Нас сну позбавила весна,
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.

Напевно чув я у далекому дитинстві , але не придавав цим словам значення. «Змія підколодна»… А згодом, де б я не жив, зустрічав саме тих, кому моя мама їм посилала, хоча то були вже інші люди, інші міста, в яких я жив, інше середовище того всього, яке нар

гаврило певно розуміє
чому не пишеться комусь
бо каже сам собі про рими
довбусь

про анекдот би той забути
йому не вдасться вже ніяк
там у героях родич давній

В боргах та позичках загруз
І борсається в скруті
Обставин виниклих дідусь,
Родиною забутий.
Зазнав приниження й відчув
Байдужість од родини,
Бо, кажуть, що не по плечу
Потратитися нині,

Багатокрапка… Це розділовий знак у вигляді трьох поставлених поряд крапок, яким позначають на письмі незакінченість або перерваність висловлення. Перерваність… Перерваний політ, перерване висловлювання, перерване життя… Багато разів згодом склад

Гойдається у ретро стилі осінь...
Той парк рудий із фейєрверком листя,
Той падолист триває наче досі,
І сонце те ж із променистим диском.

І кличе в юність неба сіть бездонна,
Під ним зустрілись очі сині вперше,
Не знаючи, що приготує доля,

Нічого в голову не лізе, нічого…
Усе, що міг, уже створив
Лишилось втілитись в німого
Вже й настрій втілень нагострив…

Нічого в пам’ять не заходить, нічого…
Дарма, мабуть, заглох двигун
Вернувшись з рейсу він з нічного

Закрутить, захурделить, замете…
зима на сніг цьогоріч не скупа,
у хмаровинні сонце золоте,
ворона підлетіла до стовпа,
нема де сісти, скрізь біліє сніг,
посеред міста річки варикоз
її б уже і лід скувати міг,
аби хоч тиждень втримався мороз

В саду прекрасному моєму
Заснула осінь чарівна.
І золотаву діадему
Сховала в листячку вона.

І так поблискує лукаво,
Немов підморгує мені.
І стелить запашні отави

День поховала ніч,
ладаном пахне мла,
з Господом вч-на-вч
щирою не була.
Зиркаю в даль тепер,
бо припекло як слід.
Батько давно помер,
мати, як визрів глід.

місяця оловоколиво
страви спішать униз

швейцар потира голову ~
ану неприязний сюрприз

історія трохи мелеться
& навіть герой колись

Я дивлюся униз і вона відчуваючи погляд піднімає голову...

Крапля поту гарячим Нілом стікає глобусом голови,

Вона відвертає погляд, наче крутить материками

Тицяє пальцем влучаючи у завідомо вибраний
Острів своєї несвободи.

Діду, - в дідуся Тараса онучок питає, -
Україна так багато чорноземів має.
Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
Це ж природі потрудитись отак довелося?
Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
В тім заслуга є велика й нашого народу.
Сп

Нажалілася кума, що не має щастя,
Рік уже шукає доні порядного зятя.
Щоби мав якусь освіту. Не пустий, як бубен.
Бо буває часом красень, та поліно грубе.
Не зелений, молодий. Може, трохи в віці.
Та не з тих, що їх пече у одному місці…
Часом добрий п

Іще горить осіння ватра,
Ще квітнуть стерні маком диким,
І світиться з-за пругу завтра,
Сріблиться в росах доль на стиках.
І від його тремтливих сплесків
Кружляють в золоті над світом
Взірці старої арабески
Послами бабиного літа.

Життя - це книга:
Є розділ, де б’є вогонь,
І той, де крига.

29.
Магічний камінь.
Мінливий норвезький ліс…
Світ Муракамі.