Пані Любо, дуже вдячна, що подорожуєте моїми країнами, óбразами. І знаєте, я не те що рада, я щаслива, що вам сподобалося. Щиро захоплююся вашою ніжно-жіночною поезією, вчуся :)

Гренуіль, так у світі ж кожен четвертий – китаєць! От і її не обминуло! Саме це і було таємницею Леонардо :) А ще говорять – це дві різні картини – «Джоконда» і «Мона Ліза», що писані з різних жінок. Луврська Мона Ліза – Констанца д’Авалос, яка була коханкою Джуліано Медичі, а справжня Джоконда – дружина Франческо дель Джокондо, і таємна любов Леонардо. Ця картина зараз перебуває на британських землях. Отже їх дві, а китаєць – четвертий, вірогідність збільшується до 50%. :)
Але крапочки після Лі… поставлю :)
Щодо самотності… то саме у цьому випадку має подвійний зміст: перший – поверхневий – найчистішої води егоїзм, коли хочеться самому пересипати свої різнобарвні камінчики і милуватися ними, насолоджуватися. А другий – глибший – самотність, яка дасть змогу зберегти почуття, не пережити їх, а жити ними… «…и, как поцелуй, все тянется давно…» :) Хоча самотність має й багато інших смаків.

Махаю вам рукою з чистенького екрану монітора. :)

Ого, скільки інформації! Спасибі, що не полінувалися так детально все розтлумачити :)
Тут уже ціла філософія самотності вимальовується... Залишилося спробувати її осягнути.
(Удаляєцця на свою сторінку, тримаючись руками за квадратну голову) :))

Чудовий, надзвичайно насичений образами, атмосферою, жіночністю сприйняття вірш.
Особливо вразив рядок про самотність - дуже неординарно!
Що до Леонардо, судячи з аналізу, проведеного З.Фрейдом, він ніколи не кохав жінок (і чоловіків теж), але дуже любив свою рідну маму, мачуху і бабусю свого батька. Саме узагальнений образ цих трьох люблячих жінок і став прообразом для створення тієї неповторної, загадкової жіночої посмішки, яка, починаючи з Джоконди, присутня майже на всіх пізніших картинах Леонардо.

Дякую, Олександре. Ось послухайте - яка пісня!!! Невже я могла втриматися?! :)

А в історії з посмішкою найбільше радію тому, що її загадка так ніколи і не буде розгаданою. Як і жінка! :)

Олено, це у вас на хустинці Chanel? Mademoiselle Chanel? :)
Дякую.

Ось, саме так і стають друзями - з допомогою, з порадами. Дякую!

А зараз беріть мене під руку і повільно прогуляємось до Монмартру... :)

Пане Юрію, якщо дозволите, то я викладу свою думку щодо ритміки вірша.
Ритміка і справді не строга, але цілком помітна схема танцю, можливо і якогось французького, згідно із яким одні ритми, наприклад, з першого-третього рядка першої строфи, переходять у другий-четвертий рядок другої строфи, щоби зникнути у третій, натомість основним ритмом стає інший, що "ховався" у другім-четвертім рядку першої строфи...
Такий отой Париж, завжди навіює інше, підспудне - з енергійним і трішки зухвалим Незнайомцем ? :)

Можливо був би, Оленко, сенс уважно ще придивитися до найостаннішого слова "самотність" - тут багато варіантів, а помічною могла би стати музика, що підказала би найточнішу тональність?

Хіба можна запитувати жінку, з ким вона була в Парижі?)

... і хіба вона скаже? :)

Так, там де Азнаур і Мірей Матьє. Але в робочому кабінеті не маю можливості прослухати запис. Можливо вдома довершу. Або ж, як завжди, з вашою дружньою допомогою. :)

Із мужчиною. Гарним, високим... :)

Жінка обов'язково скаже, але не кожному, тільки тому, над ким її чари, бари, окуляри... :)

:) і лоза...

І виногронна лоза :)

Спасибі, Софіє! Ти трішки інакше відчула... у розриві. Дала віршеві інше життя, і за це я щиро вдячна.

Дякую, Зірочко! А я до вас завжди іду за рідним, родинним, багатим.

Вина, місьє? Рожевого? :)

Та ні, це ж месьє має пригощати мадам (чи мадмуазель?). :) Якому з вин надаєте перевагу? :)

О, перепрошую: це ж Шато О-Бріон. :)

Мадам.

Так, кольору ранкової зорі. До ніжності. Для пристрості вже буде інший смак і інші барви. :)

Гарсон, іще один бокал! Ми будемо Парижем смакувати... :)