Зрештою, все вірно. Як писалось у "Рігведі": "хто йде, той дорогу здолає":) Тож будемо іти!

Не повірите, але обговорювала саме це питання вчора зі знайомим.
Я більше люблю класику, з сучасного... Подобається багато чого, але тим не менше. Тому часто чую, що оцей чи цей образ затертий, а так зараз не роблять чи ще щось таке. От так...
З теплом, Варця))

Без поспіху, у спокійній і дружній обстановці, бо не знаходить себе тільки той, хто не шукає, і всі розмови про те, що комусь дано, а комусь не дано – нісенітниця. Кожному дано бути схожим на свого Творця. На той його Аспект, задля вирішення, втілення якого - кожен із нас і призваний для Життя. :)
Глибока і, як на мене, правильна думка. Але чомусь так хочеться усіх підігнати під свою шкалу цінностей і уподщобань, накинути іншим свої зразки своїх авторитетів. Певно, що треба усвідомити ще й ту істину, що жили люди до нас. Ті люди виробили критерії добра і зла, гарного і негарного. Ми маємо засвоїти ті критерії як аксіоми і догми, визнати їх своїми. А вже тоді, як той іконописець, що має наперед відомі канони написання тих чи інших образів, сюжети, композиції, типи образів і їх ракурси... творити свій колорит, опрацьовувати деталі, вносити свої нюанси в передачі кольору повітря і неба, землі і води, людей на цій грішній землі.

Варю, я вважаю, що коли говорять про затертий образ, то мають на увазі швидше за все глибину проникнення у цей, добре відомий образ.

А з іншого боку - той, хто бере на себе сміливість робити такі зауваження, мав би порадити ті, чи інші кроки, засоби, рішення, так?
Тобто, прямо говорити, що вірш поганий, швидше, злочин, якщо очевидна праця автора над позитивними ідеями? Бо формальне інколи не встигає за суттєвим, і це потрібно враховувати.

Так, Володимире, погоджуюсь, поради потрібні, тіко тра вміти їх сприймати.

Валентине, ви абсолютно вірно зауважили, що ми, читаючи того чи іншого автора, підходимо до нього зі своїми мірками. І підсвідомо (не дай бог, коли свідомо) "хочеться усіх підігнати під свою шкалу цінностей і уподобань, накинути іншим свої зразки своїх авторитетів".

Я думаю, що від цього має рятувати наша інтелігентність. Тобто, якщо інтелігентність десь на цей час поділася, то краще не братися коментувати?

Безумовно, ми повинні засвоювати те (краще і корисне), що було зроблене до нас, але без примусу, бо тоді внутрішнє "я" починає на зло всілякі неподобства чинити :(

Я думаю, що від цього має рятувати наша інтелігентність. Тобто, якщо інтелігентність десь на цей час поділася, то краще не братися коментувати?

Безумовно, ми повинні засвоювати те (краще і корисне), що було зроблене до нас, але без примусу, бо тоді внутрішнє "я" починає на зло всілякі неподобства чинити :(
Дуже цікаво, але ми попереднього разу так і не дійшли висновку про те, що ж воно таке ота "інтелігентність", а ще не зрозуміло, як те "інтелігентне" внутрішне "я" може чинити неподобства. Коли воно інтелігентне, то не мало б чинити неподобства.

Так примус, до інтелігентності не має жодного позитивного стосунку.

А ще мені ось подумалось, - деякі речі просто неминучі, так ніби тілесне напруження з роками переходить у душевне?

"Кожному дано бути схожим на свого Творця. На той його Аспект, задля вирішення, втілення якого - кожен із нас і призваний для Життя."

Респект за формулювання.

Чи зустрічав хто у житті двох людей, які б однаково у всіх деталях уявляли Творця?
Чи не правильніше було б говорити про схожість на своїх батьків та наставників, середовище, у якому виріс фізично і духовно?

Панове, є відома теза: коли двоє роблять одне і теж - це далеко не одне і теж.
Знання канонів дозволяє свідомо їх порушувати при потребі творчого пошуку, що цілком протележне хаосу порушень канонів через їх незнання.
Ми тут, щоб:
а\ почути думку іншого про свої твори;
б\ висловитись самомому;
в\ навчитись чомусь доброму.
І не більше!
Тож давайте над цим зосередимось, а "скарати не можна помилувати" - не наша тема.

:) Абсолютно згодна з Вами, Жорже. До сказаного мені подумалось, що тут (себто на Майстернях), як мені здається, зібрались люди небайдужі. А небайдужим людям завжди хочеться досконалості. Досконалості від себе, досконалості від оточуючих. Інша справа, що поняття досконалості у всіх різне (інколи гранично:). На цьому ґрунті маємо найбільшу кількість дискусій, які стосуються науки і мистецтва:)
Але в будь-якій із цих дискусій, окрім двох опонуючи сторін, обов’язково є ще й третя – це класичні канони і традиції, визначені людьми, але уповноважені часом. Тому в кінцевому варіанті саме вони завжди залишатимуться орієнтиром об’єктивності і арбітром спірок "о том, чье возвышенное возвышеннее":)
Мистецтво любить новації, проте в будь-якому разі не новації обумовлюють існування мистецтва, а навпаки:) До того ж, як відомо, всі дискусії ведуть до відкриття нових істин, тож нам залишається тільки радіти, що при на шляху ло них завжди маємо собі дві вічні істини, які не дозволять чинити хибно: загальноприйняті традиції і канони мистецтва, на які мають спирається наші аргументи, і совість (частинка Бога в кожному з нас:), на яку повинні спиратись ми самі:)

"Знання канонів дозволяє свідомо їх порушувати при потребі творчого пошуку, що цілком протележне хаосу порушень канонів через їх незнання."...

Браво, пане Жорже :-)
Подвійні стандарти - в маси.

Просто, пане Олександре, є люди що самі живуть за принципом "Око за око, зуб за зуб", а нам постіно нагадують "Якщо з тебе зняли верхній одяг, то віддай ще й білизну"!

Шановні колеги, Олександре і Валентине, я змушений був видалити, та відіслати вам копії ваших коментарів не за темою.
На цій сторінці ми говоримо про психологічні проблеми авторів "Майстерень", чи інших літературних Інтернет-видань. На сторонні теми між собою ви можете спілкуватися на власних сторінках "Інтерв'ю", чи там на відповідних наших загальних сторінках.

Я думаю, що вельми актуальним є і питання цікавості нашої поезії, і це питання є прямою похідною від цікавості нашого життя, так?
Але інколи здається, що в нашому житті нічого такого не відбувається. Тому я хотів би познайомити вас із поглядом на цю важливу проблему одного із авторитетів сучасної поезії.
"Романтизм повинен в том, что сложилась бредовая ситуация, которую явно бессмысленно обсуждать или анализировать. Конечно, когда мы говорим "романтический герой", то это вовсе не Чайльд Гарольд, не Печорин. На самом деле - это сам поэт. Это Байрон, Лермонтов. Оно, конечно, прекрасно, что они так жили, но ведь чтобы эту традицию поддерживать, требуется масса вещей: на войну пойти, умереть рано, черт знает что еще! Ибо при всем разнообразии жизненных обстоятельств автора, при всей их сложности и так далее, вариации эти куда более ограничены, нежели продукт творчества. У жизни просто меньше вариантов, чем у искусства, ибо материал последнего куда более гибок и неистощим. Нет ничего бездарней, чем рассматривать творчество как результат жизни, тех или иных обстоятельств. Поэт сочиняет из-за языка, а не из-за того, что "она ушла". У материала, которым поэт пользуется, своя собственная история - он, материал, если хотите, и есть история. И она зачастую с личной жизнью совершенно не совпадает, ибо - обогнала ее. Даже совершенно сознательно стремящийся быть реалистичным автор ежеминутно ловит себя, например, на том, что "стоп: это уже было сказано". Биография, повторяю, ни черта не объясняет..." Й. Бродський

Дякую. Так буде спокійніше :))))

"Кожному дано бути схожим на свого Творця. На той його Аспект, задля вирішення, втілення якого - кожен із нас і призваний для Життя."

А ця догма (на мій погляд) хай і лишається тим, чим вона є.
Ремарочку тільки залишу. Ось таку -
Творець з великої літери - це одне поняття, а з маленької - це інше.

Творчої дискусії шановному товариству :)

Шановний Олександре, на цій сторінці не йдеться про творчі дискусії, а про здобуття, втримання психологічного комфорту авторів Інтернет-видань. Як на мене, автор, який упевнений у собі, не ховатиметься за загальними словами, фразами, штампами, - він увиразнюватиме інтимні деталі існування своєї сутності, а ось невпевнений у собі автор - максимально ховатиметься від читача і від себе, здебільшого підсвідомо. Думаю, що таке уникнення виразної щирості і приводить до творчої смерті. :(

Точнісінько так. Я ж не з неба взяв цю цитату, а вона була кількома коментарями вище. На її була і відповідь, на яку я відповів - але більш прозоро. Особливо вчора :)
Але захопився. Тому Ваш вчинок я зустрів з посмішкою, радо, але і з деяким сумом. Пусте - мій сум. Будь-яка тема народжує дискусію, чого я побажав. Зустріну думку, яка мене захопить, відреагую.
А хіба це не загальна фраза, на яку відрегував?

Будь-яка висловлена думка є брехнею.

Ось маємо яскравий приклад, який нам любязно надав пан Валентин - як не можна коментувати - використовувати слова-провокатори, свідомо чи не свідомо направлені на розпал різного негативу. Отже, для розумового і чуттєвого комфорту варто уникати використання слів-провокаторів.

Може надасте перелік таких слів та висловлювань?

МЫСЛЬ ИЗРЕЧЕННАЯ ЕСТЬ ЛОЖЬ

Так однажды высказался уважаемый русский поэт Фёдор Тютчев.

Интересно было временами слышать суждения об этой фразе даже весьма известных людей, которые не знали в момент дискуссий, что эти слова принадлежат именно этому замечательному поэту.
Когда они узнавали, кому принадлежат эти слова, начиналось какое-то смятение и попытки повернуть разговор в другом направлении.

Так что, ничего не поделаешь - уж слишком велика роль авторитетов в оценках разных ситуаций применительно не только к самим ситуациям, а и к различным высказываниям о них.

Вдячні шановному Валентину за додатки до попереднього матеріалу. Отже, в жодному випадку не перекручуйте першоджерела - як цього часто жадають ті чи інші наші миттєві емоції. Але емоції пройдуть, а перекручення залишать в аудиторії неприємні згадки.
"Ложь" - "неправда" - ось найбільш точний переклад сказаного російським автором-дворянином романтичної епохи. А "брёх" тут зовсім ні до чого, Тютчев про "брехание" не говорив. :(

БРЕХНЯ, -і, ж., розм. 1. Те, що не відповідає правді; неправда

НЕПРАВДА, -и, ж. 1. Те, що суперечить правді, істині; брехня; прот. правда. // у знач. присудк. сл. 2. Несправедливі, нечесні, шахрайські вчинки; обман. // Несправедливість у людських стосунках. ** [Усякими і т. ін.] правдами й неправдами – будь-якими засобами.

І це гарний приклад, шановний Валентине, - в жодному випадку не варто заперечувати очевидні глузду речі , навіть якщо у словнику ви знайдете якусь соломинку, за яку можна вчепитися.
В нашому випадку можна звернути увагу на примітку до БРЕХНі, -і, ж., розм., що означає те, що цим словом правильно користуватися тільки при розмові, і то не завше. Наприклад - "мене оббріхують". Але в жодному разі не перекладати слова авторів галантної епохи таким простонародним чином.

А у нас уся мова простонародна і ми тут розмовляємо. Під першим реченням я не підписував Тютчева, бо то був довільний для розмови переказ змісту. До НЕПРАВДИ словник дає БРЕХНЮ як синонім.

Дякую, вам Валентине, за ще один характерний нюанс. Отже, як тонко натякнув нам, Валентин Бендюг, намагайтеся не суперечити самі собі. Якщо ви, наприклад, висказали, що "Будь-яка висловлена думка є брехнею", то намагайтеся на цій "авторитетній" "репліці" і завершити, а не розпочати дискусію, бо виходить, що ви далі або не думаєте, або говорите неправду...

Ну нащо ж так? Я думаю і знаю, що говорю! Але ні мені, ні вам та й нікому іншому не вдається висловити правдиво думку, бо "МЫСЛЬ ИЗРЕЧЕННАЯ ЕСТЬ ЛОЖЬ". Тим паче, художнє слово, як про це сказано вами у процитовуаній думці Бродського.

Валентине, я думав, що ви вже на ту тему закінчили? Якщо ж не закінчили, то подумайте трохи над вами ( і Тютчевим) сказаним. Він то, швидше, сміявся, а ви всерйоз. Не гоже так ловитися на голі гачки.
Отже, висказана думка Тютчева, за його ж фабулою, і його ж словами, уже є неправдою - для прихильників цього виразу, чи не так?

Так. Людям властиво усе класифікувати, розкладати по поличках і у комірках, аби не плутатися. У деяких людей це має ознаки педантизму і патології. Інші ж люди розкидають свої іграшки і не люблять їх збирати, на їхніх столах панує робочий безлад, але вони якось дають собі раду з тим усім, швидко знаходять те, що їм потрібне або пристосовують моментально іншу річ для своїх потреб, змінюючи навіть саму потребу. Та тих людей і тих характерів так багато!!!

Але пора повертатися до поезії. І до роботи на своїх сторінках. Читач, заглянувши до нас, бачить ті чи інші світи, творчі напрямки, за відповідними назвами рубрик, тому є сенс ці рубрики створювати. Напевно, можна вважати, що авторська сторінка без рубрик - трохи не серйозна?

Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-01-27 19:12:03]
Так. Людям властиво усе класифікувати, розкладати по поличках і у комірках, аби не плутатися. У деяких людей це має ознаки педантизму і патології. Інші ж люди розкидають свої іграшки і не люблять їх збирати, на їхніх столах панує робочий безлад, але вони якось дають собі раду з тим усім, швидко знаходять те, що їм потрібне або пристосовують моментально іншу річ для своїх потреб, змінюючи навіть саму потребу. Та тих людей і тих характерів так багато!!!

Якщо ви про наявність рубрик на авторських сторінках, то вони, як на мене, говорять про відсутність хаосу, і про присутність тих, чи інших ознак, за яким можна орієнтуватись на "місцевості".

А у вас на сторінці жодної рубрики, пане Валентине...

Я ще не награвся своїми кубиками.

Це вірно. На все в житті свій час.
Надмірна ж бо серйозність - жахіття. Прикро, що вона є професійною хворобою і в поезії. :(((

Серйозність - професійна хвороба у поезії? А хіба поет - то професія? Звичайно, необхідно доводити до максимальної досконалості (на яку власне здатні) будь-яку свою діяльність, проте чи варто сприймати віршоване вираження себе як необхідність?
Хіба ми мусимо робити щось лише через те, що воно в нас добре виходить?

Ніко, а як ви гадаєте, справжній композитор, то професія? А справжній художник?

Згідний із вами, що, напевно, немає необхідності всім ставати справжніми поетами, не у всіх справжність обов'язково поетична.

Утім, як на мене, тим, що в нас найкраще виходить, тільки і варто займатися, доводячи свою майстерність до найвищого професіоналізму.

Це вже схоже на Платона:)

Звісно професія, звісно. Професія, яка потребує майстерності, і має в своїй основі яскраву Божу іскру.
Але ж мова йде про СПРАВЖНІХ художників і композиторів, витвори яких мають бути бездоганними, натхненними...
Проте наші ВУЗи поки ще не відкрили ні факультетів МИТЦІВ, ні ж бо ГЕНІЇВ:(

Та як гадаєте, знайдуть собі місце на полицях Шедеврів Мистецтва сто сорок однаково бездоганних керамічних чаш, виконаних Великим Майстром своєї справи?

Річ у тім, що Великий (та й будь-який) майстер ніколи не копіює своїх творів і навіть у авторських повторах вносить зміни. Хіба що коли він тиражує свій твір якимсь способом - наприклад, естамп. Такі твори, навіть тиражовані, мають мистецьку цінність, коли виконані автором.

Погоджуюся із паном Валентином. На мою думку, скажімо, все китайське і японське мистецтво традиційно близьке принципові "сто сорок однаково бездоганних керамічних чаш, виконаних Великим Майстром своєї справи".
Але тут, для нас, авторів, стоїть цікаве питання. Формальне. Повторів.
Маю на увазі те, що однаковий розмір вірша, однаковість його форми, зрештою приводять до повторів суті, а це, так чи інакше, робить автора не цікавим. Особливо, я думаю, ця однаковість впливає на молодих авторів. На їх творче самопочуття.
Тому, поки ви не Майстер, остерігайтесь формальної схожості?

Періодично перечитую цю сторінку, дуже багато цікавого, особливо для таких неуків, як я. Маю дві ремарки:
1 - щодо хаосу на сторінках та відсутності рубрик. Мені особисто здається, що боротьба впорядкованості з хаосом - річ вічна, оскільки у хаосу як такого набагато більше досвіду виживання, ніж у впорядкованості і він краще організований. Пан Валентин правий, достатньо глянути на власний робочий стіл:)
2) - щодо одинаковості розмірів, форми віршів одного автора та повторів суті... Хтось може мені на пальцях пояснити, що таке авторський стиль?

Привіт Юліє!
Щодо хаосу, то, як на мене, розмова про нього потребує завчасно вибрати ту чи іншу систему координат. Особисто я притримуюсь традиційної, - що Господь упорядковував хаос, і ми повинні його наслідувати...
Щодо стилів (по суті, ця грецька назва палочки, якою ще 6-7 тисяч років до Р.Х. користувались у Межиріччі - на глині знаки виводили), то у малярстві, наприклад, це від особливостей мазка, техніки малювання, компонування, до ідеологічних і релігійних координат уподобаного місцезнаходження автора.
Не думаю, що ці поняття інакше виглядають у поезії.

Щиро дякую за відповдь!
Щодо першої частини, - наслідувати, напевно, Ви праві, варто ... але творчо (?). Кажуть, "Господь любить різноманіття".
Щодо другої - ще раз дякую! Але, тоді, можливо, остерігатись формальної схожості варто власне Майстрові? Бо новачки повинні були б спочатку "набивати руку" і певний час вірші дійсно будутьсхожими один на одного

Юліє, цікаво поставлене питання, але, я думаю, що справжніх Майстрів дуже мало і їм це зовсім не загрожує.
Багато кандидатів у Майстри, ось їм - так :) І думаю, що тут грає велику роль саме психологічний фактор, так? - кажуть, в кого що болить, той про те віршем твердить... :)
А для болю у нас у всіх дуже схожі причини?

Я думаю, що спражні Майстри повинні бути над власним (саме власним) болем. Чи ні?

"Над" - так, згідна.
Але це "над" виправдане, на мою скромну думку, лише тоді, коли людина вже пережила, внутрішньо "перетравила" певну життєву ситуацію і це знання, почуття, пережиті емоції дали життя новому твору. Власне тоді дається написати дійсно щось вагоме, коли вірш відображає не потік свідомості, а підсумок, результат цього потоку...:) Тоді, напевно, і стаєш Майстром, бо маєш сили, сміливість, вміння і бажання "сказати слово". І слово маєш, доречі. А ситуації, які тебе не зачіпають (не тільки твої ососбисті життєві трабли), не знайдуть відгуку і в серцях тих, хто читатиме твої твори.
Отака романтична концепція.:)

Зрозуміло. Тобто, знову ж таки, маємо два варіанти для розвитку особистої майстерності? Перший варіант - "романтичний", коли, я так розумію, автор більш-менш самостійно проходить певний життєвий шлях, який і описує, виходячи з отриманого досвіду.
Другий варіант - повна довіра рідній мові, чия краса, так чи інакше "автоматично" приводить до якісних результатів.
Але є в мене підозра, що повноцінно другим варіантом можна користатись тільки на основі добре завченого першого, про що Й.Бродський (декілька коментів тому) ніби не говорив?

Так... Отже, коли я вірно розумію, перший варіант вміщує певну глибинну ідею, ситуацію, переживання, почуття, автенчичність автора, а другий - то здебільшого проста (чи складна - то вже кому на що дано Творцем) гра слів, чи то радше - вправляння?
Тоді, як мені чомусь здається, другий варіант - то лише основа, певна практика і запорука майстерності втілення першого. Та і не варіант як такий, а радше проміжна ланка...

Проблеми існують. Але проблеми і вирішуються.
Проблеми деяких авторів вельми стандартні - наприклад хвороблива адаптація сформованої в інших умовах особистості у нинішнє життя-буття. Звична "моя хата скраю" опинилася у центрі життя. І з неї таке виходить...
Автор відкриває для себе інтернет і себе Інтернету, і переносить сюди звичний образ мислення, вчинків, свої манери, свої уподобання. І те, що було прихованим раніше в голові автора, у вузькому колі сімейних стосунків, нараз являється назовні, і у більшості випадків не у привабливому вигляді. Бо хвороби були малопомітними, довго не лікувались. Часто-густо по 50-60 років. Тому досить суттєво вплинули на прихований до пори - до часу цілісний авторський образ.
Чим розпочинають такі автори своє існування в Інтернеті? Топчуться слонами "вулицями і площами" ресурсів, мов щойно зірвалися зі своїх ланцюгів. Топчуться словом, і яким! :) Бо й тут спочатку є слово, і це слово часто направлене на роздмухування легкого скандалу, аби всі на такого автора звернули увагу.
Ніби нічого такого? Скандал за мистецтвом завше тягнеться? Але проблема в тому, що первинним є Мистецтво, а не скандал. Але хіба на таку дрібницю слони звертають увагу?
І скандал робиться штучно, і цинічними, а не поетичними методами. Скандал, як самоціль. Скандал, як потаємне, чи цілком свідоме бажання зруйнувати вищі форми, звести їх до низщих рівнів, на одному з яких така персона руйнівника і знаходиться. Можливо такі автори і хотіли б діяти поетичними методами (що безумовно ведуть вгору), але поки не виходить. Виходить - інше, цинічне спотворювання. :(
Поезія це гармонія, а цинізм - це брутальне порушення фундаментальних співвідношень. І це дуже погано - для "творців" цинізму і руйнувань. Бо саме їм із тим усім далі доводиться жити, із цим тягарем виходити із хворобливого виру. Відомо ж бо - страшне не те, що входить, а що виходить.
І найрозумніше - скинути цей вантаж із себе, і не будучи поетом, намагатися стати хоча б людиною.
БО НЕ МОЖЛИВО СТАТИ ПОЕТОМ - НЕ БУДУЧИ ЛЮДИНОЮ.

Пане Ростиславе, добрий день. Яка у вас посада і які повноваження, хто вас ними наділив? З повагою Валентин Бендюг.

Дивлюсь я на все це і пригадую крилате: «Чим далі в ліс, тим товще партизани» :))
Поставлю лише одне риторичне питання:

Чому писати смішне, недолуге, маразматичне – можна, а реагувати на це іронічно або саркастично – ні?

Одних не чипай, бо це заповідник священних корів, і вим’я у них теж cвяшєнне, і плям на цих Сонцях не буває апріорі; інших не можна, тому що вони тільки вчаться і можна зґвалтувати їх незайману поетичну душу (а те, що вони занадто амбіційні і агресивні, то нічого); треті ніби то вже навчилися, але просто на дух не виносять критики...
І починається: рятуйте! Зло прийшло на ПМ! Мафія! Маніакальна пристрасть! Вовки пазорні!!! Ну, а далі – в силу своєї інтелігентності, як любить казати РМ :) - від "шкільних задр..ек з оцінками до пасквілей і відвертих провокацій..
Я розумію, що чипати панів Григорія і Василя – все одно, що кривдити дитину ) Але інші – здорові і адекватні? Чи ні?
Любі друзі! Сатира – не першоджерело. Першоджерело – це ваші(наші) рядки. Тому ображатися на сатиру – все одно, що плювати в дзеркало )

ПОСМІХАЙТЕСЬ, БО ВИ ТОГО ВАРТІ!

"Измотало тебя, перекалечило" :)))))

Он же :))

Хтось хоче бути дзеркалом, але не має відповідної поверхні,хорошого підгрунтя і покриття, а тому не лише змінює право на ліво, але й спотворює образи.

От, РМ, за шо я вас поважаю,- за вміння красиво виплутатись з власних же мережев :)))))))

Любо, а пам'ятаєте "Кабачок 13 стільців?". Там один (спортсмен, здається), увесь час повторював "И єто ж надо...". Я так само собі кажу, борсаючись у тій, власній павутині.
Одне гріє, сиджу, пишу собі всі останні дні про жаркий хоча й дуже др.Єгипет.

Звісно, пам’ятаю :)) Тільки хіба то був не пан Зюзя?

А що в нас з Єгиптом пов’язано?

Значить із повторами потрібно закінчувати.
А з Єгиптом певні згадки пов'язані
http://maysterni.com/publication.php?id=8923

Ого! То ви момументаліст, Володю :)) Ну, і пам’ять у вас :)))

Мені все більш очевидною є ось яка річ -
автори, які користуються сайтом під псевдонімом мають перевагу над тими, хто публікується під власним прізвищем.
Отже, потрібно це якось врівноважити.
Я бачу таку можливість у свідомому обмеженні таких інкогніто-авторів при оцінюванні.
Можливо такі автори не мають переступати межу 4,5-5,5 балів при оцінюванні?

Нижню чи верхню? Тобто, якщо автор під псевдо, він не матиме право оцінити на "6" або "4" з обгрунтуванням? Гарна врівновага...

Щойно надибав цікаві і перевірені часом рекомендації, які рекомендує до вжитку знаний мудрець:

о Не прощаючи помилок, ти робиш помилку і сам.

о Прощаючи підлість, ти допомагаєш здійсненню нової підлості.

о Дурень узагалі не потребує прощення. Бо його дурість ні від чого не залежить, вона як вітер. Дурість потрібно сприймати такою, якою вона є, і, захищаючись від неї, знаходити в ній користь.

Сян-Цзи

Одна із поширених відповідей адміністрації щодо авторських проблем:
"... Зі своєї сторінки ви можете видаляти не корисні, як на вашу думку, коментарі.
Навіть більше того, ви просто зобов'язані слідкувати за порядком на ваших сторінках.
Якщо є проблемні коментарі (які знаходяться в допустимих межах коректності висловлювань) на інших сторінках, то ви можете публічно обговорити проблеми з ними пов'язані на відповідних сторінках - із редакцією, адміністрацією, іншими авторами - наприклад, на одній із зазначених на
http://www.maysterni.com/publication.php?id=17280

Коментарі, які містять прямі образи автоматично повинні видалятися власниками сторінок, або адміністрацією, якщо існує відповідне звернення.
Що пан Ростислав (адмін), а деколи і я, періодично робимо.

Щодо ЕПН ( http://www.maysterni.com/user.php?id=177 )- там теж багато чого видаляється, але формально у "Відкритому Античемпіонаті "Майстерень" ЕПНи висловлюють своє захоплення певними творами, - що адміністрація повинна у такому випадку робити? Дискутуйте з ними. Звинувачуйте у некоректності і необ'єктивності, у аналітичній неадекватності - це буде приводом для можливого видалення тих чи інших публікацій від ЕПН.
Як на мене - такий шлях вирішення проблем був би найбільш ефективним..."

"Але з тих часів я зробив для себе багато висновків, і основні з них – кожен автор неповторний, і потрібно тільки цю неповторність найкращим чином творчо увиразнити. Без поспіху, у спокійній і дружній обстановці, бо не знаходить себе тільки той, хто не шукає, і всі розмови про те, що комусь дано, а комусь не дано – нісенітниця" --- Ваші слова, цар Соломоне, та й до Бога. На ділі ж як у тій приказці: пісня гарна, та голос не той. На жаль, Ви самі і ваше оточення, заражені вже нетерпимістю і ваші руки забруднені не одним доробком, най і слабких віршів.

:)
Максе, сутність гомо сапієнса творила не адміністрація сайту. :)
Ми закликаємо до співпраці авторів, і до шанобливого ставлення до авторів. Але підтримувати вульгарність і несмак початківців, які вважають, що вони від народження Боги, і всі їм заборгували не збираємось. Навіть якщо цим початківцям і 50, і 60, і 70. Навіть якщо вони лауреати найвищих премій, і керівники різних інституцій. :(
Є особистості, які плюють на Поезію, на слово, вважаючи свою сірість недоліком, не просвітленістю саме читацьких очей. Чи можна терпіти таке відношення посередностей до Поезії?

У цьому випадку, Максе, коректно було би навести приклад того чи іншого вірша і проаналізувати "забрудненість рук"? :)

Давайте так і зробимо?

І ще деякі новації.
Віднині працюють і такі головні сторінки "Поетичних Майстерень":
"Молоде вино" , для авторів до 32 років включно;
"Homo scribendi peritus" , для авторів від 33 до 55 років включно;
"Класики" , для авторів від 55 до 85 років включно (тільки R2, R1, R);
"Вічноживі", для авторів від 86 років (тільки R2, R1, R).

Як на мене, прикольне нововведення!
Можна тепера орієнтуватись у віці ЗАРЕЄСТРОВАНИХ користувачів :))

Шукала сторінку "Пчсихологічні проблеми адміністрації", але, на жаль, не знайшла :)Тому скажу тут.
Шановний Володимире! Зовсім випадково побачила, як у авторів дивним чином зникають рейтинги від Майстерень, які вже були. Тобто "обнуляються". Це саме так проявляється "принциповість адміністрації ресурсу" щодо авторів з "прикольними", на її думку, ніками? Гарний евфемізм для дискримінації :(
Може, поясните, чим викликано, наприклад, оце?
http://maysterni.com/user.php?id=2327&contest_id=0

• Захист від "спаму". Задіяне чергове "покращення".
Програмно втілено право автора на відсутність неприємного для себе читача.
Тобто, "мізантропи" зможуть звільнити себе від будь-якої читацької активності, а дехто просто від декого - тимчасово, чи надовго.
Для цього потрібно вказати того чи іншого користувача на своїй сторінці "Змінити дані".
Щастя, утім, не буде повним, бо редактори таки зможуть проходити крізь заборони. Але і з цим, думаю, можна щось вдіяти.

З листування
• Лист 1
... Дякую за добрі слова і небайдужість до "Майстерень". Ви зауважили деякі важливі для нас проблеми.
Мені теж здається - найкраще, коли наші вірші не переходять межі меж, що неймовірно важко, бо кожен має право на дослідження прикордоння, закордоння, і "гетьзамежжя". Безліч талановитих поетів і суперпоетів переходили усі мислимі кордони і потрапляли, щонайменше, у парадоксальні ситуації - і вірш, як твоя дитина, якої не зречешся, і поступок написання такого вірша часто приносить купу неприємностей. :(

І це, зрештою, неминуче - такі неприємності, так? Вони стаються ледь не в кожного.
Тому, заради Поезії ми повинні прощати один-одному "промахи, "непорозуміння", емоції, бо як інакше допомогти один одному позбутися цих неприємностей? Зрештою, і час прекрасно допомагає нам у цій справі. Час, який фіксує наш рух, у випадку Поезії, - рух, наближення до Божественних констант - у їхньому найбезбороннішому вигляді.
Тому лицар у бойових лаштунках, ніколи не осягне Істин, глибин Краси, - тому і безборонна жінка завжди ідеальніша за жінку-воїна...

Є й така біда, світ наразі чоловіками підлаштований під себе, але нині розширилися і варіанти, і можливості не ставати чоловіками, залишатися прекрасними жінками. І можна мати свої внутрішні світи, максимально незалежні від існуючої погрішимості цивілізації... Залишатися формально "слабкою" і "сильною" сутнісно ...
Сентенції, сентенції, сентенції, так?
Але що тоді Поезія, як не вічна криза, з якої намагаєшся вийти людиною?
Що тоді Мистецтво, як не Сотворення для себе завтрашнього?

І ви праві, на сайті не повинно бути жодного потурання народним трибунам, і владним консулам,
а просто нормальне багатоголосся, яке не надто трансформує Право Поезії звучати домінантно -
Поезія в нашому випадку явище "непогрішиме", так, а ось все інше, у тому числі дії адміністрації, редакторів, чи просто авторів-користувачів - "погрішиме", тобто здатне до частих помилок.
Тому в майбутньому адміністрація "Майстерень" планує повністю перевести свою діяльність від дотримання установлених (собою ж) правил, до дотримання створених нашим життям, нашими авторами традицій.
Так що бачите, років сто ми собі таким чином зарезервували. Ось смішно буде, якщо таке виявиться можливим. :)
Смішно для тих, хто прийде сюди після нас...
Якщо уміння сміятися залишиться після нас...

• Лист 2
Привіт.
Ти просиш зняти себе з голосування щодо переможців конкурсу, бо...
Я тебе розумію, але...
Але кожен із нас має постійно переживати певну ломку, аби позбуватися минулого формалізму, минулої своєї сили, навчатися бути невидимим серед гамірної юрби, тішитись збереженою і розвинутою до безмежно ясного звучання слабкістю. Бо тільки вона достойна підтримки Господньої руки?

Давай триматися, бо як інакше.
Як на мене, у цьому великий кайф - брати участь у всіх життєвих штучках, але не намагатися будь-якою ціною стати преможцем отих штучок.

Не ображайся, але не зніму тебе з голосування.
Бо ти літератор, і просто зобов'язаний відчувати пульс часу. А він ось такий, як є, і нічого з цим не поробиш.
Та й стати собою нині легше, коли стріляють тільки "знеціненими" словами.

Мене теж тільки ганять-сварять на всіх рівнях, і Бог з ними, головне, що наш караван плентається далі, і стійкий запах великих попередників веде нас цими пісками... :)

Щиро твій...

Напевно цей коментар важливий і для цієї сторінки, тому додаємо.

Тетяна Роса (Л.П./Л.П.) [ 2009-02-14 00:17:24 ]

Спілкування у коментарях має великий недолік: ми не маємо можливості сприймати невербальні повідомлення, бо ні виразу обличчя, ні пози, ні справжніх інтонацій. А підсвідомість працює, доповнюючи, щоб комплект був повним. Одні й ті ж слова можуть мати різне значення, в залежності від інтонації, з якою сказані. І навіть маючи перед собою «повний комплект» люди сприймають сказане в залежності від свого настрою, душевного стану. Коментар – то не розфарбований, швидкоруч зроблений малюнок, і крім того, що він має свої недоліки, уява кожного розфарбовує його по своєму. Тому, мабуть, і спалахують час від часу такі от «обміни думками». А вони перетікають у вірші, які теж можна тлумачити на свій розсуд. А ще реальні події і взаємодії у тому, реальному світі… Я прочитала Ваш вірш трохи раніше, до того, як тут стільки наговорилося, але не мала можливості сісти до комп’ютера з тим, щоб що-небудь написати, а до вечора моє враження вилились у римовану форму; не знаю, як Ви це сприймете, бо у ньому емоційний відбиток не тільки Вашого вірша, але й усього іншого, що траплялось мені на очі у ПМ і пов’язаного у моїй уяві з цією темою. Як би хто не тішився, що бачить цей світ у реальному світлі, правда полягає у тому, що від кривих дзеркал свого сприйняття ми нікуди не дінемось...

До речі, шановні колеги, часто нам здається, що ми досить гарно сховані за своїм псевдонімом і можемо робити будь-що. Але це зовсім не так.

Будь-який мінімально вправний адмін може за пару хвилин сказати про нас значно більше, аніж нам би хотілося чути. :(

Ось наприклад - у кожного із нас є особисте (те чи те) IP, з яким ми виходимо в Інтернет зі свого домашнього, чи робочого комп'ютера.
Ось наше-ваше IP, яке всім спецам помітне, - http://whatismyipaddress.com/
і там же ваша фізична дислокація за цим IP.

І це тільки перший, найпростіший крок...

Шановні колеги, пропонуємо вам протестувати себе, і робити це хоча би раз на рік. :)
Довідайтесь, які ви хороші, і чого бракує всім, хто вас оточує.
• Тест Люшара (кольори) (скачати • Архіватор
• Соціоніка ( тест - слова)

Ну ось, Любо, - Олександра Федорів образилася і покинула сайт, видаливши свої поезії. Мені дуже прикро, що так сталося.
Олександро, я прошу вас не гнівайтесь, і поверніться.
Прикра історія...

Прикра. Але повчальна. Ось, наприклад, Аліса Коцюба, яка щойно розмістила свій останній вірш. Я добре пам"ятаю наші з нею "розбірки". Але ж людина абсолютно адекватно поставилася і до критики, і до порад.А головне - зрозуміла, що не зла їй хочуть. І результат ми бачимо. Сподіваюсь,Олександрі цей тайм-аут піде тільки на користь і вона повернеться з іншими поглядами. Якщо, звісно, вона хоче писати вірші.

Володю, можливо Ви не помітили, але я в останньому коментарі до Олександри Федорів виказала думку (свою, скромну) про те, що Ондо Линдэ вже давно "переросла" рівень ЛП. Тому окремо звертаюся до Вас з проханням надати їй статус, який відповідає її професіоналізму.

Ось бачите, картина світу часто інша, аніж нам те уявляється.
І все ж, мені дуже подобались світи Олександри Федорів, вони, як на мене, швидко зростали.
Сподіваюся, що пані Олександра таки повернеться до нас.
Безумовно потрібно спокійніше реагувати і на оцінки і на коментарі, тим більше, "не справедливі" оцінки адміністрація з часом знімає.

Щодо "новачків" і "старожилів" поетичного інтернету
Останнім часом особливо стало помітно, що дехто з наших авторів "старожилів" дозволяє собі зверхню критику "новачків". Інколи це приводить до образ і зникнення критикованих нових авторів. Це погана тенденція, і адміністрація бореться з цим. Нормальні зауваги - так, якщо є розуміння, що саме потрібно конкретному авторові. Але часто такого розуміння не має. Хоча, певно, до недоброзичливого коментування найчастіше приводить внутрішній дискомфорт самого коментатора, і, частіше за все, саме власна творча криза змушує нас чіплятися до інших. Себто є в автора не вирішені проблеми, які він не може осягнути, вирішити, тому екстраполює, переносить вирішення (яке він не може здійснити у своєму світі) на шпальти світу іншого автора. І, зрозуміло, що таке, час від часу може ставатися з кожним.

Тож, напевно, краще досвідченим "старожилам" зосереджувати критичний погляд на поезії справжніх майстрів і на такому добротному тлі аналізувати власні промахи, аніж чіплятися до легко помітних недоліків тих, хто прийшов у Інтернет-спільноту навчатися.
На мою думку, усі, хто собі дозволяє публічну недоброзичливість - не є достатньо хорошими поетами, аби на їх слова звертати особливу увагу.
Раджу новим нашим авторам видаляти недоброзичливі коментарі, а з приводу низької оцінки звертатися до адміністрації, яка має достатню кваліфікацію, аби допомогти вам.

Поезія і менторство, повчальництво не мають нічого спільного. І якщо ви новий користувач поетичного сайту, то повинні знати, що всі сюди приходять більш-менш однакового рівня, а далі вже розвиваються у вибраному ними напрямку.
І ваші критики писали так само, лише зараз вони роблять вигляд, що народилися обраними, - ні, не народилися, продовжують народжуватися, як і ми всі.

В основи "Майстерень" закладене і розуміння того, що кожен, абсолютно кожен, хто прагне вдосконалити свій світ засобами поетичного слова, починає стандартно - узагальнено, ніби повчаючи інших, бо така психологія початку - бути серед багатьох, "ховатися" у загальному (слові, виразі, тлі) - але особистість приводить у поезію бажання знайти себе, увиразнити себе, і в небесному напрямку. І це приходить до кожного, хто цього прагне.

Але спершу "новачку" потрібно знати-назвати своїх вчителів, і не боятися навчатися писати схожим чином. Дивіться на світ очима свого вчителя.
І не зважайте на громіздкі повчання, ви їх все одно відразу не охопите, не осягнете, не втілите. Починайте з меншого - з розуміння свого вчителя, далі киньте погляд свого вчителя на свої проблеми, і не потрібно при цьому лікувати весь світ, Україну, інших, - ви ж прийшли шукати себе, то й займайтеся собою - це друга найголовніша річ, після першої - власне справжньої Поезії, якою дихають вам відомі і не відомі світи.

Дякую, Любо, за допитливість і неспокій.
Та про жінок ми тільки з любов'ю, навіть коли йдеться про зауваження.
Імена не має змісту називати, важлива правильність наших вчинків на такому специфічному ресурсі як "ПМ" і не залежно від імен. Ще раз повторю про важливість маленької корисної поради, бо усвідомлення починається з маленького. І нехай вже початківці стабільно виправляють маленьке, а до великого ще потрібно дорости...

Щодо "ніяких поетів" то ось те, що я сказав насправді "На мою думку, усі, хто собі дозволяє публічну недоброзичливість - не є достатньо хорошими поетами, аби на їх слова звертати особливу увагу."

Нормальні стосунки, це і справді не розхвалювання, і дуже не коректно нашим початківцям вітати один одного із композиціями, мяко кажучи - не досконалими. Великі автори теж, напевно, були би проти дифірамбів. Кваліфіковані репліки, коли коментатори знають про що говорять - ось, на мою думку, бажане русло подій...

А нашим програмістам завдання поставлене, і певні кроки будуть невдовзі зроблені.

Тобто, кожен має право комфортно навчатися, але і висота планки наших вимог до власних результатів гармонійно зростатиме. Думаю, що в майбутньому у цьому напрямку краще співпрацюватимуть і традиції, що з роками виробляться на ПМ, і програмна частина ресурсу.

Повертаючись до теми адекватності критики, до питання співмірності величин, можливих наслідків, публікую ось веселу, невеличку, можливо постмодерну, штучку від, очевидно, послідовника Крилова старшого,
Костянтина Крилова

Моська и Слон

Моська проснулась, потягиваясь в перинах. Тихо тявкнула, давая понять дежурным слонам, что их услуги востребованы.

Ловкий хобот дежурного немедленно сдёрнул одеяло и повязал вокруг шеи Моськи новый бантик от Гальяно (вещица в стили "милитари" цвета фельдграу). Другой хобот поднёс к мордочке Моськи чашечку кофе с молоком. Пока Моська лакомилась любимым напитком, первый хобот, ухватив веер, обмахивал собачонку.

После кофе Моська задумалась - приступать ли к завтраку или сначала почитать прессу. Решила немножко подразнить свой аппетит и потребовала "Эксперт". Небрежно, но внимательно просмотрела свою свежую статью - всё вроде было на месте. Остальное Моська пролистала, не глядя.

Она как раз собиралась приступить к завтраку, когда над головой зажужжало.

Дежурный слон выронил веер (его тут же подхватил второй дежурный) и потянулся за хлопушкой для папарацци, но Моське стало любопытно и она милостиво кивнула, соглашаясь на блиц-интервью

Папарацци осторожно снизилось, сделало два круга над чашкой и в конце концов пристроилось на краешке. Это было крупное, ухоженное насекомое билайновской расцветки с модными фасетчатыми буркалами от Canon. Между ними торчал хоботок направленного микрофона.

- Никаких фотографий без моего разрешения. Никаких цитат. Только заверенный мной текст. Иначе у вашего издания будут очень большие неприятности, - сразу расставила акценты Моська.

- Конечно-конечно, - зажужжало папарацци. Видимо, оно уже было в курсе того, как редакцию интернет-портала "Посудная лавка.com" посетило стадо слонов и чем всё это закончилось.

- Смотрите у меня, - Моська лакнула кофе. - Ну, давайте, что ли, вопросы. У меня сегодня приёмный день. Розовый индийский слон, знаете ли. Сложный случай.

- И как вы намерены поступить? - папарацци подползло поближе, виляя жалом.

- Не знаю, - Моська сыто зевнула. - Нужно работать с клиентом. Заранее ничего сказать нельзя.

- Традиционный вопрос. Ваше первое выступление, которое наделало столько шуму...

- Откровенно говоря, мне в какой-то степени повезло, - теперь Моська могла себе позволить такие признания, и охотно этим пользовалась. - Очень чистый случай. Тогда слоны у нас ещё были в диковинку, знаете ли... Но меня как эксперта оценили сразу, - она зажмурилась, вспоминая крики «Ай, Моська, знать, она сильна!»

- А сейчас вы узнали бы своего первого слона? Среди других слонов? - жужукнуло папарацци, подёргивая от возбуждения микрофоном .

Моська задумалась. Вопрос был хороший, но с подковыркой.

- Не знаю, - наконец, сказала она. - Я даже не уверена, что я бы его облаяла.

- Но он ведь слон? - вытращило линзы папарацци.

- Когда я его облаяла, он был слоном. А сейчас - не знаю. Слон - понятие относительное, - философски заключила Моська. - Я занимаюсь этим вопросом всю жизнь, но если бы вы попросили мне дать исчерпывающее определение слона, я бы не стала отвечать. Здесь нужно писать книгу... и то я не уверена, что могу осветить все аспекты вопроса.

- Книгу? А когда ожидается? Кто издатель? - папарацци аж задрожало от любопытства.

Моська сообразила, что сболтнула лишнее.

- Или вы забудете, что я это сказала, или вас прихлопнут как муху, - пообещала она.

Насекомое ласково зажужжало, всем своим видом выражая готовность к сотрудничеству.

- Но всё-таки, как бы вы определили сущность слона? - решилось оно залететь с другой стороны. - Кратенько так, в двух словах? У нас гламурное издание, его блондинки читают...

Это было ловко ввёрнуто. Моська была brun и недолюбливала белобрысых. В своём известном интервью "Вогу" она даже назвала блондинок "депигментированными особями", что стоило ей многих полезных знакомств наверху. Зато обидный эпитет прижился в молодёжной прессе.

- Если кратенько... Слон - это тот, кого я облаяла, - сообщила она.

- Но вы ведь лаете не так просто, а на основании каких-то критериев? - не отставало папарацци.

- Есть определённые приёмы экспертизы, которые я здесь не стану обсуждать. Это некорпоративно, - повела носиком Моська. - Но в конечном итоге всё решается в контексте конкретной ситуации. Лай либо приходит сам, либо не приходит.

- То есть, в конечном счёте, всё решает интуиция? - насекомое приблизилось ещё на сантиметр.

На такой наезд у Моськи была в запасе домашняя заготовочка.

- Интуиция необходима, иначе нет смысла и пытаться. Но вы, наверное, слышали поговорку: гений - это капля таланта на бочку пота. Нужно очень хорошо разбираться в вопросе, быть в струе момента, непрерывно тренироваться - тогда да, тогда интуиция может помочь. А так... Попробуйте отличить слона, скажем, от мамонта.

- А кто-нибудь видел живого мамонта? - папарацци решилось подпустить яда.

- Мы говорим о слонах, - отбрила Моська.

- Но есть же объективные признаки? Вы слышали про разработки Семи Мудрецов по вопросу слоновости?

- Лажа! - взвизгнула Моська. - Совершенно слепые люди, - добавила она, несколько успокоившись. - Ощупывать слона и потом публиковать эти дурацкие статьи... "Слон похож на верёвку", "слон похож на колонну" - это очень поверхностный подход. Как и этот ихний принцип дополнительности: "слон есть одновременно верёвка и колонна". Всё это было бы смешно, если бы от этого не зависела репутация многих честных слонов...

Дежурный слон тяжело вздохнул, вспоминая, во что ему обошлось подтверждение своей честной слоновости.

Моська долакала кофе.

- Закругляемся, - сказала она, вспомнив о томящемся в прихожей розовом индийском слоне. - Последний вопрос и вы улетаете мухой, - добавила она.

- Что бы вы хотели передать нашим читателям? - папарацци предательски блеснуло кэноновским глазом.

- Никаких фотографий без моего разрешения! Текст должен быть заверен мной лично, - напомнила Моська. - Читателям... Что пожелать читателям... Подлинности, пожалуй. Подлинности, заверенной подлинным экспертом.

Жужжало поднялось в воздух, сделало круг почёта вокруг Моськи и вылетело в форточку.

Моська подняла хвостик, давая знак дежурному. Тут же перед ней появилась миска с нежной молодой слонятиной.

Собачонка покушала, после чего, наконец, сказала дежурному: "Ладно, зови".

Розовый слон вполз в помещение на коленях. Дверь была сделана именно с таким расчётом. Моська считала, что клиент должен с самого начала принять нужную позу - чтобы не забывал, кто здесь главный.

В хоботе розовый слон нёс увесистый портфель. Моська принюхалась. Пахло зеленью. На запах выходило что-то около двадцати штук грина мелкими.

- Здравствуйте, - заикаясь, выговорил слон. - Я на экспертизу...

- Вы кто, собственно? - презрительно прищурилась Моська.

- Слон я... - начал было розовый.

- Слоном вы будете называться, когда Я вас облаю, - сообщила Моська. - Пока что вы - невнятное розовое нечто.

Слон потряс портфелем.

- Ну вот мне бы справочку, - протянул он - что слон я... - он извлёк откуда-то ещё один портфель.

Моська снова принюхалась. Фыркнула. Зелени было больше. но всё-таки недостаточно, чтобы розовый гоношился. К тому же ей хотелось покуражиться.

- Не-е-ет, так не пойдёт, - протянула собачонка. - Моя репутация специалиста...

Слон весь ужался и снова бухнулся на колени.

- Ну ладно, будем с вами работать, - снизошла Моська. - Я ещё сделаю из вас слона. Когда б вы знали, с какими мухами иногда приходилось иметь дело... Ничего, получались неплохие слоны. Завтра приходите. И приносите... Пока всё.

И она поправила бантик цвета фельдграу.

Стосовно ризику змаління чи втрати таланту, напевно, погоджуся. Без розвитку й постійної роботи над собою, він просто кане в Лету. Але як відомо, молоді - гнучкіші в роботі над собою, аніж старші - і тут нічого вже не поробиш:)
Молодші не бояться експериментів, змін, і - що найголовніше - не бояться помилитися. При всій повазі до старших.

Одначе, талант є далеко не у всіх. Так само можна стверджувати, що всі можуть малювати чудові картини і для цього варто лише піти вчитися у художню школу. Але цього замало, чи не так?

Для тих, хто щойно зареєструвався.

Шановний авторе. Добре, що ви з нами. Але адміністрація ресурсу повинна вас попередити, що активне перебування на такому ресурсі як "Поетичні Майстерні" - вельми непроста штука.

По-перше, інтернет-спілкування сильно відрізняється від звичайного, і потрібно не менше аніж півроку на початкове звикання. Адміністрація ПМ хоча і робить все для того аби не ставалося конфліктів, але вони у тій чи тій формі завжди присутні, бо основною причиною конфлікту є велика авдиторія досвідчених читачів і накопичені (будь-яким) автором внутрішні диспропорції. І чим вищий апломб автора, чи ж бо навіть і потенціал автора, тим гостріші бувають суперечки. А кожна гостра суперечка - це психологічні травми для усіх сторін.

Зрештою, доводиться вивіряти кожне слово, кожен наголос, кожну кому, заново вивіряти те, на що раніше не зверталося особливої уваги, бо все це тут набирає інколи катастрофічно-гротескної ваги.

По-друге, потрібно аби до вас звикли, зрозуміли вас, почали доброзичливо вказувати на можливі "неохайності", чи недогляди, зауважувати позитивні моменти, тому найкраща модель поведінки для наших авторів - толерантні запитання і толерантні відповіді, щире бажання допомогти і отримати потрібну допомогу...

Зрештою, в нас творчі Майстерні і важлива позитивна динаміка, а не різноманітні форми статики.

Успіху вам!

P.S. Практика показує, що емоції не найкращий порадник, і якщо вам щось не подобається, щось здається маловартісним, то це зовсім не значить, що проблема саме в когось, а не у вас, не у вашому розумінні, не у вашому недостатньому творчому рівні розвитку...

Годилося би цей останній коментар втулити на сторіночку, яка зачитується при реєстрації. Бо потім заникається... Не усі сюди забігають

У світлі нещодавніх, та й постійних дискусій на Майстернях, щодо якості коментування і оцінювання, ще раз викажу погляди адміністрації ПМ на ці питання, як і на питання критики і аналізу авторської творчості взагалі.

1) У спілкуванні між авторами повинна бути присутньою етика і естетика.

2) Аби братися за "писання" - потрібно мати уявлення про світ, про його конструктив і, бажано, оцінивши різні світоглядні точки зору. Їх не так вже й багато.
Дві основні: Руйнування і Творення.

2.1)Якщо наші користувачі займаються Творенням - жодних проблем із адміністрацією не буде.

2.2)Що стосується руйнування, то відповідь буде, як завжди, жорсткою, без огляду на імена і регалії. ПМ ніколи не стане місцем, з якого поширюється зло - через це із сайту пішло вже багато талантів, напевно туди, де дозволено все...

3) Щодо способів творення і творчості взагалі, то тут якраз і працюють стилі - цілі мистецькі напрямки. Навіть якщо ви їх не знаєте, це не значить, що підсвідомо не дотримуєтеся одного з них, або не "присіли" на руйнуванні чи спробі "оновлення" ("модернізму")одного із них.

4) Якщо для вас мистецькі напрямки - тьма єгипетська, то не вдавайте, що ви вищі за це, нічого не вдавайте, просто вчіться далі, а не намагайтеся повчати інших...

5) Для того і Майстерні, щоби нормально розвиватися, і не заважати іншим це робити, і якщо ви вже на вершині, то Майстерні вам не потрібні - тоді не затримуйтесь тут.

А ще є такий собі ефект Даннінга, який, думається, поширений і в поетичних колах... (

"Ефект Даннінга - Крюгера - когнітивне спотворення, яке полягає в тому, що «особи, які мають низький рівень кваліфікації, роблять помилкові висновки і приймають невдалі рішення, але не здатні усвідомлювати свої помилки в силу свого низького рівня кваліфікації».
Це призводить до виникнення у них завищених уявлень про власні здібності, в той час як дійсно висококваліфіковані особи, навпаки, схильні занижувати свої здібності і страждати недостатньою впевненістю у собі, вважаюючи інших більш компетентними.
Таким чином, менш компетентні в цілому мають більш високу думку про власні здібності, ніж це властиво просто компетентним, які до того ж схильні припускати, що оточуючі оцінюють їх здібності так само низько, як і вони самі.

Гіпотеза про існування подібного феномена була висунута в 1999 році Джастіном Крюгером і Девідом Даннінгом, які при цьому посилалися на висловлювання Чарльза Дарвіна («Невігластво частіше народжує впевненість, ніж знання») і Бертрана Рассела («Одна з неприємних властивостей нашого часу полягає в тому, що ті, хто відчуває впевненість, дурні, а ті, хто володіє хоч якимось уявою і розумінням, сповнені сумнівів і нерішучості»).
Для перевірки висунутої гіпотези Крюгер та Даннінг провели серію експериментів за участю студентів - слухачів курсів з психології в Корнельському університеті. При цьому вони виходили з результатів досліджень своїх попередників, які продемонстрували, що некомпетентність багато в чому виникає з незнання основ тієї чи іншої діяльності, будь то розуміння прочитаного, керування автомобілем, гра в шахи, гра в теніс і т. п.
Ними була висунута гіпотеза, що для осіб із низькою кваліфікацією в будь-якому виді діяльності характерно наступне:
1. Вони схильні переоцінювати власні вміння;
2. Вони не здатні адекватно оцінювати дійсно високий рівень умінь у інших;
3. Вони не здатні усвідомлювати всю глибину своєї некомпетентності;
(4 У разі, якщо рівень цих умінь вдається значно підвищити, у них з'являється здатність усвідомити рівень своєї колишньої некомпетентності ..)

Результати експериментів, які підтвердили висунуту гіпотезу, були опубліковані в англ. Journal of Personality and Social Psychology"

Нмсд, поезію, зрештою, як і всю словесність, можна представити як багатоповерхову цивілізаційну споруду. Вікна і двері цієї споруди, та навіть цілі поверхи її, скеровані на різні краєвиди, обрії, плани буття всього живого і не тільки живого.
Тому перед тим, як давати поради авторові, на думку редакції ПМ, є сенс дізнатися, де зараз у цій будові знаходиться авторське "я", що саме бачить , і що хоче передати у своїх рядках.
Це, начебто, головне.
Далі можна говорити про рівень мистецтва, і як авторові досягти найкращої передачі тих чи тих тонкощів в його авторських умовах. Інколи вже йдеться про покращення умов і обставин для досягнення авторських цілей.
А ще ж є повноцінні полотна, і просто замальовки, а ще є документалістика, мистецтво декларації, тощо...

Щодо назви "Поетичні Майстерні" - то назва значить лише те, що в кожного автора тут, серед інших, своя майстерня. І для адаптації з такою кількістю інших майстерень потрібен час, аби спокійно витримувати погляди інших на свої полотна.
Потрібно, зазвичай, біля півроку, і далі все стає на свої місця.
Тож усім, хто дає рекомендації новоприбулим авторам, варто спершу відчути, - який в автора досвід перебування у відкритому просторі творчості. Це чи не найважливіше.

Тому з порадами і потрібна делікатна обережність. Власне, поетичні авторські спроби не потребують обов'язкового фахового втручання, а ще менше потребують менторства і зверхніх повчань. Поезія точно не зацікавлена в такому собі служінні. )