Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Публіцистика
АНТИПО-3, або Щоденник Антипоетичного змагання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АНТИПО-3, або Щоденник Антипоетичного змагання
УВАГА! ВНИМАНИЕ! ATTENTION! AHTUNG!
У зв’язку із різким загостренням хворобливого стану
перегонівців антипоетичні змагання переносяться
безпосередньо в приміщення нашвидкоруч збудованої
Нахклінікі ім. Постбоєвого Сіндрома!
Намітились дві тенденції. Перша: особливо жваві
перегонівці починають поодинокі вилазки після
24 годин, тобто коли персонал клініки дозволяє
собі короткий нічний перепочинок. Друга: судячи
з кількості відвідувань (систему не обдуриш!),
зацікавленість процесом лікування неабияка,
але скромність бере своє. Воно й вірно:
не ровьон час, і самого загребуть під білі руці…
00.37 – 01.29 Ніч перед святковим днем у клініці
видалася майже спокійною, якщо не брати до уваги
сумнівну пародію і потойбічну напів-готику, напів-марення…
10.17 – 14.15 Головлікар при обході , напевно, забув,
нащо він тут знаходиться і почав сам видавати пародії,
перекидаючись при цьому у напіверотичний пінг-понг
з персоналом і випадковими перехожими.
15.20 У клініці гості! САМ вирішив заспокоїти менадними
співами знервований персонал і пацієнтів,
які тут нудьгують вже третю добу.
Між цими подіями на території клініки було помічено
присутність нєбожителя Ге (він же Жорж Антівовкпказорний),
який невідомо чого швидко зробив крилами.
16.43 Нахабні Тварюки, злісно порушуючи розпорядок дня,
ледь не довели Нахдохтура до неприємності з пупом, якої,
на щастя, не трапилося.
Отож, станом на 19.00 маємо таку картину в середньому
по клініці: антипоетична галявина скудєєт на очах!
Нічого навіть процитувати!!! Якщо так піде і далі, може,
прорветься справжня поезія?!
Зачекаємо…
19.53 Деяке пожвавлення у вигляді застарілої нав’язливої ідеї, яка вже перейшла у хронічну стадію:
А що ж за хмарами, -
Чи не летять лелеки?
23.12 Думка про птахів не відпускає. Прямо орнітологія суцільна:
З півдня летять до нас птахи
І все стає таке кохане
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
На нашого життя шляху
Пора відкинути погане
Хай злидні геть від нас ідуть
Весні пора віддати шану.
Запис у журналі медперсоналу:
З 20 до 24 несподівана гіперактивність пацієнтів змусила адміністрацію застосувати аміназин у вигляді вечірньої прощенної молитви, яка, втім, не подіяла. Збудженість наростала, почалося створювання групувань, складання пактів, роздирання сорочок на грудях з криками:«Банзай»… Цікаво, може повнолуння десь поблизу?
Киснева подушка затрималася на шляху до кліники. Тож подихати нею був спроможний тільки персонал… А жаль…
У зв’язку із різким загостренням хворобливого стану
перегонівців антипоетичні змагання переносяться
безпосередньо в приміщення нашвидкоруч збудованої
Нахклінікі ім. Постбоєвого Сіндрома!
Намітились дві тенденції. Перша: особливо жваві
перегонівці починають поодинокі вилазки після
24 годин, тобто коли персонал клініки дозволяє
собі короткий нічний перепочинок. Друга: судячи
з кількості відвідувань (систему не обдуриш!),
зацікавленість процесом лікування неабияка,
але скромність бере своє. Воно й вірно:
не ровьон час, і самого загребуть під білі руці…
00.37 – 01.29 Ніч перед святковим днем у клініці
видалася майже спокійною, якщо не брати до уваги
сумнівну пародію і потойбічну напів-готику, напів-марення…
10.17 – 14.15 Головлікар при обході , напевно, забув,
нащо він тут знаходиться і почав сам видавати пародії,
перекидаючись при цьому у напіверотичний пінг-понг
з персоналом і випадковими перехожими.
15.20 У клініці гості! САМ вирішив заспокоїти менадними
співами знервований персонал і пацієнтів,
які тут нудьгують вже третю добу.
Між цими подіями на території клініки було помічено
присутність нєбожителя Ге (він же Жорж Антівовкпказорний),
який невідомо чого швидко зробив крилами.
16.43 Нахабні Тварюки, злісно порушуючи розпорядок дня,
ледь не довели Нахдохтура до неприємності з пупом, якої,
на щастя, не трапилося.
Отож, станом на 19.00 маємо таку картину в середньому
по клініці: антипоетична галявина скудєєт на очах!
Нічого навіть процитувати!!! Якщо так піде і далі, може,
прорветься справжня поезія?!
Зачекаємо…
19.53 Деяке пожвавлення у вигляді застарілої нав’язливої ідеї, яка вже перейшла у хронічну стадію:
А що ж за хмарами, -
Чи не летять лелеки?
23.12 Думка про птахів не відпускає. Прямо орнітологія суцільна:
З півдня летять до нас птахи
І все стає таке кохане
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
На нашого життя шляху
Пора відкинути погане
Хай злидні геть від нас ідуть
Весні пора віддати шану.
Запис у журналі медперсоналу:
З 20 до 24 несподівана гіперактивність пацієнтів змусила адміністрацію застосувати аміназин у вигляді вечірньої прощенної молитви, яка, втім, не подіяла. Збудженість наростала, почалося створювання групувань, складання пактів, роздирання сорочок на грудях з криками:«Банзай»… Цікаво, може повнолуння десь поблизу?
Киснева подушка затрималася на шляху до кліники. Тож подихати нею був спроможний тільки персонал… А жаль…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
