ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.12.08 17:00
Ячмінь знайшов на стежці вовк.
«Ну, що за глум?»-
Знахідку він топче з горя.
І раптом бачить –
Кінь назустріч скаче.
«Спинися, друже, на хвилину!
Не здогадаєшся, яка в мене новина.
Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.

Ярослав Чорногуз
2019.12.08 16:27
Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
Провіяний вітрами зусібіч.
Вляглася на калюжі сиза крига,
На віти легко звісилася ніч.

Химерний дим. За ним – зоря вечірня
Тихенько відпливає в далечінь.
Неоновими сніжками враз вирне

Сергій Губерначук
2019.12.08 13:25
Ми зберемося всі до купи
й підемо
за кинутим уперед яблучком
з Едему.
На кожній зупинці нашій
збудуємо пам’ятник,
в останнім гріховнім кутку
зупинимо маятник,

Олександр Сушко
2019.12.08 12:01
Весна в моїм сердечному саду!
Медами - солов'їне щебетання!
Вплітає світ в життєву суєту
Осонцену рапсодію кохання.

Я жив одинаком. Тепер воскрес!
Душа моя убралась у клечання!
Нарешті доторкнувся до небес,-

Козак Дума
2019.12.08 07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!

Микола Соболь
2019.12.08 05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…

Володимир Бойко
2019.12.08 01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.

Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,

Тетяна Левицька
2019.12.07 14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер

Ярослав Чорногуз
2019.12.07 14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить

Сергій Губерначук
2019.12.07 11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.

Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,

Іван Потьомкін
2019.12.07 10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Ольга Паучек
2019.12.07 10:01
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні

Ігор Деркач
2019.12.07 09:41
Чи я поет, чи хуліган
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?

Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,

Галина Сливка
2019.12.07 09:16
По льодах розлук, на хиткі мости,
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Як міллю виїдений шовк,
Побита інеєм отава -
Газонна, хакі, золотава.
Місцями люд її потовк.
Отак.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2019.12.08 17:24 ]
    З голосу Езопа
    Ячмінь знайшов на стежці вовк.
    «Ну, що за глум?»-
    Знахідку він топче з горя.
    І раптом бачить –
    Кінь назустріч скаче.
    «Спинися, друже, на хвилину!
    Не здогадаєшся, яка в мене новина.
    Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.
    Хоч він згодився б і мені».
    «Ох ти ж крутій!.. М’ясо
    На думці в тебе: зириш ласо.
    Та ось оцим копитом
    Я так заюшу тобі в пику,
    Як кинутись наважишся на мене...
    Так що іди і вдовольняйсь ячменем».
    Р.S.
    Довіра може буть яка
    До того, хто лиш смерть плека?



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  2. Олексій Кацай - [ 2019.11.29 15:42 ]
    Втікач листопадний
    Під шкірою часом ворушаться небо й крила
    в’язами невидимця вітру
    і лоскотними пір’ями фантазій,
    тож я щільніше застібаю куртку,
    насунувши на голову каптур дощу,
    і бреду по неонових калюжах міста,
    ховаючись від поглядів темних вікон,
    примружених і підозрілих.
    Охорона безпольотної зони
    вишикувалась ліхтарями,
    спрямовуючи гострі промені на прибульця,
    закинутого на цю дощову планету випадковим зорельотом.
    Той давно розтанув у тумані і лиш падають з дахів спогадів краплі,
    галактиками розпливаються по воді
    і з мого тіла вимивають вагу…
    Нагоду невагомості я помножую на швидкість,
    зупиненого було негодою, світла загублених зірок
    і з розбігу долаю маскувальну сіть
    тонких електричних дротів та срібних тролей,
    що тягнуть у візуальну музику краплин
    гудіння змореного тіла і биття самотини,
    яке враз перетворюється на буття
    розбризканих будинків розмоклого геть міста,
    що квадратними дулами хмарочосів
    спостерігає за втечею відлиску води
    до жовтих осінніх сузір’їв, з яких дощ тече
    на місто, котре плаче за листопадним втікачем.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2019.11.27 09:10 ]
    Краса й мудрість

    Був незугарний видом раббі Ієгошуа.
    Не втрималась якось імператорова донька й сказала:
    «В посуді некрасивім мудрість».
    «Люба, в якому посуді ваше вино?»
    «В глинянім».
    «Якже так?-удав, що здивувавсь Ієгошуа.- Вино імператора – і в глинянім посуді...
    Себто, як у всіх?..»
    «А в чім же годилося б тримать вино?»
    «Негоже вам, уславленим і знаменитим, буть, як усі.
    Варто тримать його в золотих і срібних вазах».
    Розпорядилась донька імператора зробити, як порадив раббі.
    Минуло кілька днів... і вино скисло.
    «Хто наказав,- питає імператор,- перелить отак вино?»
    «Я. За порадою раббі»,- знітилась дівчина.
    «Як ти,- звернувся до Ієгошуа Адріан,-
    насміливсь таке порадить нерозумному дівчиську?»
    «Моя порада була тільки відповіддю на її подив щодо мудрості й мого виду».
    «А чи ж стрічаються насправді мудреці, гарні на вид?»- питає імператор.
    «Некрасиві вони були б іще мудріші»,- не забарився з відповіддю Ієгошуа.
    Не змирився імператор Адріан з поразкою і вирішив
    доконати раббі найдошкульнішим питанням:
    «Скажи мені, чи має світ володаря, котрий керує всім?»
    «Звісно,- не загаявсь з відповіддю Єгошуа.-
    Чи ж може бути світ сам по собі? Чи міг він виникнути випадково?»
    «І хто ж створив цей світ?»
    «Господь Бог, благословенно ім’я Його».
    «Якщо правда, що ти твердиш, чому ж він не являється людям?
    «Це неможливо. Творіння не в змозі споглядать Його».
    «Не вірю,- закричав Адріан.- Я вимагаю бачить Бога!»
    «Імператор не зможе Його бачить».
    «Наказую показать мені твого Господа Бога!
    І якщо не зможеш, весь світ дізнається, що брехуни юдеї!
    «Гаразд. Стрінемося завтра».
    Опівдні наступного літнього дня, коли сонце пече неймовірно,
    запропонував раббі імператору піднятися на дах.
    «Як поглянеш на сонце, всередині побачиш Господа Бога».
    «Це ж неможливо!»
    «Кажеш неможливо. А сонце – це ж тільки одне з численних слуг Господа Бога.
    Не тільки ти, одне з Його творінь, не в змозі бачити Всевишнього,
    сяянням Чиїм повниться весь Всесвіт».


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  4. Іван Потьомкін - [ 2019.11.21 10:31 ]
    Муса

    А я готовий вчить арабську
    Заради Муси одного.
    Хто такий Муса?
    Шкода, що ви його не знаєте.
    Ну, та нічого. Розкажу бодай побіжно.
    Може, пізнаєте його в Єрусалимі.
    Ні, не на вулиці серед гуляк,
    А тільки на роботі,
    Бо там неначе й народився.
    Що вміє? Легше назвати, що не вміє.
    Недарма ж самотужки будує вілу.
    «Хай дітки біля батька будуть»,-
    Дума про сімох своїх орлят.
    А ще арабську вчить я готовий,
    Бо ж не як ті, про кого кажуть:
    «Пройшла свиня й не рохнула»,
    Щоранку «СабАх ель нур!Кіф хАлак? »,-
    Від Муси незмінно чую.
    І вже відповідаю: «Аль хамдуліла ».
    За справами житейськими немає в нас
    Звичних розмов про віру та політику,
    Бо спірозмовників це не завжди єднає.
    Р.S.
    Я переповів Мусі, що написав про нього.
    Він усміхнувся і зазвичай пішов варити каву.
    У каві теж був майстром неабияким.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  5. Олексій Кацай - [ 2019.11.20 08:45 ]
    І жовте листя
    Розріджена примара сонця лине над обріями,
    які обриваються в прозірний простір,
    не залишаючи під черевиками ні опору землі,
    ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
    ранкового дощу, котрий вже став туманом
    і заховався у лігвах улоговин від всіх примар
    та хмар, якими ті себе оповили, лякаючи
    оголеної тиші виднокрай. Під жовтим листям

    виднокола колами розходяться повільно,
    неначе впало щось сипке на гладінь далекого ставка
    у вільному польоті осінніх краєвидів.
    Тому й не зрозуміти,
    що під ногами шурхотить в опоні світла –
    чи поруділі клапті простору, чи гливе пір’я часу
    зі зморених літніх крил? Над жовтим листям

    темнішає і остигає високих міражів маренго.
    Колір згущається й вже плюскотиться вермутом повернення
    в бокалі з тонкого скла найперших приморозків
    і смаком пам’яті, полину та серпанку,
    бентежить все те, що не одбентентежила влітку сонця
    примара посивіла й така, що залишила
    мені стежки, обрії, світлинки. І жовте листя.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  6. Іван Потьомкін - [ 2019.11.19 10:01 ]
    A CHAT

    Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
    Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
    Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
    До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані приязні й думок...


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати: