Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать...),
А часу, на превеликий жаль,- чортма,
Не переймайся! Вважай, що ти закроєний на сто чи й більше.
Тоді зробить усе неодмінно встигнеш.

Ти не Ліліт, що без душі .
Непідвладна навіть Всевишньому.
Тобі ж усе болить:
Моя незграбність, клопоти синівські,чвари сусідські…
Мовби з двома серцями народилась ти:
Малесеньке для себе, для інших втричі більше.
Отож,щоб я не робив усепереч клопотам твоїм,
По-своєму ти будеш жить і творити.

Зібралися у Львові цадики
І гудить почали сучасну молодь:
Мовляв, і одяг у неї надто короткий...
І до бороди та пейсів неохоча...
А там, дивись, і в синагогу не загониш.
Якщо нічого не робить,
То скоро розпуста ця
Розвалить віри нашої основи.
Ні, якомога швидше треба
Знешкодити цю новоявлену заразу..
Позбавить змоги звертатися в наш суд.
Ні словом не обмовився лиш раббі Вольф .
«А ти що скажеш?»- звернулися до мовчуна.
«Невже ви й справді гадаєте,
Що я люблю вас більше, аніж їх?»-
Тільки й відповів їм раббі.
Та й цього стачило, щоб припинилися розмови

зореліт зменшується
перетворюючись у маленьку іграшку
на ялинці великого вибуху
який пахне глицею
воском свічок
і кремовими зірками на величезному торті
спеченому мамою

зореліт зменшується
гасячи бенгальські вогники двигунів

зореліт зменшується
перетворюючись на сяючу крихту
і гублячись поміж інших крихтин
що залишилася уранці від торту

зореліт зменшується
його не стає
а я вже сплю і не бачу
як батьки схиляються над моєю галактикою
посміхаються вигинами орбіт
гладять мої розкуйовджені хмари
а потім зачиняють за собою двері
зникаючи в паралельному просторі

2019

Гермес їхав возом, а на нім –
Мішки з облудою, брехнею й помстою.
Хотів залишить він у тому краї,
Що не злюбивсь йому бозна завіщо.
Але зламалися колеса опівночі.
Як чумаки, Гермес заліз під віз і захропів.
У стомленого сон був такий,
Що хоч стріляй з гармати,- не почує.
Тож і не дивно, що злодії все те порозбирали.
І хоч Гермес був начебто провидцем,
Не спромігсь жодного мішка знайти.

Р.S.
Як лиха всі колись завезено до нас,
То поховати їх настав напевне час.

У віри кожної є свій Месія.
Чекають християни другого пришестя.
А от юдеям нічого чекать Месію,
Бо він зробив те, на що Господь благословив.
Тарасенко Василь Якимович – наймення того Месії.
Лиш завдяки йому збулося те, про що Всевишній говорив:

«Як звершувався ваший порятунок рукою плотською, і вожді ваші були людьми, котрі сьогодні тут, а завтра – в могилі, так і порятунок ваший був тимчасовим. Але в майбутньому Я порятую вас власною рукою, і як Я вічний, так і порятунок ваший буде вічним» (Мідраш Тегілім, 31-2).

А сталося це так.
В ООН все йшло до того, аби Ізраїлю не бути.
Лишалися хвилини, щоб це збулося.
І ось без згоди головуючого із криком
«I want to state my point of you»
На трибуну вискакує Тарасенко Василь.
Не віда головуючий, що він такого натворив,
Що представник України хоче про нього говорить,
Як і не втямки пану Василю, чому не «point of view»
(себто «точка зору) зірвалося із його вуст.
Так, мабуть, звелів йому Господь.
І поки головуючий бігав за вартою,
Щоб урезонить самочинця, Тарасенко говорив і говорив...
Як з’ясувалось врешті-решт, затягуючи час,
Щоб перша, а не друга резолюція пройшла –
Створення не одної, а двох держав уПалестині.
З’явився голова Асамблеї з поліцейськими,
Коли вже збіг належний час і, отже,
Без голосування Ізраїль проголошено державою.
...Месія з України, Господом Богом посланий,
Побував в Ізраїлі на його п’ятдесятилітті.
«Ізраїль – це диво, перлина Ближнього Сходу,-
Сказав колишній дипломат, зачудований країною».
Оглядав перетворену на квітучий сад пустелю,
А думав про те, якби це диво сталося й з Україною.

P.S.
Коли в Ізраїлі подейкують про прихід на віслюку Месії, я пригадую реакцію двох юдейських мудреців з давноминулого.
Рабба казав: «Так, прийде, та краще б мені його не бачить». А раббі Йосеф висловивсь ще різкіше: «Прийде і я удостоюсь сидіти біля екскрементів його віслюка».
Мені ж особисто подобається сказане Йохананом бен Закаєм: «Якщо в руці твоїй садженець, а тобі скажуть: "Ось Месія!" Спочатку посади садженець, а потім ступай стрічать Месію".