідну врятувати?
    Він вижив, і тепер один стоїть
    На місці, де могила замість хати.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Юлія Савіцька - [ 2020.02.14 00:19 ]
    залишайся на ніч
    залишайся на ніч
    залишайся на скільки хочеш
    залишайся, я обіцяю мовчати
    обіцяю, сидітиму тихо, як пес під порогом
    обіцяю любити, прощати, чекати

    залишайся, я стану тобі подушкою,
    лежатиму поруч, і ні про що не питатиму
    залишайся, будь як удома,
    сиди на балконі й пий чай
    з видом на Ярославів Вал

    залишайся, пиши дивні вірші,
    ходи до Дніпра - я тебе не спинятиму
    залишайся, в нас все буде добре
    я тебе, до кінця своїх днів, любитиму

    залишайся, не бійся,
    я стерегтиму кожен твій крок,
    залишайся, нехай всі позаздрять нашому щастю
    залишайся, стань моєю відвертістю
    "будь зі мною" - я тобі щодня промовлятиму











    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Євген Федчук - [ 2020.02.12 13:36 ]
    * * *
    До подій осені 1943 р. на Волині.

    Вони ввійшли в село посеред днини
    Не криючись, бо на своїй землі.
    Їм сторожко дивилися у спини
    З півтемряви дорослі і малі.
    Наказ єдиний: ляхів не жаліти,
    Щоб в їхніх душах поселився жах.
    Хто виживе, ще й їхніх внуків діти
    Навік забули в Україну шлях.
    Вони « поляки » із Польщі своєї
    Злетілись на Вкраїну, як на мед,
    Їм кращі землі, різні привілеї
    А українцям – на стіну портрет
    Їх Юзека. Старшини так учили,
    Та і самі ж бо не тупі були,
    Замирення тридцятого ще жило
    У пам’яті. І ось вони прийшли.
    Німецькі автомати й карабіни
    Їх правда і вагомий аргумент,
    Щоб вичистити зовсім з України
    Цих клятих ляхів у один момент.
    Як смолоскипи, запалали хати,
    Жінки заголосили. А дядьки
    У руки вила почали хапати
    Аби від куль заснути на віки.
    Від лементу і тріску автоматів,
    Від гоготіння жаркого вогню,
    Йому аж подих стало забивати,
    Ще зовсім молодому легіню.
    Він ляхів ненавидів … Бо так треба,
    Так його завше вчила старшина,
    Але до вбивства не було потреби,
    Бо лях для нього – це ще не вина.
    Він жив в селі, де поряд ляхи жили
    І з Яцеком сусідським скрізь ходив.
    І поряд на кладовищі могили
    Знаходилися їх обох батьків
    І тітка Ванда, наче рідна мати.
    Їх не ділила на чуже й своє:
    І нагодує, і відлупцювати
    Могла. Хоч часто плаче коли б’є.
    Зайшов рішуче у чиєсь подвір’я,
    Зборов, здавалось, сумніви в собі,
    Згадавши: « Україна в тебе вірить!»
    І « Сумнівам не місце в боротьбі! »
    Щосили стиснув автомата свого,
    Поради в нього, начебто, питав,
    Сердито в двері грюкнув із порога:
    Чому, мовляв, ніхто не зустрічав?
    Його це іще більше розпалило.
    Не зустрічають. Ну, ото, я їм !
    Сховатися від мене захотіли?
    Так вилізете, як запалає дім!
    Та двері раптом скрипнули ледь чутно,
    Старенька жінка стала на поріг.
    Хотів нагримать, в груди штурхнути,
    Але себе перебороть не зміг.
    Свинцем неначе руки налилися:
    Хоча і ляшка, але жінка все ж.
    « Дозволь, синочку, трохи помолитись.
    Ти ж в Бога, синку, мабуть, віриш теж?»
    « Молися!» - грубо спробував сказати
    Та вийшло якось жалісливо все.
    Враз чомусь розхотілося вбивати.
    Як він тягар в серці донесе?
    « Кінчай скоріше!» - кинув хтось з дороги,
    Та він дивився і не поспішав.
    Чи справді так усе потрібно Богу
    Аби обов’язково хтось вмирав?
    Він Яцека згадав і тітку Ванду.
    Десь їх, можливо, також хтось вбива.
    Хіба від смерті комусь легше стане?
    « Тікайте, тітко, доки ще жива!
    Я відвернусь, а ви хутчіш до лісу
    Городами. Не хочу брать гріха!»
    Хто видумав оце? Якого біса?
    Кого спостигла думка ця лиха?
    Та тітка чомусь не зійшла із місця
    « Куди я, синку? Тут усе моє.
    Пали, стріляй. Та в очі не дивися,
    Бо буду сниться все життя твоє.
    У цім селі діди мої ще жили,
    Я у цій хаті виросла сама,
    Тут чоловіка свого схоронила,
    А більш нікого в мене і нема.
    Куди ж я, синку? Де? Чого шукати?
    Все, що мені відміряно було
    Від Бога, прожила. І помирати
    Я хочу тут. Бо це моє село.»
    Стоїть хлопчина, автомат стискає
    Та не стріля. Не бачить ворогів.
    Чим все тоді закінчилось - не знаю:
    Чи вбив він тоді жінку, чи не вбив.
    Та знаю точно, як живий лишився
    То все життя і мучивсь, і каравсь.
    І хай не вбив, а все життя, як вбивця
    Хоча б тому, що він за зброю взявсь.
    А ті, хто змусив два народи наші
    Кривавим трупом уселяти шлях,
    Я проклинаю вас і душі ваші,
    Мені все рівно – чи хохол, чи лях!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (4)


  6. Євген Федчук - [ 2020.02.10 13:41 ]
    Звела їх доля на мосту однім.
    Звела їх доля на мосту однім.
    Через роки зустрілися два брата.
    Один з наказом міст той підірвати,
    Щоб москалі не скористались ним.
    Другий з наказом міст уберегти,
    Утримати аж до підходу «наших».
    Схопились, стрівшись, але, упізнавши,
    Один та й другий зброю опустив.
    Та очі аж викрешують огонь.
    - Ну, що,
    москальський прихвосню, зустрілись?!
    Ще срібляки москальські не скінчились?
    - Та то у тебе, брате, самого,
    Мабуть, німецькі срібляки в кишені!
    - Я Україні тільки-но служу!
    - Сказав би : німцям підошви лижу!
    Як там, до речі, Гітлер навіжений?
    - А Сталін твій не навіжений, га?
    Ти геть забувся з тими москалями,
    Що вони підлі тата розстріляли.
    А ти у ката татова слуга?!
    - А хто матусю, брате, нашу вбив?
    Чи не твоя то німчура проклята?
    А ти мені тут колеш очі татом.
    Чому ти маму був не захистив?
    - Далеко був… Та й німцям не служу.
    У мене з ними є рахунки власні.
    А ти… - Що, брате! Ми і так нещасні!
    Давай не переходити межу.
    Не стачило ще каїнами стать,
    Комусь в угоду рідну кров пролити!
    - А що ж нам, брате, із оцим робити?
    - Якби ж то знать?!
    Якби ж то, брате, знать?!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Панін - [ 2020.01.30 13:52 ]
    Материнське серце

    Jedynie serce matki uczuciem zawsze tchnie
    Jedynie serce matki o wszystkim dobrze wie…

    Stare polskie tango: `Serce matki`

    Лише материнське серце завжди сповнене співчуття
    Лише материнське серце все знає і все розуміє…

    Старе польське танго “Серце матері”.


    ***



    Виряджають

    до війська сина,

    Гартує біда родину:

    - Молодший син,

    Ти не один,

    Ми любимо, ми любимо тебе!


    А материнське серце

    Сумує і щемить…

    Невтомно, безупинно

    Додому кличе сина,

    І щоб від лиха

    захистить,

    Вночі і вдень

    Не спить…


    Війни скреготливі жорна

    Все мелють на порох чорний…

    - Молодший син,

    Ти не один,

    Чекаємо, чекаємо тебе!


    А материнське серце

    Сумує і щемить…

    Невтомно, безупинно

    Додому кличе сина,

    І щоб від лиха

    захистить,

    Вночі і вдень

    Не спить…


    Хай згине війна проклята!

    Хай виживуть всі хлоп’ята!

    - Молодший син,

    Ти не один,

    Ми молимось за юних вояків!


    А материнське серце

    Сумує і щемить…

    Невтомно, безупинно

    Додому кличе сина,

    І щоб від лиха

    захистить,

    Вночі і вдень

    Не спить!


    2018 рік



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. Королева Гір - [ 2020.01.29 23:49 ]
    Пам'яті полеглих під Крутами
    Полягли під Крутами в бою,
    В нерівній битві хлопці молодії.
    До цього всі були вони в строю,
    І в мить одну зосталися німії.

    Кривава сутичка відбулася тоді,
    Коли орда погана наступила...
    Судилось, мабуть, бути цій біді...
    Чотиритисячний загін - це була сила.

    Студентів проти них лиш горстка там була,
    Більшовики усіх їх розстріляли.
    Життя п'ятигодинна битва забрала,
    Та наступ ворога герої зупиняли.

    Нерівний бій, нерівні були сили...
    Склали голови під Крутами вони,
    Та хоронити їх тіла заборонили,
    Лише у березні зробити це змогли.

    Їх прийняла АСКОЛЬДОВА МОГИЛА,
    Вшановуєм сьогодні всі ми їх.
    Студентів молодих та паскудь тоді вбила,
    Їх кров'ю гаптувався білий сніг.

    29.01.2020 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Панін - [ 2020.01.28 21:24 ]
    Аеропорт
    Героям-Кіборгам присвячується

    ***

    Війна в Аеропорту
    це – головний стан життя.
    Війна триває 24 години на добу.
    Якщо ворог не атакує,
    діють снайпери, тривають обстріли…

    Сергій Лойко.
    Відео інтерв’ю

    ***


    Не Марс і не Місяць,

    Хоч грунт – неживий,

    Це – рідна, печальна Земля,

    Калічить сталевий її «градобій»,

    Пекельний вогонь спопеля…


    Аеропорт…

    Оминають його літаки,

    Аеропорт…

    Марсіанський у нього ландшафт,

    Аеропорт…

    Бойовики - вороги

    П’ють із Смертю на брудершафт,

    Кружляють blutigschaft.*


    Аеропорт

    смертельно застуджений,

    Багаторазово

    Розбитий, контужений…


    А чи може бути

    Контуженим

    Той, хто вбитий,

    Чи може він,

    хоч трішечки,

    Жити?


    Може, мабуть,

    Якщо

    На плечах тримає

    Його

    Еліта!


    Реальна Еліта,

    Не в брендових шатах,

    Кравцями пошитих,

    Справжня Еліта –

    Сіль Землі:

    Батьки і діти,

    Літні, малі…


    Від згару, пилюки -

    Чорні руки,

    Чорне лице…

    Довкола -

    Катів-людожерів

    Кільце.


    Професійні убивці, Зла коловерть:

    Порожні зіниці, подих – смерть!


    Злива снарядів,

    Вогонь потойбіччя -

    Аеропорт

    Непоборний

    Навічно!


    Клацають іклами вороги:

    Кіборги!

    Кіборги!

    Кі –

    бор –

    ги!


    Кіборги – хто такі? -

    Мозок людини,

    Броньоване тіло…

    Зневажають вони

    Буревій вогняний,

    І що б там іще

    До них

    Прилетіло…


    Наші Герої –

    Хлопці звичайні,

    Живі, гарячі тіла,

    Воля – Сталева.

    Душі – Козачі,

    Тремтить перед ними

    Імла!


    Душі полеглих

    У Вись не злітають,

    Із Живими

    Утворюють

    Мужності Форт.

    І вдень і вночі

    Вони захищають

    Нескорений Аеропорт!


    ……….

    Кривавий брудершафт


    2019 рік


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" 5.25 (5.44)
    Коментарі: (2)