Якби в Адама без півлітри не вставало,
він Єви не торкнувся би, замало
по хаті бігати, як по стежинках Раю,
помив би краще посуд, бо вмираю

від спеки, а ще ти з ниттям без міри,
нумо, вставай, пішов - на три-чотири!
як не подобається стан тобі дівочий,
то зав"яжи свої безстижі очі.

Мрія поета - гарна "відповідь'!


"А як подумати – то від жінок всі біди!
Ото утнуть своє, а нам не захмеліти!
Я посадив, би Юльку ту, клянусь, за грати -
вона ж на осінь прийняла голосувати!"

---------
І хоч була не Юля вже,а Ганя,
Та це лише поглиблює питання.
Жінки чаклують, а тоді ми винні...
Ох, нап'ємося хоч на Хелловіні!

Як нап'єтеся - по одній і розхапаєм,
і шумно буде уночі під небокраєм!

Навіщо б то собі псувати нерви,
Хіба не ясно, що жінки всі - стерви :(
(Окрім рудокосої!)
Давай же не дивитись їм у вічі,
Й Декамерон ми зробим чоловічим!

Сорокаградусної спеки ще ковтнемо
У пляшці "Хортиці" й добряче ще гульнемо!
Утрьох із Зенем! А вони хай скачуть,
Танцюють попід замком й ледь не плачуть!
А ми їм - перемиєм кісточки
І підготуєм пастки-ямочки.

Пробачте, о Красуні, Музограя і мене, ми з ним просто хильнули добряче, я ось написав чорт знає шо, а в Музограя душевна скрута, не помітив, що мікрофони включені - ось ридає зараз на моєму плечі, тяжко йому, мені теж.

Але ми проспіваємо вам про любов до вас, давай Ланселоте, тягнемо:

Лист. За піснею В. Меладзе «Письмо»
1
Я не знаю, що в листі скажу тобі.
Стільки на душі, про що я промовчу.
Непомітно так пролинув рік.
І тебе пильнує чоловік.
Та я відповіді не прошу.

2
Ніби звичайнісінька історія.
Ніби просто так - роман на морі, та
любощі на теплому піску,
і прощання привокзальний гул,
все частіше будять серед сну.

Приспів:
Десь у світі в незабутнім літі
Залишилися ті дні.
Десь у світі линуть щастя миті,
Та для нас з тобою - ні.

3
Та можливо і нічого вже нема.
І туга моя невдовзі промине.
Задля чого я не знаю, та
я пишу тобі цього листа.
Може він мені верне мене.

Приспів:
Десь у світі в незабутнім літі
Залишилися ті дні.
Десь у світі будуть щастя миті
Та для нас з тобою ні.

Ніч пробуду біля вікна,
вгадуючи в зорях тебе.
Допишу до ранку листа,
і не відішлю, ніколи... :)

Переклад. В. Меладзе. „Письмо”

Мила пані рудокоса! Якби я не відчував Вашої шляхетності і жіночності, яка шукає захисту в чоловіка, то хіба б присвячував Вам вірші?! У Вас є краса душі. А в декого є краса тіла, а в душі - є й жало. Хіба поети про таких ось мріють?
Даруйте!
Брате галантний! Справді ми хильнули сьогодні добряче, але таки відвели душу. Згадай і Зеня-побратима, хіба він - Мрії - шпильки не вставляв?!

Ходім, брате, краще десь у степ - ворога пошукати, лицарської пригоди зазнати. Треба трохи відпочити від жінок, а вони хай - від нас. А тоді знову почнемо мріяти - ми про них, а вони - про нас!

Одягаймо мокроступи
най но всі ідуть до дупи.
Прювет,
Я туво морзюкаю з Гондураського підпілля.
У нас всьо чотко - плацдарм для перенесення
завалу серця готовий, гризу іспанську - як граніт, тобто лупаю...
П.Си.
"А ти - яК Карамелька, " - можливо "мов"?
"Ото утнуть своє, а нам хоч не хмеліти!" - хіх
"Ото утнуть своє, а нам хоч стати дідом!"...

А ось і милий господар. Ти просив пісню для Мрії, пане брате?
Здається, ми не співали ще цієї - іронічної - львіських батярів:
Шкода, пам"ятаю лише одну строфу, може, ти продовжиш (дістає гітару):

В Стрийськім парку ми сі здибали з тобов,
В моїм серці сі зашпортала любов,
Моє серце так калата, як стара подерта шмата,
За тобов, моя кохана, за тобов.

Ти казав, що я серйозно був закохався? Ти знаєш,
на мить було засліпило. Але потім, ти ж знаєн, від любові до ненависті - один крок. Але й вона минулася. Я тепер більше не мріятиму про жінок.
Краще їх мовчки, як часто вони самі просять, мовчки підримати за талію. Он і пані Рудокоса натякнула, що в неї із тілом все гаразд. То ж після діла - ближче до тіла, панове лицарі!

Коли слова упали вниз, як сигарета,
коли довкола кодло рим і шум вокзалу,
вона стояла – просто Мрія не-поета,
на парапеті, як на паперті, стояла.
«Зніміть причинну! От скаженна!»
На папері,
де в'язка літер: поцілунки, полустанки,
вона вмирала – дивна примха кавалерів:
солодкогуба не дружина – не коханка.
І кожен третій, кожен другий, перший, кожен
дивився масно, наче маслом мазав тіло!

Для чого Єву ти створив, пресвітлий Боже,
з ребра чужого, щоби так її боліло?