Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Афродіта Небесна /
Вірші
Mistakes. Correction.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Mistakes. Correction.
"осінь вечір пора вмирати"
Іван Андрусяк
Ти казав, головне почати,
Ти казав, то є справа звички –
Глухо стукнули об підлогу
Мої стоптані черевички.
А на бильці недбало – джинси,
У кутку – непотрібні крила,
Затісною одразу стала
Надто неактуальна шкіра.
Жарко, серденько, тане шибка
І стікає по підвіконню,
Веслувати сьогодні важко –
Онде сіль проступа на скроні.
Тільки чути: хитає човник,
Вітер виє, мов навіжений,
І гадати, хто ступить першим
На святі острови Блаженних…
Тільки дихати… Тане шибка…
Тане човник… Німіють пальці…
Вплав пускатися…
Ще не пізно…
Не згуби мене…
Не здавайся…
Так і треба… тримайся… хвилі…
Так і треба… земля… вже близько…
Так і… Господи… наче… берег…
Обережно… каміння… слизько…
Так і… Шкіру! Назад – у шкіру!
Твоя правда – лише почати…
Після – знаєш і сам, мій милий:
Осінь. Вечір. Пора вмирати.
Ось і вечір. Пора вмирати.
По таксівках, метро, вокзалах…
Непутяща донька у тата,
Та вона вже про це казала…
Це болючіше збитих ліктів,
Шкода, нікому дати здачі,
Хоч сльозинку б у ніч зронити,
Та великі
дівчатка
не
плачуть…
Пропускають дзвінки нечемно,
Удають, ніби ніц не бачать,
Обирають провулки темні,
Та не плачуть вони, не плачуть…
Так і… будуть тобі поясненням
Мої випиті небом очі.
Ні, я більше тебе не можу…
Ні, я більше тебе не хочу…
Твоя правда – лише почати…
А мені – замести сліди…
Осінь. Вечір. Пора вмирати.
Тіні крадуться до води…
Іван Андрусяк
Ти казав, головне почати,
Ти казав, то є справа звички –
Глухо стукнули об підлогу
Мої стоптані черевички.
А на бильці недбало – джинси,
У кутку – непотрібні крила,
Затісною одразу стала
Надто неактуальна шкіра.
Жарко, серденько, тане шибка
І стікає по підвіконню,
Веслувати сьогодні важко –
Онде сіль проступа на скроні.
Тільки чути: хитає човник,
Вітер виє, мов навіжений,
І гадати, хто ступить першим
На святі острови Блаженних…
Тільки дихати… Тане шибка…
Тане човник… Німіють пальці…
Вплав пускатися…
Ще не пізно…
Не згуби мене…
Не здавайся…
Так і треба… тримайся… хвилі…
Так і треба… земля… вже близько…
Так і… Господи… наче… берег…
Обережно… каміння… слизько…
Так і… Шкіру! Назад – у шкіру!
Твоя правда – лише почати…
Після – знаєш і сам, мій милий:
Осінь. Вечір. Пора вмирати.
Ось і вечір. Пора вмирати.
По таксівках, метро, вокзалах…
Непутяща донька у тата,
Та вона вже про це казала…
Це болючіше збитих ліктів,
Шкода, нікому дати здачі,
Хоч сльозинку б у ніч зронити,
Та великі
дівчатка
не
плачуть…
Пропускають дзвінки нечемно,
Удають, ніби ніц не бачать,
Обирають провулки темні,
Та не плачуть вони, не плачуть…
Так і… будуть тобі поясненням
Мої випиті небом очі.
Ні, я більше тебе не можу…
Ні, я більше тебе не хочу…
Твоя правда – лише почати…
А мені – замести сліди…
Осінь. Вечір. Пора вмирати.
Тіні крадуться до води…
| Найвища оцінка | Олег Короташ | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Юлія Овчаренко | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
