Ага...)

Світлано Майє, скільки можна пояснювати? Клонами в Інтернет-середовищі називають додаткові сторінки, створені одним і тим самим автором на одному і тому ж сайті. Вкажіть мені на мої додаткові сторінки на цьому сайті і тоді обзивайте мене клоном скільки Вашій душі завгодно.)

Ну що поробиш, вкотре мене надихнув рядок із Вашого вірша - таке буває, і не тільки зі мною, багато авторів ставлять в епіграф рядки, які їх надихають, деякі не ставлять, але можна знайти приховані алюзії у їхніх текстах на інші тексти, впевнений, що і у Ваших текстах вони є, адже останні не з'являються нізвідки.

Шкодую, звісно, що в результаті моєї пародії Ви свій текст змінили, позбувшись, очевидно, саме тієї фрази, на основі якої і написано пародію (не можу зараз пересвідчитись, чи це і справді це так, оскільки Ваша сторінка для мене залишається закритою).

Тому доведеться, напевно, закінчувати з пародіюванням на сайтах, де автори оригіналу можуть змінювати початковий текст, витерши або змінивши пародійні рядки і таким чином залишати пародію у підвішеному стані, і переходити до пародіювання вже надрукованих текстів.

А переходити на особистості авторів і коментаторів замість обговорення твору - це моветон, Світлано Майє. І коментарі варто залишати саме під тими творами і на сторінках тих авторів, про які іде мова.

Я теж такої думки про це, Уляно, що основний акцент був на те, про що треба писати вірш, а наголоси були просто для зачіпки.

До речі, Уляно, якщо є сумніви щодо наголосів у якихось словах, то на цьому сайті є підключений словник наголосів (внизу стрічки нових надходжень).

Не той випадок, Уляно, тут самокритикою і не пахне і ніколи не пахло - а критика не приймається у будь-якому вигляді. Якщо зможемо, колись побачимо, чим така позиція закінчиться.

Дякую на доброму слові, Світлано Майє!)))))))

Уляно, та сторінка закрита для коментування не тільки Вам. Відповідь має бути адекватна - закрийте свою сторінку для її коментарів. Тому що вони часто бувають захмарно неадекватні. Я, наприклад, теж у відповідь закрив, але потім відкривав двічі - і двічі пошкодував про це. Зараз закриваю навічно.)

Та я поки що ніби не бачу аж такої потреби у видаленні чиїхось коментарів, хіба що хтось наполягатиме на образливості якихось із них - вже майже звик до розпалу емоцій на літературних сайтах...

На жаль, пані Світлано, Ви не володієте елементарною культурою ведення дискусії, бо від обговорення конкретних текстів, які цілком можуть бути дискусійними, переходите на обговорення особистостей авторів. Погоджуюсь із Уляною в тому, що Ваша поведінка багато в чому некрасива.

А я погоджусь і з Вами, Олено, і з Уляною.

Добре, пані Світлано, більше ми на ПМ не перетинатимемося, бо якщо Ви спілкуєтеся лише з тими, хто Вас хвалить, мені таке спілкування теж нецікаве.

Ок, видалив Ваш текст і посилання. Які ще будуть побажання, Світлано Майє? Владичицею морською не хочете стати?

Досить дивно таке чути від людини, яка сама публікується під псевдонімом.)

Оскільки я зайшов, аби прокоментувати спочатку іншого автора, то поки що не можу зайти анонімно - невже це так важко зрозуміти?
І попрошу Вас вживати відповідні слова:



СКІ́МЛИТИ, млю, млиш, недок.

1. Видавати протяжні, жалібні звуки (про тварин). З-під воріт вистрибнув кудлатий пес, відбіг на дорогу й став зализувати, скімлячи, спину (Панч, На калин. мості, 1965, 148); Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Перв., Опов.., 1970, 144); * Образно. Всіма голосами вили [вітри], скімлили в Гаркушинім димарі, з гуркотом рвали на горищах стару проіржавлену крівлю (Гончар, Таврія.., 1957, 505).

2. розм. Тихо, жалібно плакати. Скімлило [немовля] й щось ловило охлялим ротиком (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 465); Остап вийшов за поріг, щоб запросити жінку до хати,— доки вона буде надворі мерзнути та скімлити? (Горд., II, 1959, 265); // Надоїдливо скаржитися на кого-, що-небудь. Вже навіть говорити було ні про що —— надій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару божу — не вистачало сили і бажання (Збан., Сеспель, 1961, 299); Брат.. скімлить у своїх листах, щоб забрав його до себе (Загреб., Європа 45, 1959, 229).

3. безос. Давати відчуття тупого болю; нити, скніти, щеміти. В грудях йому скімлило (Смолич, Мир.., 1958, 511).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 269.

Скімлити, лю, лиш, гл. Стонать, пищать, хныкать, визжать. А чого там він скімлить, чи не бє котрий! «Зачинили собаку в клуні, тепер як скімлить. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 135.

http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%81%D0%BA%D1%96%D0%BC%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B8

А в мене він такий бідний?..
Оh là là!

І чого б то когось мало це обходити, от ніяк не зрозумію!

Звідки Ви знаєте, скільки в кого є часу? Чи Ви Господь-Бог?