• Зустріч за межами інтернету

Вони зустрілися у невеличкому кафе «Кранцлер» на розі Фридрихштрассе та Унтер ден Лінден. Дивуєтесь? Ви були у цьому кафе і заперечуєте, що воно маленьке, і те, що воно на Унтер ден Лінден? І ви були б праві, якби не…
І він, і вона вже давно знали, що в місті є два кафе з однаковою назвою: відоме всьому берлінському бомонду «Кранцлер» на вулиці Курфюрстендамм, де щовечора грала музика, де чоловіки курили, зрідка поглядали на блиск вичищеного взуття і власні відображення у ньому, діловито ділилися один з одним планами на майбутнє, а жінки голосно сміялися, пили шампанське і залишали відбитки тонких червоних губ на прозорому склі бокалів; а також інше – на розі Фридрихштрассе та Унтер ден Лінден – затишне і непомітне. Саме тут вони і зустрічалися. Не так часто, як хотілося, і зустрічі були нетривалими, але іншого вони просто не мали і були вдячні навіть цій можливості посидіти поряд, торкнутися поглядом волосся, рук, недовго і тихо поговорити, або навіть помовчати.
Сьогодні вона була неспокійна, збуджена. Зронена у її душу думка росла і їй потрібно було поділитися своїми роздумами. Все, що було таким складним і незрозумілим раніше, раптом стало прозорим і логічним. Їй здавалося, що вона ось-ось доторкнеться до найглибшої таємниці, розгадає найскладніший закон всесвіту. Слова неслися стрімко і бурхливо. Така стримана завжди, зараз вона малювала в повітрі руками піраміди, розчервонілася, і вже не посміхалася. І очі…, глибокі зелені очі.. А він сидів і дивився у очі. Здавалося слухав. «…Ого, скільки глибоких думок у цій красивій голівці - а якщо зняти окуляри?... А тепер знову одягнути?... В окулярах еротичніше, однозначно, тільки волосся трохи скуйовдити, і блузку... І прозоріти!...» Штірліц посміхався.

• Сніг

А у нас сніг, у нас сніііііііііг, у нас СНІГ!!!!!!!!!! У нас сніг! Тихий, лапатий, святковий – справжній! Час купувати ялинку!

І танцювати з ним сальсу на снігу...
Чи таки танго?

О, знаю, голосом, який не знає відмови, він наполіг би на формі одежі номер один - чобітки на панчохи, і доооовга шуба на гоооле тіло.
А ще за ним лімузин без шофера.

Ризикуєте! :) Танго зі мною затягує, якщо й не згорите, то повернутися буде важко. :)

Веде…, і знамо куди веде…

Milonguero, я витримую ваш погляд і даю згоду (на танго!) посмішкою. Le Cabeceo (розмова поглядів).

G. Matos Rodriguez La Cumparsita? Ви впевнені? Тоді стаємо в близьку позицію, блискавично відчуваю тепло від чуттєвого abrazo – ваша рука пропливає по дооовгій шубці і завмирає трохи нижче спини. Перший крок назад – salida – не звертайте уваги ні на що, тут тільки ми, і я танцюю тільки для вас; quebrada – ледь схиляюся і переношу вагу свого тіла на вас, щоб відчули (я ж правильно одяглася?) – достойно витримали; сaminada – легко, проти руху годинникової стрілки, мов листя, за вітром (ви вітер, я листя) – спина стає вологою – ще кілька раs; gancho – тут я на мить беру право лідерства (не бійтеся, все розраховано) – мах! – в моїх очах, окрім пристрасті, ви помічаєте іще щось незбагнене; і щоб повернути собі права ви еntradaі на мою територію – я в захваті!, llevada – моя нога на вашому стегні – самум – і пустеля вже не в змозі стримати почуттів!..

Дякую, партнере, за танго! :)

І відпускайте лімузин, він не знадобиться!

• Присвячення віршів
Я вас надихнула?!!! Приємно…, немов босими ногами по небу…

Бо ми з вами дуже схожі. В своїй безкрайості, в безмежності своєї суті. Бо і я не шукаю єдиного джерела світла, основного звуку, одного виміру. Та чи всі ми безмірні? І в чарівництві, і в «небезпечності», і в дружбі, і в подорожах Егейським морем під вітрилами «Арго», і в поцілунках, і в батьківській ласці, в послідовності і в нелогічності, в піднебесних прогулянках і в пальчиках на долоні, навіть в щоденних буденних настроях. Та чи завжди справжні? В такій шаленій круговерті важко побачити цілісність, але цей вир і є суть. Ось так і в мені – моя гармонія не статична, вона постійно змінюється, доповнюється, перефарбовується з жовтого в фіолетовий, з небесного на сірий, з глибокого на поверхневий, з голосного на шепіт, з бурхливого на повільне погойдування, з відвертого на сором’язливе. Я водночас і мужня і жіночна, і романтична і практична. Я вмію зробити чоловіка найщасливішим у світі, та боюсь його поработіння, ось так і балансую між «повністю» і «ні краплини». А цнота – вона завжди буде, щоб не спалити, щоб не спустошити. :)
Так-так, щоб не спалити, щоб своєю пристрастю і своїми пожежами не завдати шкоди.

І повірте, білі зимові дощі можуть бути набагато приємнішими навіть за святкові огнища. Без феєрверків, музики і золотих жовтневих заметілей, - тільки під шепіт, тільки під тепло каміну і чудернацькі східні візерунки на чарівному килимі....

• Переклади з російської
Натрапила у п’ятницю на дискусію під перекладом твору Висоцького. Не пам’ятаю, між ким був діалог, але я погоджувалася на всі 100% в тому, що перекладати потрібно тільки з іноземних, незрозумілих пересічному читачеві, мов, бо невже можна сказати краще самого автора. Здавалось, що це просто шліфування своєї і так вже відомої майстерності, хизування своїм талантом. Але чому ж тоді так багато відомих, талановитих і шанованих людей цим займаються?! Ну не можу ж я бути ось такою «розумною», а всі інші помилятись. Мучилась у роздумах, поки йшла додому. А тоді, щоб заспокоїтись взяла фарби і…, а чому ж я вдесяте малюю соняхи Ван Гога!? Це ж те саме! Просто захоплення і враження переповнюють настільки, що неможливо не написати! Співзвуччя думок, почуттів, відчуттів. Це не плагіат чи репродукція, це подяка автору за його геній, це продовження твору у роках. Можна тільки для себе, але ж можна знайти і однодумців, таких же захоплених, натхненних, це ж так? Я ще не дійшла до більш глибокого розуміння перекладів, у масштабах всієї літератури, але маю надію, що справжнє все ж відчую...