Просічена летом лелеки - шаркою стрілою,
крила тугоперого лезом утята, кровиш
медовою плазмою - геть босолиста...такою
розщедрою кропиш багрінню - та боляче лиш.
Лягає пaстозно... рел"єфами стелиться злато,
ізіткане сонцем із утлого променю. Б"є,
як цівка із рани, з-під льолі оте Ельдорадо-
омана розблиску...а завтра його вже не є.
Усмоктує сотянa хмарa рефлекси журботи -
вино шарлатове спиває карафне єство-
вагітнa усекольорами, даліє. Супроти
печалі смичкують дощі на спікато. Удвох
із вітром у танці звиваєшся до оболоку
і брАхмани - давні дерева стогіллями рук
голосять угору- застиглі у пості аж доки
до них не торкнеться претеплості справжньої звук.
Ріднюся, сестрюся з Тобою, огнистости Жрице,
у звичаї скіфів- бо глас давнини не потух.
У венах мені хлюпочи, відігрійся...Чи ти це-
у oсінь облачена, Долe? Чи Oсені дух?