у жовтому листі збиратиме сни листопад,
і листя на вухо йому шепотітиме тихо
сумну колискову, в якій не вмирають від зрад,
з якої ніхто добровільно не хоче назад,
і сам собі снить наймилішу на світі безвихідь .

йдучи по тонкому, мов ангельська шкіра, льоду
за пізньозакоханим в осінь сяйну листопадом,
зумію лише зрозуміти, що сліпо іду.
і ця неминучість, як шрами від сліз на роду.
і слухати навіть не схочу, що в осені краду.

я знаю напевне, я осінню вчора була,
горіла в іржавім огні і згасала кармінно.
і чула, про що голосила гінка ковила.
і бігла без хустки набосу до того села,
в чиїх сінниках листопад порозтрушував сіно.