Дякую. Маю надію, що сподобається. Уявіть, Чорнявко, як мені, як непитущій, спробувати такого нерозведеного трунку. Або ж попаду в залежність, або відмовлюсь назавжди. А може потрі-і-і-і-ішечку... :)

Оце ж і я (як непитуща :) подумала: ото-то й "букет" після текіли, віскі, рому залишиться... Плюс - побитий бокал! (хоч бити бокали набагато романтичніше, ніж бити миски :)
Пригубила, Оленко, Вашого "Коктейлю" із величезним задоволенням!

мммм

яка смакота!

:-)

Хоча це коктейль для СонцеМісяця, але і мені краплинка перепала :) А смачно ж!
Дякую.

Ой друзі, зараз всі як нап'ємось! (У мене ще такого не було, а хочеться ж .....). А далі у програмі танці - циганочка, ламбада, ча-ча-ча...

Дякую. Прислухуюсь до поради. (Іще раз перечитаю перше речення вашого коментаря - приємноооо...)

Доброго дня, Тетяно. Ваші слова гріють, вдячна. А ще вдячна Майстерням за різноманіття думок, за можливість спілкуватися з талановитими людьми. Світу побільшало!

А швидкоплинність переллється в вічність,
І знову зійде сніг,
Конвалія розквітне.
Дивлюсь крізь прозору долоню на Сонце, крізь листя - а лінії долі однакові. І Сонце прижмурює очі - мабуть усе знає про вічність.

відчуєш музику..

під вільноплинні хмари
на світлій свіжості небес

з-за рогу
сміхом вітерцем недбалий
& вишуканий
вуличний блукалець-дириґент
кудись пронесе у розкритому футлярі

лункий осінній jazz..

я буду скрипкою...
ви вітром в нотах саксофону...
й мені однаково, чи слухають, чи ні,
я гратиму для вас

jazz...

тоді..

за брязкотом невидимо-нечутного
протяжливого ґонґу
зійшлись, як пальці в кулаці
саксофоністи
перелітних передмість
на цій естраді
чудернацького відтінку всіх дощів
на магістралі небувалого
сьогодні-як-тоді
де крила листям аркушів
і золота латунь і срібна мідь
для чародійства
плетива з вітрів і митей
митецького
злиття вогню та ритму
захмарних і морських глибин
присмаченого урочистим божевіллям
із поцілунком ніжності
усміхнутого

"більше вже ніколи......."

*

на цих долонях
спраглих
світла інших снів

і в світлім урочистім божевіллі
між золотих нічних очей у ліхтарях
за течією, у холодних чарах, в вогняній безодні
по сходинках небесно-мармурових
угору, вгору…
падають мости
лишаються авто в долонях вулиць
стікають зорі у золу заграви і залишаються перлинами на тлі
останніх сірих днів
угору, вгору…
в міцних обіймах вітру
аж стискає в грудях
аж тамує подих…
ще кілька невловимих па
по колу, по колу, по небу
і… відпускає
падаю
униз…
нечутно, у пуантах, по бруківці
і шлейфом між снігів і снів майбутні весни
і пурпуром цілунки на вустах саксофоністів
і десь в глибинах ще пульсує щастя
«…уже ніколи…»


а спрагу до життя не втамувати
і незабутній ваш осінній джаз
і цей танок, лише один ковток

..дихання завмирає
у мінливому настрої

тисяч метеликів
у гармонійному
переливі пелюсток
металу іскристого

як соковите натхнення
зливою звідусіль..
як солодко падають яблука
свіжофарбовані огорожі
як десь за вікнами
невправним акордеоном

дитячі копійчані
зухвалі сміливі
світлоокі пітьмою
ароматичні дощами
пружними змійками
надміри лагідними
ілюзорно плинними
краєвидами-

якби одною миттю злиття
вчора-завтра слідами
якби нечутної переміни
перетворення снів
якби від меланхолійного
бентежність луни
якби доторки щастя
невловимих бажань-

*

поки кавові зернята
млосно лускають
на старовинній пательні

*

непомітно,
але відчутно

*

невловимими теплими дотиками
прохолодними стиглими бризками
гарячим шоколадом – то руки
молочними ріками – то плечі
снами на межі реальності, ще крок…
днями на грані буденності, ще вдих…
присмаком на кінчиках пальців – шовковиця
сонцем у пасмах волосся – золото
смолою за п’яти – не пускає – солодко
на роздоріжжі – штовхає в спину – боязко
на самому дні океану – літаргічно
по самому краєчку неба – небезпечно
місячним скарбом у вітражах – оживає
вітром у грудях на віражах – існує
дзвоном пісеннім на плесом – ранок
туманом казковим над лісом – юність
в глибоких складках туніки – осінь
на самій поверхні вулкану - роздум
ящіркою в траві – манить
лелекою в небі – любить
таврує – більше не хочу,
згорає – без цього не можу
карбує – стає безцінним…
прадавнім піском – бути
пульсом каміння – вмерти
впасти – покотитись по обрію – народитись – яблуком (!) – спробуйте

*

ніби поряд

*

я змінююсь? – змінююсь…

*

у миті де немає [ми]
у миті де немає [ти]
у миті де немає [ я]

*

Етюд про обертони
& магія резонансу

чи скупий на хрип тенор-сакс..

"збиті ноги лихої ночі
парадоксальні глибини магніту
люстерка зіркових сліз
безсоння крізь вічність
повертається в чисту осінь
обертаючись живим подихом
пливе- летить мрією
різноколами вод небесних
все збільшуючись
ніби ти вдивляєшся
кристалічними прірвами
за невагомими & терпкими
пасмами кавових миттєвостей
все дальше
поки не згубиться
гостріший довільніший
правдиво довершений зміст
поєднання тонів
ритуальних присмаків
сувоєм різких і теплих
ароматичних розмаїть
дедалі витончених
за невидимі оком кордони
неявними досі шляхами в керунку
незбагненно великих
урочисто негаласних коштовних воріт
у діамантовий простір фантазії
єдиний дім усіх твоїх часів
прекрасних есенцій найглибших
найм'якших в прозорості
пластичного простору відчуттів
у чиїх квітучих обіймах
спокій та мудрість
весна і свіжість народжень
кохання із полум'я стиглої
спраги пристрасть добірних бажань
знання насолоди ціною
буденних миттєвостей змішаних вітром
із димом спогадів тліном сутінок
милосердним холодом лапатих
сніжинок святково яскравих
низьких переплетень дивних
колисаючих спокій ранкових світів
голосів до звільнення
зникнення розчинного спокою
хутром блаженної тиші
сповитої легкістю
лету падіння
річкою білосніжної
безкінечності.."

післяекспресійне


(приємно, що у вічних митях буття можна відчути реальний шоколадний вечір біля комину, додати свої золоті відчуття до загальної палітри сфери щастя, спинитись, ковтнути повітря і знову зіграти на хриплому саксі ще нечуваних мелодій, незнаних нот)


колише, колише, колише,
чорнява незаймана тиша,
і стелиться в ноги, мов пір’я,
зимове густе надвечір’я,
дрімота вмощається долі
і крісло гойдає поволі,
і ллються, як вогник у свічки,
шляхи безкінечної річки

ми п’ємо цю ніч волошкову,
мов каву солодко-вершкову,
і чуєм, як тріскають дрова,
шепоче дрімота казкова,
сміємось, віршуємо, мрієм,
а сон дме тихенько на вії…
кружля по кімнаті щастя -
зі мною мій друг найкращий


а завтра на древній пірозі
гайнем по одвічній дорозі
за білою течією

коли цей біль і ця смерть в золотистих барвах
в розчинному небі просякнутим тлінням і гаром
заплутані ейфорією дитячого замилування
розгойдані уривками мрії та звільнення
над вікнами грізного надзвичайно прекрасного
світу відчуттям зблисками заповітного пурпуру
нетутешніх труб за солонкуватим західним вітром
..........................................
коли музика досхочу регочеться в обличчя суму

*

коли надходить безпам'ятне щастя
& всі завершення недоречні

І я, Василиночко, і я вірю! Дякую.

Спробуйте і ви Сонце-Місяця, буде незвично, можливо навіть космічно.

Дивлюсь на ваше фото... обличчя, кольори... гармонія.

Домовились!