Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Весна. Робота. Мури і амури.
Дивна весна
…Дзюрчать струмки. То воду ллють амури –
Баласт зливають перед злетом в небо.
В отруті мочать стріли - шури-мури
Пошлють в серця, як Афродіти кредо.
Коти на кішках вчаться камасутрі,
Займаючись вокалом у перервах.
Хоч їм зима, як міль, поїла хутро,
Та їх шаленство – мов синів Мінерви.
А півень хоче виступити в цирку –
На курках робить гімнастичні вправи.
Він, мов дантист, що ставить пломбу в дірку,
В стрибку не схибить вліво чи управо.
А квіти бджіл чекають нетерпляче,
Приймаючи найбільш звабливі пози.
Вони бажають ніжностей телячих,
І жертвують за них пилок - свій мозок.
Отак весна, гімнастка-акробатка,
До вправ фізичних кличе всю природу.
І ти, читач мій, випивши гербати,
Піди і збільш чисельність свого роду…
Олександр Зубрій
Пародія«Дзюрчать струмки» – під мурами амури
зливають пиво, щоб злетіти в небо.
Готують стріли й іншу фурнітуру.
Весна. Робота. Хоч-не-хоч, а треба.
Коти – не люди, не до камасутри.
Примітивізм! - займаються вокалом ...
І не кажіть, якісь такі немудрі.
Якби ж то люди теж отак співали.
Наш «півень хоче виступити в цирку»,
а не дають – «кукуріку», і в зупу.
Аби на кур надпланово не зиркав
і оком ласим раз-у-раз не лупав.
«А квіти бджіл чекають нетерпляче...» -
уява автора бурхлива і неспинна :
то тішиться, а то ледь-ледь не плаче,
розпалений жертовністю рослинок.
Іде весна, штурмують феромони.
Не зважиш сил і власної природи,
впадаючи в азарт не за сезоном,
нарвешся на рядки експромт-пародій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
