Бог з тобою — плід Дерева Життя.
Тепло дякую, Чорі золотавого світла...

главное, вовремя убежать по лесенке... к Богу... :о)

*а червячки делают свою работу...

... порядок вещей...

ну шо сьогодні всі так людей лякають? ааа? я спатки хочу... без черв*ячків і тарганів у голові... а ви мене тут усі всякими ужастіками на сон грядущій отак... ще й тичинки... з пестиками... :о)))

* дюймовочка сурйозно задумалася про вічність...

а потом по лесенке
убегай...

головне - щоб вона була...)

несподіванно, Чорі! Колискова моторошно-фатумно...
"Артемон! Артемон! Боюсь, боюсь..."

Зрештою, тих хробачків, що їли мертвячків, з'їдять хробачки, що їдять хробачків а тих хробачків...
Перспективний текст...для вічної іронії, а іронія - річ перспективна, можна сказати, оптимістична.Навіть, якщо це гірка іронія?...Цікавий ряд для продовження роздумів.
Будьте!

Мені Ваш вірш (прочитав перед сном) снився над ранком: я драбинкою, а хробачки за мною. Значить, вірш будить емоції, закарбовується у підсвідомості. Так може писати тільки поетка з даром психологічного впливу.

ніколи б не подумала, що мені таке сподобається, а сподобалось дужжже-дуууууууууууже... Класні образи і оцей веселий ритм нівелюють саму моторошність тємки))) молодца, Чорі!

А я прочитав ранком! Зовсім нестрашно, коли сонечко світить... і "шарик вращается". Могем, Чорі!

Чо, не уявляєш, як мене розвеселила ця колискова :)) Тримай - це не переклад, а швидше так - перегук-переспів-національна інтерпретація-вільна варіація ну і все таке.
Останній рядок рос. варіанту звучить справді моторошно-жахливо - це важко відтворити не дослівно :)

під землею доброю
мертвячки,
їх їдять неспішно так
червячки,
їм, повір, малесенький,
все одно
що за тіло тріскати
бо воно
не змахне налякано
вітром рук,
тільки дощик мається:
стук-і-стук…

ким були покійнички,
червякам
абсолютно, скажемо,
пополам.
чи ти цар, чи блазень був
чи ти кат,
кожен тут зрівняється
брату брат.
шлюха чи святенниця
неспроста
під землею теплою
як сестра.

шепочи їм солодко:
баю-бай,
а тоді сходинками
утікай.
спи собі тихесенько
без тривог
стільки всюди гарного –
не дай Бог.

адамсівська колискова ))

філософія буття...

Сидить якось наш випусковий редактор (славнюня така дівчина, але день народження - 21 грудня, тоді ж, коли й у Сталіна, ну і норов десь підходящий), та й задумливо так каже:
- Оце якось замислилася: звідки у мене такий характер? А потім думаю: а якою я могла вирости, коли засинала під отаку колискову:
«Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю.
Пішов котик рятувати,
А вже киці й не видати.
Побіг котик у долину
Та й заліз аж на калину.
А калина ломиться,
А кіт богу молиться» -
ну і далі в тому ж дусі...
Це я до того, що як дочекаєшся колись онуків, то хоч не співай їм цю пісеньку… ;))

Можно проверять нервы на растяжимость. Мои натягивались, а потом - лопнули. Правда, от моего смеха.
Разгрузочное окончание. И умиротворяющее.
А комментарий Маре дэ Гренуиль великолепный.
Смешит Маришка :))

голубые шарики
ей-же ей
лопаются в зареве
всех ночей
малыши бессонные
там & тут
никуда как будто бы
не зовут
только бриз из квантовых
из лучей
отбивает харч у них
у червей


С*

Коли читав, то емоції змінювалися, як і колись, при перегляді чудернацького документального фільму про жука-гнойовика - того, що котить велику кулю із слонячого посліду.
Спершу відраза, бо це щось некрасиве, а потім співпереживання і, навіть, перевтілення у отого жука, якого кулька, покотившисьз пагорба, мало не розчавила. А як він бідолашка мучився, долаючи всі перешкоди, коли котив кулю, бо вона настромлялася на шпичаки, падала у воду і її ще й хотіли викрасти вороги!..
Класно, Чорі! Особливо сподобалось про братів і сестер! :))

реально.

и никуда от этого естественного "сrazy" не убежишь

природа продумана до мелочей

до пылинки

:)

ніхто мене не лю`
ніхто мене не хо`
піду я у садок
наїмсі хрубачків
а хробачки чудові
різнокольорові
наші любі друзі
хрубачки :)