в десятку!
точніше... в одиницю)))

Тобто:
Як нема у поета віку,
то не треба йому і статі.
І тому то ще споконвіку
всі поети були зачаті.

А хтось каже, що я у ПМ ображаю поетів- жінок... Якщо це жінки - то вони не поети, якщо вони поети, то вони не жінки -- виходить із "Слова".

Я ж - дещо про інше, про стать поета...

Чоловіки-поети, мені, поету-жінці, м'яко кажучи, дивна ваша реакція на ці глибокі рядки Домініка)))

Я зрозуміла поезію Домініка. Нещодавно відчула себе отак.
Тести дають результат: мені 38... я згодна.

Дозволю собі відреагувати на екстравагантний коментар пана С.Гупала. То ж натяк на мою особу.
А як він сам розуміє свою поведінку? Спочатку отак шанобливо писати, а потім ображати на чужих сторінках... принижувати...
Вчора виловила коментарі
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2013-08-13 17:50:46 ]

Та...ні! Я просто - мимохідь і мимохіть...Я про настрої, а Ви - про конкретних осіб... Мої розпорошені думки не притуляйте до свого серце.Вони того не варті і зовсім не впливають на огром Вашого таланту.


Сергій Гупало, [ 2013-07-02 09:32:44 ],
на сторінці поезії "Перга. Нікому жаліти..." Залізняк Світлана Майя

О,нарешті! Як невизнаний геній невизнаній генійці скажу, що я сумую за Вашими творами, Світлано і Майє!Тема Вашого вірша не нова, але звучання його свіже. Приємно!
оментатор Сергій Гупало, [ 2013-07-02 16:48:33 ],
на сторінці поезії "Перга. Нікому жаліти..." Залізняк Світлана Майя

Шановне товариство! Зверніть увагу на неповторний(з епічним характером) вірш чудової поетеси Світлани Залізняк!
...........
Отут би зупинитися. І задуматися.
І припинити наїзди.
Якщо огром таланту, то дарований Богом. А богообраних шанувати варто, або хоча б не тупотіти услід.
І - жодних дискусій отут, прошу. Ми ж - про поезію.

А лаконічна поезія Домініка мені близька.

Ось бачите, Домініку, з♥явилася поет-жінка!(Любов Бенедишин). Та ще й здивована, означивши свою статеву приналежність. А Ви пишете, що у "поета - немає статі"!

Але ж, пані Любо, я до Вас не звертався! Я звертався до Домініка! Ви мені нічого не повинні пояснювати. Чи Ви - це той же Домінік? Це Ваш аватар?

Я бачив, що Вами написано, "мені, поету-жінці", тому й звернувся до Домініка! Але не до Вас. Гадаю, що він має власний розум...

о мої дорогі - всі - і жінки й чоловіки...

я про інше - і дяка моїм дорогим пп. Любові і Світлані Майі - вони відчувають про що я - жіночим єством, інтуїцією - (недаремно Поезія - слово жіночого роду :о)

я про те, що хіба ми всерйоз говоримо, ким є Бог - жінкою чи чоловіком і якого віку... Бог - чиста духовність - хоча занурена у матеріальний світ... і Поезія - чиста духовність, занурена у матерію... Вона одухотворяє матерію і не дозволяє їй знову вилитися у хаос... на Поезії світ ще тримається (вибачте за гіперболу, я про Мистецтво взагалі)... не на розумові ж...

О, Домініку! Нарешті я почув те, що чекав. Тобто, коли поет тут, у грішному світі, серед обридливого побуту і д.т. -- він має стать(поет-жінка, поет-чоловік), а коли поет пише - він духом піднімається, все вище і вище, і вище. А потім - бац! Цей поет -- аж в астралі! І тоді поет-поетка вже не має статі! В-о-о-о-о-!

A взагалі - бажано, Домініку, аби Ви мої коментарі видалили. Якось я забув свій давній принцип: не коментувати і не приймати коментарів осіб, що ховаються під нікнеймами. У мене була велика перерва у ПМ, тому й забув. Спілкуюся я тільки з конкретними, реальними людьми. Ще раз перепрошую! Творчих удач!

Так, зреагував на текст, а вже потім побачив, що я невідомо з ким спілкуюся. Тексти я читаю і невідомих осіб. Це навіть добре, коли автор невідомий. Одначе з привидами і т.п. я не спілкуюся. Бувайте!

а що хіба досі так і не визначилися із фемінітивом до слова поет?

"У поета немає статі".
Не можу ні погодитись, ні заперечити.
Не знаю.
Знаю тільки, що стать - ще той інструмент для тортур. Знаю - як жінка. У кожного віку свої "прєлєсті", і немає куди від них подітися.
"Страждання - не кара, а великі уроки для душі" - так, але вам ніколи не спадало на думку, що ці уроки могли б бути трохи милосерднішими? Бо хоч і кажуть, що кожному ноша дається по його силах, але часом ті сили просто отако разом кінчаються - і хоч вовком вий. І мова не так про власні муки, як про те, що діється навколо - немає сил бачити й далі це все. У мене від цього світу крім відчуття перманентного жаху, напевно, ніяких вражень більше не залишиться.
Дехто з мудреців каже, що в інших світах, яким пощастило обійтися без темряви, і уроки інші - без мук. Так що ж, нам просто не пощастило? Це нічого не пояснює, питань не стає менше. І претензій, і припущень, і сліз.
Потреба в теодицеї не на рівному ж місці виникла?