ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:20
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2019.05.02 13:10 ]
    На тему Ієроніма Босха "САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД"
    Ми –первородні люди, АДАМ і ЄВА, на благо сотворені Богом,
    посеред Саду райського з дивовижними створіннями поруч,
    живимось озону земного ефірними кульками,
    що розквітають віялами павичів солодоустих,
    плодимо Дерево Роду людського на гіллях вічнозелених…
    Раси людства у божім Саду – білі, чорні і жовті,
    з мушель велетенських риб на сушу спроваджені –
    групи етносів давніх і нових, з планет паралельних прибулі,
    з космічних сталевих квіток розливають нектари…

    …Множиться, наче зерня з оголених тіл проростає Гріх Первородний,
    копошиться в Саду тих земних насолод Океан велелюдний,
    де ж це, де в океані спокус благодатний куток віднайдеться,
    що надію на вічну у часі тривалість життя закарбує?…

    Глум розпусти, жадібність, лукавство, цинізм, себелюбність –
    це ХИМЕРИ, ЩО МНОЖАТЬСЯ, Сад насолод пожирають –
    мушлі чорних перлин, розкотіться по Всесвіту грізно,
    наче дивне намисто, що Бог загубив ненароком,
    коли Єву, від щастя в раменах Адама, зімлілу
    він побачив Всевидящим Оком в оточенні Змія…



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  2. Юлія Зотова - [ 2019.02.21 14:11 ]
    Дійте
    Зважуватись, зважувать, вагатися...
    Дійте і не бійтесь помилятися!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  3. Сонце Місяць - [ 2019.01.04 03:46 ]
    Vers libres & libérés
     
    не спішись моє серце
    не квапся
    між руїнами дня
    & ночі
    між безрадості й
    безпечалі
    недоречі
    подразнень
    чуттєвих
    за усім що було
    для чогось
    або
    всім що було
    начеб



    # --------------------


    коли ті сни одверті як могили
    та по весні
    чи знаєш ти звідкіль узяти сили
    чи знаєш ні

    коли в усім що полюбляв ти
    падуть огні
    чи знаєш як це жити що вмирати
    чи знаєш ні



    # --------------------


    атож за всім оцим
    мов упередження
    (непринципове)

    або така є
    проза життя
    поезій



    # --------------------


    із розсудом на сам
    у власні грати ігри й
    для себе винятково
    каламбури
    & вуайєрам без потреби
    (вам)
    не зрітиметься саме те
    хоча б
    у сподіванні все
    на инше чи инакше
    щоб та
    пригадувати
    инколи
    у настрій



    # --------------------


    крізь пекло безнадійно плоске
    самодостатніх надістот
    кочує горстка

    & макабрична ніч довкола
    ув, що не б’ються, моніторах
    сніжить пісок

    кочівники зникають через відстань
    під сяйва, що все ті ж, зірок
    без змісту



    # --------------------


    о 4й ранку з вікон на схід
    можна бачити трамвай
    прямуючий у тому ж
    на схід керунку зі
    всіма зупинками
    незмінно порожній
    (це примітно бо
    освітлюваний
    ізсередини)

    але навіщо він ―
    для мене загадка

    &
    розгадувати її
    не виникало
    бажання

    жодного
    разу



    #




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  4. Василь Кузан - [ 2018.12.01 01:00 ]
    Слимаки крапель стікають по склу осені
    ***
    Слимаки крапель стікають по склу осені
    І замерзають на півдорозі
    До себе.

    Велика парасоля червоного сонця
    Закриває пробудження
    Від ночі.

    Ранок дивується світові,
    Що досі спить
    Без ковдри.

    А його юнацькі бажання,
    Наче руків’я тієї парасолі,
    Триматимуть на собі день.

    29.11.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  5. Любов Бенедишин - [ 2018.11.08 12:36 ]
    ***
    Звинувачувала час…
    Картала розлуку…
    Ненавиділа себе,
    а ще більше –
    Ту, що вполювала
    твоє серце.
    Мріяла хоч раз
    поглянути їй у вічі.

    А виявилось,
    я щодня зустрічала
    Жінку,
    яку ти обожнюєш
    усе життя.
    Ось і зараз
    вона дивиться на мене
    з глибини дзеркала
    ТАК,
    ніби знала
    про це
    завжди.

    Вдивляюсь
    у знайомі риси
    твоїми очима,
    наче вперше бачу…

    І прощаю її…


    08.11.2018


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  6. Володимир Півторак - [ 2018.11.05 00:59 ]
    * * *
    Смійся, доки сміється,
    доки хочеться радісно мружитися
    і міцно притиснути до себе,
    аби вдихати повітря в унісон,
    щоби злитися у спільному запахові
    любові і щастя.

    Я знаю, як пахне любов -
    ледь чутний аромат лісових ягід,
    терпкість дубової кори
    із солодкою ноткою апельсина.
    Решту запахів не виокремити
    із цього шаленого букету.
    Хіба ваніль.
    Так. Ваніль.
    Боязко вплітається цей аромат,
    але зостається післясмаком на устах.

    Смійся, доки сміється.
    Хтозна, що буде за мить,
    і коли ви знову будете разом?
    За цей час ріки стечуть в океан,
    птахи долетять до вирію,
    а душі - до раю.
    Все зміниться...
    Залишиться хіба тільки
    післясмак ванілі.

    02.01.2016
    м. Каліш (Польща)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  7. Сонце Місяць - [ 2018.08.28 07:23 ]
    eventai
     
    ось майже історія
    знічев’я знайшов
    ключа (від серця твого)
    одного незнаменного дня
    & поняття не мав
    що знайшов я
    ключа (від серця твого)

    ніц не сказала ти
    можливо
    не про мене було таке ―
    знічев’я знайти
    ключа (від серця твого)
    ще й незнаменного дня
    вжеж ―
    я загубив його знову

    ніц не сказала ти
    звідки
    мав би дізнатися, що
    знічев’я знайшов
    ключа (від серця твого)

    хіба ні?




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  8. Василь Кузан - [ 2018.06.01 20:49 ]
    хтось цілує зброю
    ***
    хтось цілує зброю
    яка врятує його від смерті
    убивши ворога

    хтось цілує хреста
    на якому розіп’яли спасителя
    щоб урятувати його вбивць

    ти цілуєш землю
    у якій поховали мільйони
    невинно убієнних
    і їхніх катів

    так цілують у чоло
    покійника

    а ще вчора ти цілував
    ворота
    що закрилися перед тобою
    і ворота життя
    крізь які входимо

    поцілунок це передумова
    передмова
    і після

    він супроводжує тебе від народження
    до переродження
    ти стаєш іншим
    після кожного
    іншого

    коли тебе цілують у дупцю
    ти ростеш
    коли у любень
    збуджуєшся
    коли у руку
    почуваєшся великим
    коли облизують
    ніяковієш

    і тільки останній поцілунок
    робить усіх рівними

    хоча його теж можна трактувати
    як зраду

    28.05.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  9. Сонце Місяць - [ 2018.04.24 21:02 ]
    весну-про
     
    закохані розстаються із
    закоханими в них
    стрічаються інші закохані
    нових витівок задля
    сезон бере по~ справжньому
    & похідний шампань
    хай для когось це пиво суціль
    старі гойдалки при дворі
    всякий чуттєвий брухт

    присвячені їй


    & бути інтоксикованим
    сезонним квітом бузковим
    стрункіше самотнім тим
    ночі безвість сочиться
    дивним димом без диму
    співмешканці тихо минають
    прояв правічних чуттів
    нешоковані мов байдужі
    вечеряти завмирати
    класичним подружжям
    пригадуючи собі в інтер’єрах
    обійми у безкінечнім
    цілунку кохання одверті
    медвяно терпкі сутінки

    присвячені їй




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  10. Ірина Вовк - [ 2018.04.23 22:04 ]
    Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
    …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
    бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
    бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
    в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
    і серденька проймаються жаром... А той жар
    все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
    ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
    тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
    нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
    і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
    на землі двох людей поєднати. Так рождається
    пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
    нерозлучна із голубом сизим, а де голуб – там небо і зорі...
    Так рождаються хмарки летючі, випинаються
    гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
    довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
    починається любощів мова: листка із листочком,
    дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
    комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
    немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
    у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
    у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
    і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
    колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
    на місячних срібних приливах – і в сон поринає…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  11. Сонце Місяць - [ 2018.04.22 18:22 ]
    нмсд
     
     
    війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
    війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детальні подробиці, знає безліч історій, як душа товариства усякого
    війна, яка фліртує із вашою скво, можливо навіть не тільки фліртує

    війна, яка також гріється трохи на сонці, трохи на місяці, всміхається в контражурі, провиднюється чуттєво, сутеніючи у спокуси, злотиться цитрусами & сріблиться дзвінками трамвайними міста твого
    війна, що книгами на твоїх полицях, і ти гортаєш її у кожній з них, і дещо перечитуєш

    війна, яка пропонує лічильники на світло, на воду, на газ, шле платіжки, продає тобі все, що завгодно, в межах пристойного або & за межами, запросто теж
    війна, яка стоїть перед усім, не понад

    кінця нема їй




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  12. Василь Кузан - [ 2018.04.11 10:58 ]
    перелітне павутиння
    ***
    перелітне павутиння
    як спогади про тепло
    висне на крилах птахів
    що не бажають зимувати
    без любові

    крихти життя із долоні
    короткозорий час визбирує
    язиком дощової хмари
    ніч зализує
    стежку
    що веде
    за край

    ти написала крейдою
    на склі ілюмінатора
    три слова
    прочитаю
    коли птахи повернуться

    витчи мені сорочку
    із того павутиння
    там

    11.04.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  13. Сонце Місяць - [ 2018.04.05 17:04 ]
    voce
     
    & ніхто не назве його вчителем
    ніби він не годиться на роль
    хто він узагалі
    сам відповість
    ніхто
    нізвідки й нікуди
    для чого вам знати це
    що вам у цім
    чи ви збагатієте
    чи ви звільнитеся
    чи ви бодай глянете в очі
    самим собі

    фідоїсти усіх мастей
    скептики усіх кольорів
    & просто собі лунатики
    скільки не старалися б
    усі ваші викриття
    їхні мізерні наслідки
    ані до чого

    хіба не він сповідував громовиці
    всміхався шторму і плакав за вітром
    був терплячий & милосердий
    до витівок демонів ваших
    сліз анікому не видимих
    хіба не він зоставався із вами
    коли ви самі відступались
    хіба не він бував
    птахами деревами обрієм
    сповненням & поверненням
    блиском чуттів
    хіба не він

    чи не відлунював у
    невагомих нотах
    ваших снив
    не зводив на небі зірки
    коли ви зневірялись
    навпомацки

    хіба не він уважав
    що ви самі більш
    аніж світ навкруги
    чи не він волів говорити
    я не є
    але залюбки буду
    ким тільки схочу ще
    чи не він був усім
    хіба не він був нічим
    над усе
    & скрізь

    хіба ні

    навіщо вам
    всякчас кортіло його вбивати
    невже направді було
    настільки важливо дізнатись
    що він щонайменше смертний
    чом не відступитесь ви
    допоки не вберете у криваві
    шати офіри когось іще
    хто на мить хоча би
    стримав вас на шляху
    святенницькім

    & навіть йдучи на війну
    загинути
    із честю славою чи ганьбою
    ви знаходили мить
    аби насміятись над ним
    чи проклясти





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  14. Василь Кузан - [ 2018.04.05 10:32 ]
    ці
    ***
    ці
    паль
    ці
    неземної твоєї ніжності
    розтікаються по пульсації
    скроні
    у бездонній скрині
    пам’яті
    впорядковується рух нейронів
    нерони
    вгамовують жадобу крові
    пилатам
    відрубують зимні руки
    бо найбільший гріх
    у вмиванні

    яблука
    котяться по стінах спальні
    давні
    рани розсмоктують тіло
    фарбуючи ніч
    на біло

    невагомість
    це коли разом
    почалося і відлетіло

    а потім
    реінкарнація плоті
    віддзеркалення воскресіння
    тіні

    повертаються вівці спокою
    у ранкове вологе стійло

    засинають
    твої
    о
    бій
    ми

    05.04.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (6)


  15. Василь Кузан - [ 2018.03.31 20:33 ]
    нецілованою
    ***
    нецілованою
    заснеш нині
    чи не заснеш
    стривожена
    порухом вітру
    що донесе тобі
    вісті з війни
    звідти
    де зорі зависають над окопами
    але ніхто не збирає їх
    для коханих

    фригідно
    впаде куля
    на дно вечора
    підніме намул минулого
    розбудить сома-сновиду
    холодом
    заповзе під ковдру
    під шкіру

    спробуй засни тоді
    витримай
    виноси
    зв'язок із тишею
    через бікфордів
    шнур

    29.03.18


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  16. Ірина Вовк - [ 2018.03.27 22:16 ]
    "Співай, соловейко..."
    Соловейко, співай свою пісню над кущем розквітлої троянди –
    Троянда дика розчулиться і заховає шипи під листям,
    Щоб не зранити твоє закохане солов’їне серце,
    Щоб не вбити його, коли спів досягне апогею…
    Співай!..
    …Співай, ще у тебе є час кохати – ще колючки не прагнуть крові…
    Ще сни кольорові витають у просторі, наче діти-ельфи…
    Так буває із тими, хто чув дивні співи Орфея і звуки старої кіфари –
    Земля і небо, дерева і скелі, люди і звірі – ввесь Всесвіт співає довкола…
    А ти – перший голос у цьому хорі гармонії Часу…
    Співай!..
    …Що там Аїд з Персефоною в ущелині між світами…
    …І Харон в мертвих водах Стіксу – чар співу й каміння зворушить…
    Мелодія в море пірнає в найглибші безвічні глибини…
    Пронизує морок осяяним німбом кохання…
    Співай!..
    Співай, соловейку… Дарма, що Орфеєве чудо з богами не в згоді…
    І серце співця, окривавлене терням, болітиме люто…
    Дар любові величний – як іскра у Храмі Мистецтва…
    Ледь на неї дихни – дуже полум’я в гору здійметься…
    Ти ж, маленька жертовная пташко, несеш тую іскру
    В позачасся Театр, де все суще у ньому – а к т о р и…
    Де наповнена чара офірна… талантом по вінця,
    Наче п’яне вино, з солов’їної крові розлите…
    Хто ту чару пригубить – почує чар-звуки кіфари
    І Орфеєвий голос в ту ж мить дивним співом озветься…

    …Розцвіте пишним цвітом троянда… червінню…червінню…
    І розкаже камінню про пісню натхнення…

    ...СПІВАЙ!..

    27.03.2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (3)


  17. Василь Кузан - [ 2018.03.25 22:24 ]
    сонце
    ***
    сонце
    яйце зварене
    жовтком назовні

    шкаралуща хмар
    дозволяє богові
    складати пазли

    вітер
    відриває сторінки
    щоденних спокус

    спустошення
    вливається у вечір
    по лезу шаблі

    коктейль готовий
    встромляй у небо
    соломинку променя

    бо променад
    уперся нині
    в сонцестояння

    19-21.03.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (16)


  18. Наталка Янушевич - [ 2018.03.20 23:37 ]
    буськи
    Її донька чверть століття живе в Канаді,
    Її син трохи пізніше подався в Іспанію.
    О, якби врешті переїхала, вони були б раді,
    Але де ж то в такі світи - і такій пані.
    Так вона віджартовується вже давненько,
    Коли син і донька не дають проходу.
    Душу б їм віддала як ненька,
    Та нехай лиш не рушать її свободи:
    Встати вранці, попорпатися в городі,
    Після того, як мовить свою молитву,
    А затим, як випаде їй нагода,
    З кимось і собі трохи поговорити.
    Пані Юльця - так звуть її всі на вулиці -
    Як дитина, здрібніла і в зморшках у неї цера,
    Отак собі зігнеться, зсутулиться,
    Одночасно проста, привітна і атмосферна.
    Тупотить до зацофаної крамнички,
    Де (всі знають) бере половину сірого,
    Потім поробить якісь свої хатні дрібнички,
    Потім знов змовить тихенько "Вірую".
    Потім погляне угору - в рамці
    Є світлина її чоловіка.
    То так близько було, наче вранці,
    а його вже немає піввіку.
    Пані Юльця не пече і не вишиває,
    Очі не ті та й руки.
    І вона навіть добре не завжди знає,
    Хто є хто із її онуків.
    Та в гніздо недалечко від її хати -
    Повертають буськи додому,
    От на них бабця буде щороку чекати
    І радітиме дуже тому.
    І задерши свою захустинену голову,
    Буде тими птахами жити,
    І щовечора влітку дихати матіолою,
    І на осінь шукати літо.
    Проведе своїх буськів до Чаду чи до Єгипту,
    Прочитає листи з Канади,
    Залишившись останнім в роду манускриптом
    Чи зорею у зорепаді.
    Але так-от про це вже ніхто не мислить
    Лиш би мама була здорова.
    Кілометри, роки, ювілеї - числа
    Хата, сад, огорожа - дрова.
    Бо в усього на світі є свій початок.
    І в кінця є початок, певно.
    З пані Юльцею затишно помовчати,
    Коли решта стає даремним.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (12)


  19. Василь Кузан - [ 2018.03.19 20:58 ]
    а місто відкрило пащу
    ***
    а місто відкрило пащу
    і світить червоними гландами
    гірляндами вічних зим

    нас мало на дні трамваю
    минаємо днів будівлі
    холодні уламки слів

    розмиті на склі спітнілому
    ми тілом до тіла липнемо
    молитвами шуб і пальт

    вцілілі в горнилі міста
    містичні рекламні спами
    снопами горять на тлі

    простої земної суті
    агонії втеч відсутні
    у спалахах проминань

    19.03.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  20. Наталка Янушевич - [ 2018.03.01 23:33 ]
    Дрогобичу з песимізмом

    Тримайся, міцно тримайся за своє минуле.
    Бліда сепія яскравіша, ніж візерунок в калейдоскопі.
    Тримайся за дві магнолії, посаджені якимось добродієм сто років тому.
    Вони починають розкішним квітом твої весни.
    Тримайся за низенький обшарпаний цех - кілька сірих кривих дощок.
    То залишки солеварного промислу, пишно увічненого на гербі.
    Сіль навчила колись тебе дихати, але вивітрилася.
    Тримайся за польські та жидівські камениці,
    Хоч і перепаскуджені євроремонтами й переділені на клапті, а все ще гарні.
    Вони - зали німого кіно, де сеанси тривають вічність.
    Тримайся за містичні історійки та дивних мешканців.
    Можливо, після них залишилася лише пісенька або дірявий капелюх десь на музейній полиці.
    Тримайся за високі пеньки старих дерев, які так і не дочекалися нащадків.
    Тримайся за кахлини п'єців, неповторних в кожній дрогобицькій оселі. Тільки вони гріють у холод.
    Тримайся за меморіальні дошки українською, польською чи івритом.
    Для майбутніх вони можуть стати цілковито беззмістовними повідомленнями.
    Тримайся за тавровані цеглини й дзвінкий брук, за порепаний гребінь дахівки і назви вулиць.
    Тримайся за минуле, бо це все, що в тебе є.
    Теперішні зміни ведуть в нікуди.
    Тому показуй всім славне минуле. Свою сіль і нафту. Георгія, Івана та Бруно. Костел, синагогу і церкви.
    Бо твоє майбутнє - то репринтне видання оцифрованих старих світлин.
    Твій голос - тиша. Твій біль - дощами. Твоє сподівання - не нам.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  21. Лариса Пугачук - [ 2018.02.23 14:29 ]
    Живлення (монолог)
    – Не синтезується без тебе вітамін.
    – Так, той що радістю звуть.
    – Вбираю тепло твоє.
    – Що взамін?
    Хочеш ніжності вуст?
    Хочеш, промінь вцілую твій?
    Хочеш, усмішкою сяйну,
    чи замружусь, та так, що з вій
    сльози бризнуть.

    Зі сну вітаміном снує
    знизу вверх,
    до життя зве
    образ твій,
    сонце моє.

    23.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (12)


  22. Рудокоса Схимниця - [ 2018.02.10 16:25 ]
    Королівство

    Сто мільйонів сонячних променів у минуле
    Сто мільйонів кутиковустих ледьсміхів проніжених часом ген-ген
    Триста тисяч метеликових зітхань тому
    За броньованими вимурівками панельної багатоквартирки
    В осерді трьох кімнат з-поміж темнавих міжпаркетних щілин вибуяло Королівство
    Крихітне і непомітне для цікавих очей чужинецьких поселень та дуже справжнє у своїй тендітності скла
    У райдужній веселковості довірливої юні
    Зеленоокий Монарх любив дивитись як Подруга розчісує посонну сплутаність осіннього волосся
    Він гладив його як ласкаве звірятко заривався обличчям шукаючи терпкий аромат єдиної розкоші що принесла у посаг
    Вона сердилась бо знову чесатись
    Розпушена мідна хмарка пливла короною на благеньку кухню похитуючись в такт крокам Велительки
    Яєшня і мівіна
    Мівіна і яєшня
    Три літри чорнючої кави
    Ота істинна гіркість Королівства
    Де двічі на рік росли суниці двадцять другого травня і шостого вересня
    Покірно влягаючись в човники-кошички долонь
    Може кришталевих
    Може просто зацукрованих до філігранної ошліфовки
    А потім у Ній загостило сонце
    Спочатку був сон де співала дуетом із золотою рибою
    Чорноморський спогад як вчив триматись на воді але боялась втратити опору під ногами
    Певно тоді ковтнула перлинку – рожеве ранкове пробудження
    Дорогоцінний контрабандний вантаж з півдня
    Сонце-перлинка круглилась повнячи собою Королівство
    Велителька щодня легшала бо ноша дарувала невагомість
    А з-під рук іскорками злітали колібрі розквітаючи орхідеями на підвіконні
    Зеленоокий Монарх щотижня дарував нове суцвіття
    Буйство барв і ароматів
    Навіщо сваритись коли віриш іншому більш аніж собі
    Липнева гроза покликала Інфанту що ховалась поміж пахучих лілій
    Запашне сонечко плаксиве сонечко мала пестьоха виходь
    Грайте фанфари
    Тріпочіть хоругви
    Квінтесенція існування Королівства



    Зеленоокий Монарх не повернувся з полювання
    Так буває
    Що відчував коли мерзли такі ще недавно сильні руки втрачаючи здатність навіть рушити пальцем
    Що бачив останньою тінню – мідну хмаринку чи слізки манюні бо чекає з дарами
    В такі миті кожен сам по собі
    Свіча згасла
    Тоді вперше за багато тисяч днів безіменний палець десниці осиротів
    Золоте кружало зрізали бо не знімалось
    А руки Владарки стали отруйними і вбили всі квіти
    Чорні цурпалки замість смарагдової натуги стебел
    Осоружні квіти осоружні барви хай віднині все буде чорним
    Бо кому яке діло чим здорові її груди
    Які вирви повнять серце
    Якщо віднині ніколи нікому не стане Джульєттою
    А псевдомессаліні так легко кидати в обличчя «бувай це кінець»
    Вмить остаріла жінка з сотнею зморщок у навколооччі і довкружсерці
    Бо на все є глибинні причини коли закінчується любов

    22.02.2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  23. Сонце Місяць - [ 2018.02.04 03:33 ]
    < . . . > 
    десь між трьома годинами ночі
    & чотирма годинами ранку ―

    небуття про котре
    навіть нема чого розсказати
    прокидається зі своїх
    сновидінь ні про що
    підводиться з неіснуючої постелі
    у домі котрий ніякий не дім

    не турбуючись про вмивання
    гоління одягання & тощо
    пиття чаю кави & тощо
    споживання канапок & тощо
    за звичкою незрозуміло звідки
    гублячи деякий час впусту

    (епізод із дверима можна
    теж викинути)   

    кудись вибирається
    вірогідно
    аби з’ясувати

    де &
    що

    є




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  24. Сонце Місяць - [ 2018.02.03 02:38 ]
    клоун
    виходить на сцену
    & жартує ―
    радісне схвалення
    аплодисменти

    клоун
    жонглює ―
    аплодисменти
    потім жартує ―
    але всі чекають чогось
    ще

    клоун
    починає роздягатися
    & жартує ―
    радісне схвалення
    аплодисменти

    клоун
    перестає роздягатися
    & жартує ―
    але всі чекають чогось
    ще

    клоун
    так і не роздягнувшися
    повністю
    одягається, жартує, жонглює ―
    із залу чути несхвальний шум

    клоун
    мовчки роздягається повністю ―
    але всі чекають чогось
    ще

    клоун
    жонглює & жартує голий ―
    радісне схвалення
    аплодисменти
    вочевидь, всім цікаво
    чим скінчиться дійство
    але цього не відає навіть сам

    клоун
    який, наразі не наважуючись
    одягатися, все жартує
    & жонглює голий ―
    без аплодисментів
    у мовчанні

    & всі
    чекають
    чогось
    ще




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  25. Сонце Місяць - [ 2018.01.05 23:56 ]
    розкоші
     
     
    & ти затишно спиш
    народи переселяються
    річки забудовуються
    звуки пекельнішають
    квадратами концентричними
    ще остигає посуд
    & кран витікає краплями
    & ти собі мариш
    мріючи за легкими віями
    десь полюються звірі
    гільзи дзвенять
    у повітрі розбитім
    каламутна вода тисячами сліз
    реве під опорами
    ракових міст
    його імператорська ницість
    втоплює ложечки
    у найліпшім какао
    й зітхає
    & я кохаюся у краєвидах
    із дахами такими данськіми
    поки ти кохаєшся із
    небожиттями
    крапель пташиних
    під стріхою світу
    крилах із відчуттями
    безмежності
    & жодна реальність
    не відповідна
    супокоєві
    у незбагненних
    розкошах
    снив



    *




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  26. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.04 18:19 ]
    ***
    Смаглявий пірнальник за черепашками
    Згубив своє узбережжя, збившись зі звичного маршруту –
    Так багато білого піску довкруж,
    Однакового у пекучості укусів вузьких ступень.
    Штиль солоної води не народжує піну,
    Аби закипала раменами, що розсікають блават хвиль.
    Кіприда спить в коралових зарослях, міцно стуливши перламутр мушлі.
    Вона ще діва…
    Береги мережаних панчішок тонким шумовинням
    Облягають мармурову точеність стегна.
    Богиня бажання,
    Велителька ритму,
    Бранка сердечних вистуків.
    Вона вся інкрустована перлами.
    Розшукай її, пірнальнику,
    Визволи з рясної нанизаності кайданок тонкі зап’ястя,
    Пошрамовані незвичною покорою.
    Політ невагомості тіневих переплетінь…
    Ламінарії ковзають шиєю, цілуючи родинку правої чаші з вином.
    Довгі пальці водоростей такі безсоромні.
    Ловцю мушель, злови її сон,
    Розтопи сніжинку,
    Знайди шляхетну перлину. Темно-рожеву.
    … У тебе такі красиві губи…
    Покажи свою вправність.

    29.04.17


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (10)


  27. Ірина Вовк - [ 2017.12.31 11:27 ]
    "Душа запрагла свята…"
    Душа запрагла свята… Дихає морозом
    ніч у середмісті Львова.
    Біг сторіч у Колісниці Часу. Подих свіч
    у мерехтінні вікон. Гама кольорова
    людських життів і доль. Старим обо́зом
    зникає в сутінках печаль тяжких утрат…

    …І, наче Немовля в підніжжі Божих Врат,
    чекає Рік Новий на крок у бутність –
    звістити світові свою присутність,
    обвіяти своїм благим теплом
    оголені дерева і дахи промерзлих хат,
    старі людські обличчя і дати їм ковток
    живий води… Мерщій ходім,
    мерщій біжім сюди,
    де Дух Різдва малює дарчі скрині –
    ми всі щасливі будемо віднині,
    бо тріпотить на Дереві Листок
    нових іще несходжених призначень,
    листок нових освідчень і освячень –
    блаженний Лист на вітрі тріпотить, -
    а Колісниця Часу знай летить
    по кригах зламаних і стужах безталанних –
    Зима, мов пава, в хаті загостить
    між пампухів, малих дітей, соломи –
    і тане тінь виснажливої втоми,
    і вже малює Новорічна мить
    те Немовля у променях осанни
    і в утворі Божественної Брами
    двох срібних о́ленів у пущах первозданних!

    …Сп’янілий Дух Різдва...

    …Так спрагло дзвони б’ють…



    Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  28. Сонце Місяць - [ 2017.12.30 04:38 ]
    memo
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
    Десь між обрієм & краєм вікна готель Каліфорнія, хибна вивіска, твій погляд сковзає безборонно, інколи сусіди валяться зі свого верхнього поверху, все шукає або знаходить причастя.

    Квіти всіх пурпурів пломеніли, розкидалися, розкладалися, гаровим смородом шовкового дрантя, тонами знекровленого листя, в розкоші, з розпачу. Риби злітали ~ виблискували вологими сапфірами крил над лагідним & божевільним морем, яке билося у вікна, просочувалося, полум’я рожевіло випадково згортаючи спалахи у пелюстки-обійми.

    Гаптовані ультрасиніми блискавками & безстидністю, ми перейдемося маленьким театром і відчинимо рипучу скриньку із невідомим сумлінням, за стінами будинку привидів, щасливим, неввічливим. Далі є.

    Народження Смерті & Народження




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.12.27 12:16 ]
    Весільна: випікання короваю
    Окраєць щастя, скибочку-цілушку,
    Що милостиво потрапляє в руки,
    Відкину гордо – я ж бо не служебка!..
    Собі ж залишу солі повну жменю -
    Нехай погіркне те солодке щастя,
    Нехай печуть, та не черствіють рани –
    Бо в істинного щастя присмак терну,
    Зате тоді воно вже не окраєць,
    Не скибочка, а пишна паляниця –
    Її я вистраждала, нею причащуся:
    Я не зарібниця, я в Долі – Господиня!
    «…А у тії печі
    золотії плечі,
    а срібнії крила,
    щоб нам коровай гнітила»…

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом.2013)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  30. Ірина Вовк - [ 2017.12.24 18:36 ]
    "Празькі мотиви"
    Годинник на ратуші Праги б’є дванадцяту.
    Середньовічна Ма́ла Стра́на та Карлів Міст поруч неї
    оживлені, як мурашник.
    Голівки вертепу життя кивають чо́лами на кожен удар – ми є… ми є...
    Ми теж є… Ми – з Дерева Роду листя розвинуте,
    чашею цілющого травня переповнене…
    Прапра́внуки Адама та Єви – житимем, як і жили…

    - Смерте, Смерте, а йди-но собі на куп’я-болота,
    де кури не піють, де люди не ходять, де наш глас не заходить…
    Тут тобі не ходити, білого тіла не в’ялити,
    з косою не чатувати, буйноцвіття не вкорочати,
    лицарів духа у часі розвою не зупиняти…

    … бо будемо гнати–и–и… громадою божою
    із вселенської світлої хати…

    Собор Святого Віта ударить: «ars lónga»… привітаймо життя!
    Собор Святого Юра підхопить і вознесе: привітаймо-о-о!
    Людину, Богом сотворену, і працю рук її розкрилену
    в середчассі минулому, теперішньому та майбутньому
    пелюстками-листками барвінку вічнозеленого увінчаймо-о-о…

    Нам – бути.
    Червонорутне зілля уже розквітло для нас.
    Поза простір і час – нам бути!
    Не минути ні краплі з лавини образ.
    Попри простір і час – нам бути!
    Не минути ні риски з довершених нас – не минути…

    Обертається колом Земля… Але ми – залишаємось.
    Лише в часі, як маски з вертепу життя… обертаємось!..

    Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  31. Лариса Пугачук - [ 2017.12.14 14:39 ]
    Мелодія
    з марева пухнастої ніжності
    висотати радість тонку
    і з неї вив'язувати тепло
    згорнувшись клубочком щастя

    вагітність любов'ю
    простір заповнює тихо
    маревом пухнастої ніжності

    14.12.2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (20)


  32. Сонце Місяць - [ 2017.12.11 06:28 ]
    Сигарети vs. Цигарки
     
    Примітивний такий наїв
    чиркати запальничкою
    черкати рядки за
    стійкою будь-яким
    час у відставку
    ранкова злива
    стерті кути
    розплетене сяйво
    кривих цигаркових
    & як недоля
    хай буде

    Дим



    *

    Час від часу знайтись у
    сподівано захаращених
    апартаментах
    вийти на півгодини
    вернутись до тями
    через рік вірогідно
    жорсткість
    ступор &

    Немудро мандруючи
    обдертими лавами
    транспорту шурхіт
    розтерті відтінки
    перехожих
    північні тунелі
    пляшкове скло
    переходи від-до
    вени афектно різані
    гіпнотичні
    перетини міст

    Трощити ламати
    відразливо крихко
    святкувати загибель
    речей
    якимсь терпким днем
    невиразних дахів у
    вуличну синь
    присмерк зібгану
    пристрасть скраю
    постелі смерть

    Обіймаючи



    *

    Сигаретами цигарками
    ретушована пара
    кавова на сходинках
    кроки у люстрах
    ще погляд
    спокусливий локон
    підмалювавши усмішку
    па прощальне
    зірками розшита сукня

    Пані Знада, ніжним
    із поглядів
    мовою сновидінь
    етерність
    натяк & начеб
    знавіснілому
    світу
    всупереч

    Кохана.







     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  33. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.26 17:57 ]
    Парадокси любови. Час
    1. Радість – у дні моїм.
    Темрява згущується до світання.
    Приймаю твою темряву, о часе!
    Заради світла.

    2. Не йтиму проти часу,
    шукаючи щасливих доріг у минулому.
    Не обганятиму часу,
    щоби не втратити можливостей нинішнього.
    Іду із часом ні, не за руку, –
    дотиком серця і розуму.
    Іду з ним через біль
    болем.

    3. Не поєднані руками, –
    поєднані поглядом.
    Не поєднані поглядом, –
    поєднані простором.
    Не поєднані простором, –
    поєднані часом.
    Не поєднані часом, –
    поєднані Богом
    у любов.

    4. Не розділить уже
    ні час, ні простір,
    бо у дусі ми
    поєдналися
    чистотою.

    5. Пелюстками долонь
    тримаю твоє нестаріюче лице.
    Зістарилось?
    Керуючий часом
    обирає відповідність.

    6. Твій час – потребою радості
    моєї.
    Мій час – потребою відречення
    твого.
    Яка ж невідповідна відповідність.

    7. У долонях мого серця – ти,
    у долонях твого серця – я.
    І так до безконечності.
    На завершенні безконечності –
    Бог.
    До Нього мільярд часів – мить.

    8. Щаслива вічність –
    то висока Любов,
    яку винесли із Землі.
    15. 05. 2016 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.11.24 16:22 ]
    Акростих із квіткою орхідеї
    З-надою
    Л-еліяно
    А-роматом
    Т-ендітних
    О-рхідей
    У-поваю
    С-миренно
    Ти – моє
    А-нгелятко!




    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  35. Наталка Янушевич - [ 2017.11.23 23:39 ]
    Листопад
    Цей місяць по шию вгрузає в ночі,
    Його світанки - як немічний хворий,
    Бліді, худі, сірі.
    Його смак - у вогкості туманів
    чи прілого горіхового листя.
    Його подих - тоненький промінь,
    Старий спогад про життя,
    В якому було літо, прянощі та зорі.
    Цей місяць сторониться людей,
    Мов пропащий самотній дивак,
    Який не вміє як слід
    Трусонути легким снігом,
    Влаштувати веселе свято,
    Додавши людям трохи сили.
    Але серед усього цього занепаду
    Поміж голих стовбурів,
    Поміж бетонних коробок,
    Поміж пекучого холоду
    Обличчя людей починають сяяти
    Зсередини, як ліхтарі.
    І це завмирання
    Здається навіть доречним,
    Бо тоді добре видно,
    Як мені світять люди.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  36. Лариса Пугачук - [ 2017.10.21 00:34 ]
    Скажи мені сьогодні
    переганяючи у вільному падінні проміння сонць
    закони фізики змітаючи недбало з доріг
    вогнем любові спалюючи пустоту
    нові шляхи вихоплюючи зірко
    спиняючись у точках росту просто
    народжуючи світло
    світ наповнюючи ним

    Ми – так літатимемо?
    Правда ж так?
    Ти ж знаєш правду.
    Знаєш?
    Так?

    20.10.2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (7)


  37. Любов Бенедишин - [ 2017.10.03 10:14 ]
    ***
    Зигзаги, прогалини, течії…
    Мистецтво шукає себе.

    Одухотворення виплодів зла.
    Заклинання зміїв руйнації.

    Митці змагаються за статус-кво:
    хто ж переможе –
    медіуми апокаліпсису
    чи маги апо-
    ката′статису*?

    Світ балансує над прірвою…


    03.10.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  38. Наталка Янушевич - [ 2017.09.25 12:53 ]
    ***
    Квадрати ринкових площ тримаються кістлявими кронами дерев за небо.
    Так вони випрошують у променів тепла на свої рамена,
    Чи, може, благають у хмар прогнати куряву подалі в закапелки.
    Годинники розбазікують на всі чотири боки про час,
    Наче ніхто не знає, що в галицьких містечках
    Він іде по-іншому або й цілковито знерухомлюється.
    Густо натицяні дахи та мури ховають жінок,
    Пошлюблених поляком, москалем чи німцем.
    Жінок, що іноді задивляються на сонце крізь вітражі,
    А бачать замурзані крамнички й вози з крамом.
    Жінок, яким в щоденному міському гаморі
    Учуваються кроки короля Данила.
    Жінок, чиї неподібні життєві мапи сходяться отут, на ринку,
    Як дороги всіх околиць в цілісінькій Галичині.
    Ці квадрати ринкових площ хочуть стати
    Ознакою державности, а не торгу, сили, а не провінційності,
    Але годинники не встигають, усе залишається, як було,
    Доки Юрій не покине жупу й не піде чумакувати,
    Доки Івась не покине кузні й не почне писати,
    Доки Соломія не заспіває...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Кулаковська - [ 2017.09.08 01:28 ]
    * * *
    Мчати крізь осінь,
    Рвучи, ніби щільні вологі тенета,
    Її пружне тіло,
    Ламаючи душу, шматуючи одіж
    Дощенту, до шкіри, до ран падолисту.

    Нестися стрімголов світзаочі,
    За край, за виднокруг,
    Щоб зорі з-під колес, як цівки молока,
    Щоб роси од підков горохом врізнобіч,
    Щоб сік густий калиновий з долоні в трави.

    Вдиратися, вломлюватися, ввалюватися
    В глибини осені, в осердя осені,
    У зітканий із мороку й туману тісний кокон осені,
    Де розвихрених крон вже торкнулись багряні сивини,
    А в повітрі бринить ще переклик пролітних птахів.


    Ковтати, обливатись, захлинатися
    Печаллю осені, нудьгою осені.
    Упитися, геть сп'яніти від її самотності,
    Потонути в розквітлому болю її догорання,
    Допоки в жилах лісів ще пульсує кривавиця барв.


    Допоки зими не вистудили наших вуст
    Колючою памороззю порожніх освідчень,
    Мчати крізь пам'ять, нестися крізь пам'ять
    З тобою, попутнику мій вересневий,
    Під цокіт горіхів, дощу тупотання, сердите іржання вітрів.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Василь Кузан - [ 2017.09.06 18:49 ]
    Стан писання поезії схожий на вільне падіння.
    ***
    Стан писання поезії схожий на вільне падіння.
    Це ніби тебе викинули з літака
    На висоті польоту фантазії.

    Ти знаєш, що у тебе за спиною парашут,
    Знаєш, що ти міг би вистрибнути і самий,
    Що той інстинктивний страх був уже майже подоланий,
    Що тільки підсвідомість тримала тебе прив’язаним до сумнівів…

    Знаєш,
    Що через кілька секунд треба смикнути за кільце,
    Але де
    Воно?

    А неймовірна краса землі наближається на шаленій швидкості.
    Потік повітря збиває дихання,
    Тисне на груди,
    Видушує сльози,
    Паралізує.

    Панічні рухи рук призводять до того,
    Що твоє тіло втрачає рівновагу
    І починає стихійно і безпорадно крутитися,
    Захоплене у полон потоками тепла і тяжіння.

    Раптом твою долоню обпікає металічне кільце,
    Але ти не смикаєш за нього,
    Бо раптом парашут не відкриється.

    Саме у цей момент
    Народжується вірш.

    06.09.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  41. Лариса Пугачук - [ 2017.08.26 01:10 ]
    Yes
    бретельки сповзають з пліч
    слідом злітає тонка засторога
    боса шкіра у передчутті ласки
    пульсує углиб
    хиблять губи дитинно
    площа тіла мала
    іще шукаються точки дотику
    єдиною плоть стає
    глиною

    26.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (13)


  42. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 10:08 ]
    , , ,
    Моє життя, як на Великдень цвинтар –
    Хоругви, натовп, священик відправляє.
    Пасха, радісний сум. Сонячно.
    Моя душа – як Великодній дзвін, – будить,
    Будить, будить.
    Мій дух – як Слово Бога, – сущий.
    Мій світ – як кулька в руках дитини.
    18. 04. 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  43. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 09:43 ]
    , , ,

    Сестро моя, жаринко серця,
    Любов’ю засвіченого,
    Самовіддана ти – безконечно.
    Життя твоє усміхнене зникоме.
    Джерело світла твого – з тобою.
    Так є. Так буде.
    15.05.16р.

    , , ,
    От же й біло
    під чашечкою конвалії!
    А пахощі
    загусли чистотою.
    06.05.16р.

    , , ,
    Дерево дихає листям,
    задихається вітром
    радісно,
    як у купелі.
    У життя
    біжить.
    Cонячно.
    27.06.2016р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (2)


  44. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:48 ]
    "...бо війна - війною..."
    … вбраний в криваве світанок
    просить хвилинку спокою… Тужне голосіння матері
    за сином, що не повернувся, розриває груди
    отерплому з жалю Небу…

    «Мамо-о, не плач»!

    - Безневинно убитих в Садах Едемських чи бачило Ти?
    -Бачило!
    - Як їм там?
    - При столі, переповненім їжею ситною і медами хмільними,
    на ложах м’яких серед трав шовковистих
    вони спочивають.

    …Дзвони всіх церков, злиті у надголосний передзвін,
    б’ють на сполох: вставайте, люде, Небо на землю паде!

    Батьки, сини, брати, вбрані яко вої, припадають
    до палких жіночих уст, пошерхлих маминих рук,
    пухких дитячих тілець - покидають оселі…

    Війна… Ідуть мовчки, їдуть незнаними шляхами,
    повзуть глибокими ярами – навсе́біч рідна земля…
    Аж раптом –«градом» ошукана тиша і вперше, і вдруге, і вкотре…
    Соловій-розбійник у верхів’ях дерев свистить-не вщухає…

    …Вбраний в криваве світанок – на землі тільки залишки тіл…

    …Повертайтесь живими! – молять безмовно
    палкі жіночі уста…

    …Повертайтесь живими! – пригортають
    уявні постаті синів материнські руки…

    …Таточку-у, де ти? – дитячі слізні благання…

    …Німа стіна болю зависає над комином хати –
    і пісня ураз народившись, розгойдує простір:

    «… бо війна війною, гайта-вйо, вісьта-вйо,
    в ній є Божа сила, гайта-вйо, вісьта-вйо»…

    Соловій-розбійник верхів’я дерев нахиляє.
    Йому, ненаситному, крові людської замало –
    від шаленого свисту, мо’, і всесвіт пустелею стане…

    …чей, і ранок криваво народжений,
    рясно сльозами зрошений, уже й не настане!

    Лячно і порожньо… Морок регоче, оскаливши зуби,
    затягнувшись цигаркою, брутально лається:
    «…мать… всьо майо…»! «… Всьо-о-о майо-о-о»…

    Тільки що це… Роздираючи Смерті кістляві груди,
    множиться земля вояками – батьками, синами, братами –
    за невинно убитих – два на помсту постане…

    … пісня має бути доспівана…

    … «… гайта-вйо, вісьта-вйо»…

    2014 рік

    (Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
    (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний. - Львів:Сполом,2016)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:07 ]
    Скіфіє...
    Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
    на роздоріжжях перекотиполя,
    твій меч переламано, лук твій уховано прахом,
    а ти стоїш, наче горда наречена,
    серед мужів норовистих,
    все така ж недоступна...
    Хто ти? – Жона, відданиця, чи блудлива
    коханка...
    Що принесла в офіру ти скіфам, своїм нареченим?
    Твоя шлюбна сорочка – шолом і кольчуга,
    а у лоні – дитя,
    що народиться теж
    у кольчузі –
    і не матиме стриму, ні віддиху,
    кінні згубивши підкови,
    налітаючи з лютим оскалом
    на шатра сарматів –
    ревучи по-звіриному, свистом дерева пригнувши,
    відвороту не знаючи,
    кривду, як стяг, перейнявши...

    Ти, царице хмільних полинів, розімлілих під сонцем,
    гіркоту своїх сліз у чарівне вино заваривши,
    із привідцею-князем різдвяного пива відпивши,
    навернула його на дорогу, порослу євшаном,
    аби вмів тебе муж, наче матір свою, шанувати,
    о величная Вершнице, Дика Лошице Гнідая,
    що нікому з достойних не далася себе загнуздати,
    одягнувши собі на чоло лишень обруч мідяний
    та із Місячним Серпиком в серпні навік заручившись,
    Заповіт своїм кревним на грудах землі начертала,
    у туманах курних, наче пара легка, розчинившись,
    у дарунок нащадкам на щастя пославши підкову...

    „ – Тримайтеся, браття наші,
    плем’я за плем’я, рід за рід,
    і бийтеся на землі нашій,
    що належить нам і ніколи іншим...
    Се ж бо ви є р у с и н и, сини богів наших!

    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх!

    Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї,
    і товчем до неї,
    аби по смерті міг стати
    перед Матір свою, М а т и р е с л а в у,
    і щоб сказала:
    „Не маю винити того, хто є повен землі,
    і не можу його відділити од неї,
    хай у ній і пребуде!”*

    *Тут цитується дощечка "Велес-книги", літопису язичеський жреців 6 ст. до н.е. - 9 ст. н.е.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.78)
    Коментарі: (4)


  46. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:39 ]
    Ойкумена Світанкова...
    Над Ойкуменою сходить рум’яне Сонце –
    це новий день ще ненароджених нас із вами,
    проте ми тут присутні… Рожевими бульбашками озону
    в омитому первозданним дощем райському саду,
    чи в безкрайому зеленобарвному степу,
    де малі однороги з променем сонячним грають,
    припадаючи в травах густих до джерел непочатих –
    ми, невпізнані Часом,
    розливаємо бризками світло на довколишній світ,
    що і є Поезією, чи швидше Її нектаром,
    і дивуємося, чому ніхто не питається: ХТО МИ
    І ЗВІДКИ ПРИБУЛИ…

    Ми тут свої, нас знає кожне пташа на розквітлому
    Дереві Роду, гордовиті леви вітають нас, людей,
    своїм звичним: «…ми з вами одної крові…»,
    вужі неотруйні сповзають з плодів соковитих
    і немає в тім кривди гріха чи наміру спокуси…
    Ми, надлегкі і вродливі,
    невпізнані кульки озону – наче зародки
    самих себе прилетіли до щасливої Ойкумени збагнути,
    як сталося людству УТРАТИТИ МОВУ СВОБОДИ,
    як же мож’ без свободи вдихати це свіже повітря,
    як же мож’ без свободи спивати із квітів нектари
    чудодійної рідної мови, що Праматір колись передала,
    нахиливши перса до скрипучої Сина колиски…

    Хто знайде зачарований ключ до старої півстертої руни,
    Хто між скель пересохлих маленьке джерельце помітить,
    Той листком проросте на НЕВ’ЯНУЧІМ ДЕРЕВІ РОДУ…
    31 січня 2016 р.

    (Зі збірки "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 09:02 ]
    Кримські мотиви
    Розквітає небаченим соняхом
    країна мого дитинства –
    грають ліри і арфи з-над лиману
    мелодію зімлілого степу,
    мовою милозвучною шепочуть
    моє ім’я з акцентом
    мешканки забутого Неаполя Скіфського
    чи, може, Пантікапею… однако –
    за давністю часу пам’ять
    розмила координати
    хвилями теплого моря…

    Проте мені так тривожно і затишно
    саме тут наслухать колискову,
    ще задовго до мене проспівану…
    Афродіта, мов діва, всміхається,
    народжена з мушлі…

    …Амфори повняться золотим зерном,
    дзбани пивом, на сонці настоянім –
    ах, яка розкіш співати гімн життю,
    адже, люди як фенікси,
    з попелу в тіло вертають…

    …Чорніє море, на гребінь здіймаючи хвилі…
    Крилаті грифóни на піхвах меча
    звіщають наближення бою,
    вже чути як сфінкси-коханці лоскочуть Тавриду
    шаленими ритмами кінських копит…

    Хто там порушує заповітну ідилію сновидіння? –
    Чи не таври-пірати чигають на здобич...
    Закони честі списані
    полинами гіркими та ще ковилою
    у письмена запорошені –
    меч вождя, у двобою пощерблений… і жіночі прикраси,
    з легковійних наложниць у яму покладені –
    безмовна візитка курганних скарбів…


    …Не стріляйте у сонячного зайчика,
    що з’яснів дитинно у звогнілих степах –
    він і досі світиться як Всевидяще Око
    на незітертім золоті скіфської пекторалі…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 08:23 ]
    А коли прийде Купайло...
    ... а коли ж Купайло прийде у вінку з іван-зілля духмяного
    і покличе до шлюбу перед очі кирниць живодайних
    Іванка та й Ладу,
    закликатимуть отці наші, сивостарці, отроків до Красних Гір,
    аби силу юну біля Духових дерев семи дубам показали,
    та й коників легкокрилих вороних в тридороги сідлали –
    вже ж бо час настає з Диво-Ладом прощатися,
    та й, творячи люби, од Живки-богині під рідні стяги ставати,
    у ріках безбережних молочних молоде тіло омивати,
    сорочину, радомилими руками в обереги розшиту, убирати –
    та й ворога із землі руської-праотцевої без віддиху гнати…

    …Того часу маємо бути далеко по Непрі буйголовому,
    о Смерті-Дівиці Моренці-Красавиці не мислячи, –
    і життя наше на полі серед жита пашнистого
    ще й овса ядренистого
    єсть красне…

    … А тії юнаші проводили до січі суворої…
    …Прощайся, народе мій, з Ладом…

    * Непр - архаїчне: давня назва річки Дніпро (Дніпр).

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Вовк - [ 2017.06.14 09:55 ]
    В ніч під Духів-день...
    Заблукаю у лісі-трилісі в ніч під Духів-день,
    що вже мені втрачати – я і так, вся зіткана
    з павутиння м’яких оксамитових барв
    літечка красного, убрана
    в багатозвуччя пташок на вікових деревах –
    здорові були-и-и, дуби, діди велемудрі,
    як ся маєте?!
    Чи вже пригледіли місцину для нічних
    летів-забав духів зеленотілих, веселунів вигадливих –
    для людини зайшлої дивовижних потворних примар–
    перелесників звабних лісу божого, дому Семиярового…
    Сім сонць-побратимів живуть у ньому,
    Сім Ярил, Сім Велесичів – заспіваймо хвалу
    світлу юному, войську ратньому,
    Духу братньому, незрадливому…

    …Посідають опівночі всі, хто промовить
    з віт спадаючі шерехом-шелестом
    заповітні слова єднання – і палитимуть
    вогнище, жар невгасимий,
    із жертовного тіла Красних Дерев –
    і радитимуть раду,
    як то боронити святі дуби від чужинців…
    …Коли помітять мене біля вогнища –
    лише глянуть цікавим поглядом і запитають звичне:
    З ЧИМ ПРИЙШЛА?
    Відповім: - Із МИРОМ…

    …Підійду до багаття, промовлю півподихом
    ті завітні слова єднання – жаром-птахою
    серце займеться… ласкою-вивільгою
    озоветься… терен-ружею
    розів’ється… вербовою смутою
    та липовим солодом заколише…

    …А на ранок
    на рожевій жарівні Неба,
    що звістить світу про Духів-день,
    засвітиться людям як знак
    миру і згоди великої, незламної
    семицвітно тліюча Золота Головня*…

    *головня – архаїчне: тліючий або обвуглений шмат старої деревини.

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.06.14 09:01 ]
    Метаморфози з крилами
    ... Я метелик з оксамитовими крильцями!
    Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
    як от балерина на пуантах --
    і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...
    ... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
    Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
    Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
    Я люблю - у - у вас , п р и й м і т е мене !

    ... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
    вітерцем підхоплена,
    німфами облещена,
    змійками оздоблена?..
    Я -- це я, п і з н а й т е мене !

    ... На тобі всі барви життя -- ти н а ш а !
    На устах твоїх краплі єлею - пиття -- ти н а ш а !
    А шиття твоє магічними знаками розписане -- ти н а ш а !
    ... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у -- розплету - у - у,
    крилечка - вієчка розпущу, і буду ще к р а щ а !
    ... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
    -- Я не п р о п а щ а...

    ... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
    чим в и щ а, то в а ж ч а...
    А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
    я не пропаща!..

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   17