ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.

Віктор Кучерук
2019.11.18 04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачем було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.

Марґо Ґейко
2019.11.17 18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались

Сергій Губерначук
2019.11.17 16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -

Микола Соболь
2019.11.17 06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,

Олена Побийголод
2019.11.16 21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:

Серго Сокольник
2019.11.16 21:42
сучасне еротично-драматичне оповідання*** Ти вже не так часто, як колись, приходиш у мої сни... Я все рідше роздивляюсь у комп’ютері твої фото... Десь у коробці досі лежать напівзношені, колись подаровані мені тобою в нашу останню зустріч туфлі, що д

Олександр Сушко
2019.11.16 19:25
Дорогі друзі!
Запрошую Вас на мій спільний з поетом Олександром Обрієм творчий вечір у Національному музеї літератури в м. Києві. Захід відбудеться 30 листопада. Початок о 16-00. Ведуча - Нобелівський лауреат у галузі літератури за 2018 рік Ольга Токарч

Галина Михайлик
2019.11.16 18:44
Відома біблійна притча про таланти і про прямий обов'язок наділених ними їх розвивати, спонукає мене поділитись власним досвідом пошуку щастя і віднайдення його у моїй творчій діяльності. Музика, поезія, прикладне мистецтво – ось три складові мого коду,

Олег Вишень
2019.11.16 17:37
Чуттєвий світ безкраїй, неосяжний.
Світ розуму надповнений хімер.

Тиран, що так боїться смерті,
Палач, що смерті той жада,-
Мій розум, що не хоче вмерти,
І звільнення бажаюча душа.

Микола Дудар
2019.11.16 17:32
Зголошуютесь на пізнє визнання
У партитурі вільних місць доволі...
І досить продиратись навмання
Учора ви дожерли свій
Пуд солі…

І випрямтесь… Полиште той тягар
Оте ярмо, де неуч ви у справі, - нікудишній

Володимир Бойко
2019.11.16 16:47
Алкоголіки в селищі Димері
Опинилися в іншому вимірі.
Напросилася п'янь
До інопланетян
І скінчилось пияцтво у Димері.

Землевласники під Кобеляками
Подорожніх цькували собаками.

Сергій Губерначук
2019.11.16 16:28
Бог боронив од напасті зграю.
Біля латаття збирав.
Люди ніколи не бачили раю.
Хмиз догорав.
Вони розбігались за здобиччю знову
й тягнули в загальний котел
кішку, собаку, вівцю, корову.
На скелі сидів орел.

Іван Потьомкін
2019.11.16 13:22
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.

Оксана Логоша
2019.11.16 11:41
Листопадило...Листя падало
Вже останнє.Ось розтане і нестане
Його долі.Віти голі.Ніби й воля-
Ниють рани-"Рано,рано..."

Затуманило...За туманами
Павутинно.Понад тином
Сушить прядиво жовте прадиво-

Юрій Сидорів
2019.11.16 11:21
Заснув би, може, та не дасть
Поспати жодної години
Безсоння творчого напасть
Мені щоночі та щоднини.

Ні сном, ні духом - наяву
Ні з ким не сплю.
Пасу Пегаса.

Любов Бенедишин
2019.11.16 09:56
Приймаю
твоєї жорстокості ніж я:
з вершини блаженства –
до болю підніжжя.

Та знов –
почуттями –
угору, як вперше,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07

Андрій Скакодуб Архіп
2019.11.06

Петро Іщук
2019.11.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.11.19 16:32 ]
    Прононс 19
    Твоє тіло, мов луг.
    У бокалах квіто́к,
    завжди повних нектаром,
    я губи змочу пересохлі.
    Я груде́й твоїх друг,
    я до ніг твоїх крок,
    я той кінь, що над яром
    цілує покоси пожовклі.

    Ніч пасусь на тобі
    і п’янію з вина,
    еліксиром покори
    я змазую гострі підкови.
    Раз прийшов на цей бік,
    де своя сторона, –
    то вжени мене скоро
    у стійло сухе і зимове.

    Місяць в осінь уживсь.
    Ніби митрополит
    у святому поса́ді
    приймає вітання монахів,
    так і я в тебе вливсь
    після літа – в політ!
    і в небесній засаді
    ловлю поцілункових пта́хів.

    Ось я анґелом став
    понад лугом твоїм,
    сном утішений злегка –
    численний давальник династій.
    Ось усе, що я дав,
    повертається в дім,
    на якому лелека
    тримає у вузликах щастя.

    Твоє тіло – як вік.
    Твоє тіло – момент.
    Океан у долонях,
    де стало солодким солоне.
    Був собі чоловік –
    став душі дириґент,
    опонент у безоднях,
    кохання, яке не холоне.

    30 листопада 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 62"


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.11.18 16:29 ]
    Дарунок
    Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
    Ми обручені, чи що?

    Яким треба бути майстром,
    аби вирубати з мертвого дерева
    собі запоруку!
    Якою треба бути необрученою,
    аби піти у заручини
    до такого майстра?

    Я ці стовбури лікував оліфою,
    привертав святі духи,
    відганяв лихо
    і тихо, неголосно виколихував.
    Поклади мене коло себе.

    Рип-рип: це хворе дерево стає здоровим.
    Хрип-хрип: так помирає дерево
    і душа його відлітає.
    Той майстер,
    хто встигає
    взяти її у обійми.
    Обійми́ мене своїми руками
    сильно.
    Оберни моє останнє тепло
    у талісман.

    Рано-вранці на Андріївському узвозі
    стоїть майстер дерев’яних каблучок
    і кільцює цілеспрямованих.

    Виявляється:
    "Під корою глибоко є серцевина,
    найбільш ранима і своєрідна
    частина…"
    Так це на пальці каблучка
    від самого серця дерева!
    Це подарунок,
    на дотик якого
    холодна рука оживає…

    23, 28 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 46–47"


  3. Юрій Сидорів - [ 2019.11.18 09:33 ]
    La mia canzone
    Моро́зяних начерків дублі
    Лягають на вікна скляні.
    І форми жіночі округлі
    Ввижаються знову мені.

    Як тільки замріяно гляну,
    Зміняється видих на вдих.
    Я наче побачив Уляну -
    Не інших жінок молодих.

    О візіє, образно зрима
    У рамі морозного скла,
    Світліша крила́ херувима,
    Моєю і ти не була.

    Нездійсненого не вернути.
    Упорався, може би, з ним.
    У стані сердечної смути
    І вірш написався сумним.

    І текстом годиться для пісні
    Про вбивчу посутність розлук.
    І про покаяння запізні -
    Я все ж не якийсь тетерук.

    Не збився на tempo rubato -
    Тримаються купи слова,
    Підігнані не кострубато,
    А краще. Плюс пісня нова.

    В Уляни усмі́шка Джоконди.
    Чи смуток. І вже не до снів.
    Брюнетки, шатенки та блонди,
    Послухайте камерний спів
    Про те, що існує дилема:
    Втопитися/жити собі.
    Та тільки це тема окрема.
    Я поки що скнію в журбі...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (3)


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.11.17 16:00 ]
    Просто
    Волосся моє стало жовтим,
    як осінь.
    Висвітлилося.
    З одного боку штучно,
    а з іншого – природно,
    як осінь.
    Загорілося.
    У глибині, наприклад, серце,
    а на поверхні усмішка,
    як осінь.
    Бо недовга.
    Буду дивно одягатися-перевдягатися,
    як осінь.
    Понесло́ся.
    І до прикладу дійшлося.
    Я схотів пофарбуватись,
    щоб у тебе попитатись:
    "Як осінь?"

    22 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 128"


  5. Анастасія Романюк - [ 2019.11.15 22:17 ]
    Ооо, ні, я краще не буду співати
    басисто реветься найгрубша струна,
    а стеля по плечах вдаряє.
    підлога - моя передсмертна труна,
    Геката на прогріх турає.

    кислотні дощі не такі нищівні
    і повінь не стільки вбиває,
    як умисли мої оті продувні,
    що я по струні ударяю

    Прозерпіна чом мене там очіка?
    яку я провину вчинила?
    із мене сто літ як піяння стіка,
    невже через це в домовину?

    вона не спитає, співаю чому,
    од чого се душу вриває.
    від любощів, панно, піду у труну -
    мене ся любов убиває.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.11.15 15:09 ]
    Таємниця
    Вибачайте, жодних передмов!
    Творчість – це суцільна таємниця.
    На́ ніч я завішую трюмо.
    А чому? Та вам – яка різниця?
    Кожну ніч завішую трюмо…

    До світанку – лівою пишу,
    сходить сонце – я стаю правшею.
    Знов – чому? Я вам не розкажу.
    Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
    Щось сказав, а більш не розкажу…

    Правда таємницею жива.
    Тож, не слід багато говорити.
    Бо інакше – лишаться слова,
    зовсім протилежні до молитви.
    Знов, як завжди, лишаться слова…

    10 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.15 01:25 ]
    Пісня
    Палають пристрастю вуста,
    Спадають почуття, як злива,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Сердечна щедрість, доброта,
    Розмова тепла, жартівлива…
    Це – ти, любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Ти - наче зіронька ота
    Із піднебесся мерехтлива,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    Усього ніжністю вгорта
    Очей осонцених предиво
    Твоїх - любове золота,
    Моє кохання чарівливе.

    І сум на радість оберта
    Усе єство твоє звабливе,
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе!

    Богине ти моя свята,
    Моя ти доленько щаслива!
    Моя любове золота,
    Моє кохання чарівливе!

    14-15 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.11.14 15:00 ]
    Уздовж якдовших галерей…
    Уздовж якдовших ґалерей
    із тисячів картин
    проходив за́вжди сон один,
    старенький, мов хорей.

    Опісля сну вдаряла яв,
    мов блискави́чний грім!
    Знов промінь дня, мов піліґрім,
    ішов і танцював.

    Полотна ті ввібрали рух
    людськи́х правічних снів
    і Господа природній гнів,
    і ранку юний дух.

    І ходиш ти, немов маля,
    сирий твій погляд ще.
    Зміст кольорів, мов сніг з дощем,
    з тобою розмовля…

    Ти розумієш тільки вдих,
    а видиху нема,
    лиш на яке́ньку мить пройма…
    тебе жура чи сміх…

    Але коли ти пензля взяв
    і чисте полотно –
    те грізне блискавичне дно
    з’єднало сон і яв.

    Ти не в художники прийшов,
    а в ґалерею ту́,
    де в ґеніальну простоту
    ввійшла свята любов.

    18 лютого 2001 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | " "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 190"


  9. Сонячна Принцеса - [ 2019.11.13 17:28 ]
    На твоєму березі…
    На твоєму березі вже осінь...
    Надзвичайна -
    ніжно-золота.
    Іі сонце у моім волоссі -
    як цілунок перший на устах.

    На моєму березі -
    тумани,
    світ просяклий холодом зіниць...
    Тільки вітер -
    втомлений прочанин,
    знає цІну наших таємниць...

    Скільки злив
    між цими берегами:
    тЕчіі стрімкі,
    немов життя...

    В осені твоій
    вщухає гамір
    і звучить моє серцебиття...



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2019.11.13 15:31 ]
    Колаж
    На слові "ніколи" замкнулося коло.
    Моя аномалія – ніби Австралія.
    Могло б моє серце поїхати в Грецію.
    І вже до печінки дісталися б інки.
    Мізки б захотіли в часи до Аттіли.
    Та тіло по спину впряглось в Україну.

    Чому я не вірю у смерть ніколи?
    Я скинув би скальпа на скелі у Альпах.
    Я б висушив жили на пальмах Маніли.
    А Кремль проковтнув би, немов карамель.
    І десь у Китаї з червоним глитаєм
    рубавсь до загину за ту Україну.

    Але моє небо сказало: "Не треба".
    У полі поет загинає тополі.
    На гак за ребро на картинах Рембра́ндта
    чіпляють вареник за браком таланту.
    І церква – померкла, кладо́вище – звалище…
    Та й як Україну не називали ще?

    Не краще б іти і себе не цікавити?
    Із грудочки глини розже́вріти сина.
    А зламану гілку узяти за жінку.
    І, море знайшовши, посісти у човник.
    І бути поетом, обпливши планету,
    де, що не людина, – така́! Україна…

    11 квітня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 42–43"