Так, Олю, у цій правді одночасно накручено стільки жахіть, мерзенних вчинків недолюдків і стільки прекрасних проявів звичайних людських душ, що важко навіть уявляти, що все це було одночасно. Наприклад, німець, що прийшов на нашу землю вбивати, раптом віддає свої ліки хворому хлопчику. Цікаво, скількох він убив до цього, і що ворухнулось у його душі в той момент… Але завдяки йому мій тато вижив і не залишився калікою…

А мій дідусь вижив, бо був санітаром і носив на спині сумку з червоним хрестом - німці не стріляли по хрестах...

Я не історик, Чорі, але інколи думаю про те, що усі спроби здобути велику кількість чужих населених територій звичайно закінчувались тим, що новоутворена держава врешті-решт лускалась, як передута кулька. Можливо, Європа і «лягла», розраховуючи на цю закономірність. Вони намагались зберегти своїх громадян, свій генофонд. А у нас було стільки безглуздих втрат, що до піррової перемоги, мабуть, один крок залишився. Але все це, дійсно, ніяк не змалює заслуг тих, чиїм життям і кров’ю заплачено за те, щоб ми не почувались переможеними…

Я теж не історик, Таню. Але знаю, що в плани Гітлера не входило підтримання "збереженого генофонду" країн, які він збирався захопити. Все набагато простіше:
"Мы окончательно рвем с колониальной и торговой политикой довоенного времени и сознательно переходим к политике завоевания новых земель в Европе.
Когда мы говорим о завоевании новых земель в Европе, мы, конечно, можем иметь в виду в первую очередь только Россию и те окраинные государства, которые ей подчинены."
"Майн кампф»", 1925.

Щодо конкретно України, то корисно буде почитати оце
http://litopys.org.ua/ukrxxr/a13.htm

Щодо безглуздих втрат згодна. Тим паче, вони гідні пам"яті.

В плани Гітлера не входило і цілковите знищення Європейських народів, йому ж потрібні були раби. І я не можу сказати, що Європа прорахувалась у цьому відношенні, порівнюючи їхній процес повоєнної відбудови і наш. Але шлях Європи був не для нас, оскільки ставлення і наміри Гітлера відносно нас були іншими. Мова йде тільки про те, що була можливість заплатити за Перемогу і меншою кров’ю.

Це лиш крапелька правди, Зоряно…

Так, Іване. Та усієї правди про зворотній бік тих подій ми ніколи вже не дізнаємось. Злочинці від влади завжди намагаються знищити сліди своїх злочинів, і почасти їм це вдається…

А я не можу дивитись. Правда така штука, що як її не приховуй, а вона намагається вийти на світ божий. У книгах, розповідях, фільмах. Про голодомор, наприклад, я ще малою у якійсь дитячій книжці прочитала, тоді, при радянській владі. У книжечці з дитячої бібліотеки. Що то була за книжка – не пам’ятаю… Так і про війну… не хочу я цієї інформації, це мені наче рани розколупувати, хоч і розумію, що потрібна вона, щоб діти наші людьми росли…

Так, насправді все набагато страшніше. І нас обманювали і обманюють, а ми і самі схильні обманюватись, бо людська душа тягнеться до хорошого… Одна з форм заперечення – це відсторонення, бажання не помічати, не бачити чогось поганого. Інколи це навіть діє. Але не тоді, коли йдеться про політику. Тут треба все помічати і обирати час, коли діяти, а коли спустити справу на гальмах. Інколи минулому треба дати змогу спокійно піти, бо так залишиться менше метастаз у свідомості наступних поколінь… Бувають ситуації, коли треба зачекати, поки дві правди відживуть і з’явиться місце для однієї істини… адже «Ми за ценой не постоим» - не надто гарний приклад, аби його наслідувати…

Дякую. Вона з’явилась завдяки граду, котрий зламав найкращі тюльпани на моїй клумбі.:)

Краса природи втілюється в жінку :)
Я думав, це про чоловічі бажання, аж ні - це про тюльпани і град...

:)Чоловіки теж частина природи.

Ще б чоловікам жалітись! І це тоді, коли природа спрямовує жінок на поступливість чоловікам практично до рівня вторинності! :)

Це шлях найменшого спротиву. Але має бути інший, розумніший.