Дякую,Мрієчко. Точно, "серцеще" страхітливеньке вийшло, зараз вилікую, а з "повертатись" тра подкмати, швидко щось нічого на думку не йде...

З котом, люба моя, з котом.:))А якщо крила, то теж йому, котику - то він мене такі ліричні речі писати підбиває, мрійливій він у мене.Я ось завтра надрукую, що б я без нього писала.Особисто для нашого взаєморозуміння.:))

Ой, пане Іване, дякую, тільки будь ласочка, на майбутнє врахуйте той факт, що у мене скоро щоки облізуть - так шаріюсь від Ваших похвал.:) Покритикували б уже, чи що... :)

Даю!!!Оксані і всім дівчатам - Червоні вітрила існують! (( Чоловікам ПМ: До роботи, Червоні вітрила шити - чоловіча справа! :)

Украинский язык эмоционален. В нём столько чувственности, столько волшебства, сказки, нежности, ясного солнечного света и серебристой печали луны, его тёмные краски бездонны, а светлые бесконечно лучезарны и прозрачны, в нём столько силы и мужества… Он сумел выжить в моём сердце в русскоязычной школе и почти в русскоязычной среде, когда даже некоторыми взрослыми поднимался вопрос о его второсортности и ненужности. И с самого детства мне приходится спорить о его праве на существование именно на русском языке… И мне бесконечно жаль, но я вынуждена признать, что не владею палитрой украинского языка в такой степени, чтобы можно біло этим гордиться.

Та то, пане Іване, як Вам до вподоби, я знаю, що пану Гентошу можна довіряти у такій справі. : ))

Любо, щиро дякую за такі теплі слова.

Дякую,Світланко. Думаю, до цього вірша не пасує слово «відверто», бо він відноситься до рубрики «візуальна поезія», тобто почуттів автора ніби і не стосується…

Але хай вбереже Вас доля від такого болю, Таню, як у моєї ЛГ.

Дякую, Іро.