"...Нещасний той, у кого навіть в квітні
в долонях замерзають снігурі.
Невтішний день. Бо хто його втішає?
Світанки ще занадто молоді..." = Це класно сказано і сильно.

Але нічого незвичного не бачу у "Безсонному дні", може якби він був "сонливий"??? :-)

Іринко, геніально, як завжди. Слів немає. Вони скінчились. Помовчати, щоб послухати Твою Поезію... Перечитати. Відчути невагомість і - пішки - по воді:)

Юро, дякую... Вірш ще теплий, тому сама в стані аналізу... Чомусь дуже хотілося "безсонний"... Ще думаю...

Іринко , ми одна одній одночасно коменти писали :) Дякую Тобі...

Іро, вірш - прекрасний! (саме те про, що я дуже часто думаю(і не тільки я).Ми - всі...:) А пам'ятаєш цей вірш?
(Ю.Друніна)

"Как объяснить слепому,
Слепому, как ночь, с рожденья,
Буйство весенних красок,
Радуги наважденье?

Как объяснить глухому,
С рожденья, как ночь, глухому,
Нежность виолончели
Или угрозу грома?

Как объяснить бедняге,
Рожденному с рыбьей кровью,
Тайну земного чуда,
Названного любовью?"

теж - сила!

Доброї ночі, Оксанко! Справді - сила... Дякую!

Гарний вірш, Ірино, чудове закінчення.
…І хтось згадає раптом, що душа є.
А потім крок за кроком – по воді...

…І хтось згадає раптом, що душа є.
Душа є у кожного... і той, хто про це пам'ятає ніколи не зможе забути про свою...

"Буденний день" і з Вас кава. :-)

Славно, славно...
Навіть більше...
І де такі слова взяла?...
Як у душу зазирнула!
Приєднуюсь до загальних схвалень.
І, - дякую...

Чудовий вірш...

"І хто собі створив такі умови,
з яких тепер не вийти задарма,
і стигне час, коли на тепле слово
у відповідь відлунням йде зима." - особливо сподобалось. Гарно сказано, але сумно, мабуть тому що правда.
Будемо надіятись, що всетаки прийде до кожного прозріння "що душа є". Ваша поєзія не дає в цьому сумніватися.

Браво!!!

Зрозуміло, що емоції у наших дорогих читачок переважають. Але не можна жити тільки емоціями :)
Напевно важливо їх з реальністю зв'язувати?
Ось видати після такого читацького перехвалення книжкою цей вірш і буде незручно якось.
Вірш Ірини Пиріг гарний своїм задумом, але саме здійснення до рівня задуму, як на мене, не дотягує. Є музикальність(хіба, що за винятком "відлунням йде" - достатньо "відлуннями"?), є багато символів, але де цільність? Вірш глуздом повинен би теж якось сприйматися :)

"Безсонний день. Планета парадоксів.
Нещасні ті, кому не довелося
почути дощ і пахощі трави..."

Невже є такі, кому не довелося? :( "Безсонний день" - дійсно, в контексті зовсім не зрозуміло. А "планета парадоксів" - це закид кому? Напевно Творцю, напевно Космосу, аж ніяк не нам, істоткам, які час від часу на планеті з'являються..?

Попри це, здійснення вірша відбулося, як на мене, і занадто безособистісно - "ті, той, хтось"? З дивно відстороненими сентенціями: "І хто собі створив такі умови,
з яких тепер не вийти задарма,"????

Що я пропоную? Пропоную відходити від переднього плану. Не розміщувати думку у первинному звучанні, а розміщувати її продовження, якщо таке знайдеться (можливо у цьому і нинішня ознака досконалості - є чи нема актуального продовження). Таким чином все буде значно обсяжніше, світліше і більш неповторно. Тобто, роздуми над початковим
"Нещасні ті, кому не довелося
почути дощ і пахощі трави..." повинні йти далі, вглиб і до чогось приходити, можливо до - "пройти дощем крізь пахощі трави..."
Прошу, Іринко, не ображайтесь, але зупинятись в роботі над собою і над доступними нам образами не можна - у всіх нас є певні стереотипи, у всіх без виключення - деякі зі своїми дитячими ще стереотипами на Шевченківську претендують. Буде страшно, якщо здобудуть. :(
Та це вже людські парадокси.

Взагалі, я так розумію, на Самвидаві у нас не виставка, а майстерня. Добрі поради використовуються, тексти осмислюються глибше, погляди увиразнюються - так і повинно бути. Це ж бо і є літературним процесом? :)

Марто, Володимире, Олександре, Ганно, ДЯКУЮ за дуже дорогі для мене коменти...

Юро, з мене - кава! Я до речі, ще вчора хотіла Вас запитати про той день :) Відчувала, що Ви підкажете :) Дякую!

І думки не було ображатися на Шановну Редакцію! В першому варіанті вірша була "країна". Її повертаю. Тільки досі не вважаю написання віршів роботою... Я їх чую - і записую... І пишу не заради премій, повірте. Пишу , бо без цього вже себе не уявляю...

Шановна Іринко, конкурси і справді річ другорядна поруч із предметом Поезії. У вас прекрасне поетичне чуття, але чи можливо відразу написати вірш, не уточнюючи, не відшліфовучи його складові до абсолютно можливої чистоти звучання? Ми ж-бо спілкуємось тільки про це? :(

вважаю, що можливо :)

А музичний твір? Його теж відразу і в закінченому вигляді, як правило (ми ж говоримо про метод?), можна написати?

Пісню можна точно... А загалом - це питання до композиторів.

Але навряд чи написання поезії простіше за написання хорошої музики...

Це вже у кого який Талант...

"Рассказывают, что однажды, когда Моцарт в семилетнем возрасте давал концерт во Франкфурте-на-Майне, после выступления к нему подошел мальчик лет четырнадцати.

— Ты сочиняешь такую замечательную музыку! — сказал он юному музыканту. — Мне никогда так не научиться...

— Что ты! — удивился Вольфганг. — Это ведь так просто! А ты не пробовал писать ноты? Ну, записывать мелодии, которые приходят тебе в голову?

— Не знаю... Мне в голову приходят только стихи...

— Вот это да! — восхитился Моцарт. — Наверно, писать стихи очень трудно?

— Да нет, совсем легко. Ты попробуй... Собеседником Моцарта был юный Гете. Итак, нужно «всего лишь записывать мелодии, которые приходят в голову».

Безумовно, записувати, а потім ще надцять раз переписувати (зрозуміло, що авторською рукою, для більшої цінності) :)

Треба спробувати :) Дотепер змінювала слово-два :)

Дякую Іринко,
За вміння прислухатись.:-)

Я Вам дякую, Юро! Я вмію прислухатися :)

І ще, Ірино, мені пригадався інший випадок з тим же Моцартом: після одного з концертів до нього підійшло одне юне обдарування і запитало:"Розкажіть, як написати симфонію?"
Моцарт подивився на підлітка і відповів:"Юначе, ви надто молоді, отож чи не краще б вам почати складати музику з невеличких творів"
На що молоде обдарування відповіло:"Але ж ви написали свою першу симфонію, коли вам було всього 10 років"
Моцарт відпові:"Так, справді, але я нікого не розпитував, як це треба робити"

Я читала про цей випадок. Дякую, Жорже, що нагадали...

Серже, дякую... Серед моїх знайомих теж багато хто не вміє "почути дощ"... Я думаю, не слід наголошувати, що в них зі слухом все гаразд :) Рада, що Ви зрозуміли те, що я мала на увазі.

Іринко, вкотре перечитую Ваш вірш. Розумієте, є в ньому щось таке, що приворожує, а от щось сказати про нього я не можу. Четвертий день читаю, а висловитись не можу. Знаєте, мабуть, усе написано так просто і водночас про всіх, що і не можна відшукати тільки свою частинку. Навіть той, хто може чути дощ, не завжди знаходить хвилинку, щоб його послухати...
Дякую, я довго жила цим віршем. Сподіваюсь, він залишиться в мені і надалі.

Мені цікаво. Який конкретно "один з редакторів Майстерень" пише під "Редакцією Майстерень"? Чи це різні редактори, які користуються цим "ніком"?

Я так думаю Ви висловлюєте свою думку, а не узагальнену позицію редакторів, коли коментуєте твори різних авторів? В будь-якому випадку зотілося б знати, ХТО пише коментарі у кожному конкретному випадку

Привіт Ірчик...
Я довго не заглядав на сайт.
Бачу багато тобі понаписували.
Хочу і я дещо підкинути...

Ось твої рядочки:
"Нещасні ті, кому не довелося
почути дощ і пахощі трави..."

На те пишуть:
"Невже є такі, кому не довелося?"

Є, добродії... Є такі...
Спочатку не помічав тих пахочів і не чув того шуму дощу за буденними турботами. А тепер і хотів-би та вже пізно:
"І хто собі створив такі умови,
з яких тепер не вийти задарма,"

Вдихаєш тільки пил, і чуєш голоси з власних кошмарів:
"Зів’ялий день. А ночі – непохитні.
Розбиті чудернацькі ліхтарі."

Через отупілість і озлобленість вже не можеш відповісти людям чимось добрим:
"і стигне час, коли на тепле слово
у відповідь відлунням йде зима."

А ще-ж зовсім молодий, стільки всього хочеться встигнути. Але:
"Невтішний день. Бо хто його втішає?
Світанки ще занадто молоді."

От вам і весь "глузд". Сумно мені, що доводиться це пояснювати "редакторському панству".
Мабуть мало пережито і передумано, раз не розумієте...

"Нещасний той, у кого навіть в квітні
в долонях замерзають снігурі."

Так, Ірчик... Так...
Здається, що не тільки снігурі, а й все живе до чого торкаєшся - гине...

Цей вірш написаний недавно. А всі ми пишемо під впливом тих чи інших вражень. Вважаю, що одним з тих вражень стала і моя, недолуга, особа. Бо знаю, що читала ти мої вірші. І якесь підсвідоме враження й від них доклало свою руку до написання тих рядочків...
"Душа із тілом виключно на „Ви”.
Вміння відчувати чужий стан, чужі емоції - це важко...
Не ображайся, що перевів всю мову на свій рахунок. Але сприйняв я твого вірша - наче написаного про мене.
Він може, в чомусь, і недосконалий ("спецам" виднішше) але для мене це - вищий пілотаж!
Поставив "сімку".
На що отримав:
"Шановний Володимире, дуже просимо вас утримуватися від оцінки "7" балів - це надмірні емоції :) І юні дарування перестають після таких оцінок розвиватися... Вони ж бо вже "генії" - куди далі :)
З повагою, редакція.

Дякую за "повагу". Але якщо та повага щира, то поважайте вибір людини.
Для мене "геніїв" не існує взагалі. Бо якщо взяти навіть загальновизнаних геніїв таких як Пушкін чи Шевченко то і в їх творчості є речі які навіть на трійочку не потягнули-б якби них хтось опублікував під своїм ім"ям.
Але той напис біля сімки... Не я-ж його писав.
Ти-ж Ір..., як людина розумна, розумієш, на всі сто відсотків, що то не визнання геніальності.
А, всього лиш, прояв захвату від того, що мені припало до душі.
Хотілося-б знати, коли-ж той бал можна використовувати? Повісили-б список авторів яким можна його ставити...
Але ніхто того списку не створить. Бо що для мене "геніально" те для іншого - "фігня". То-ж дайте волі, пани редактори. Знаю що швал тих сімок буде лишнім.
Але людина має право виявити свій захват. Обмежте кількість вищих балів(скажімо 3шт.) які можна поставити іншим. Тоді сто раз подумаєш кому-ж той бал поставити. І поставиш лиш найкращому. В цьому випадку не буде лавини сімок і людина зможе виразити свою думку.
От вам і:
"Буденний день. Країна парадоксів."

Бо, наче, й про волю та про "ТАК" з усіх усюд лине. А стрибнеш трішки за ті рамки що визначили інші... І - на, тобі, по шапці!

Повторюю: В ЗАХВАТІ Я ВІД ТВОГО ВІРША.
І поставив-би ту сімку знову.
Бо навіть його закінчення заглянуло мені в душу.
І роздивилось, десь глибоко, крихту надії на щось краще:
"…І хтось згадає раптом, що душа є.
А потім крок за кроком – по воді..."

Іди-ж далі... Крок за кроком, крок за кроком... До кращого.
Дякую!
В.З.

Та ні, шановний / шановні Майстерень Адмін, я не мала на увазі конкретно Вас, стосовно черствості. У черствості Вам не закинеш :) Справді, черства людина пройшла би мимо віршів узагалі, а Ви нас направляєте... Без Вас і Ваших коментарів, принаймні мені, буде сумно... Я писала, маючи на увазі Вас, лише про читача, який купує книгу поезій. Бо він, цей читач, є сам на сам із Світом Поезії, а нам слугують поводирями і направляючими наші шановні Майстерні :) І редактори, звісно :)

Абсолютно згідний, Ірина Пиріг, є зразком поведінки для всіх нас.
І безумовно, Михайле, кожен вибирає собі періодично якусь найбільш прийнятну модель поведінки, адекватної внутрішнім відчуттям комфорту. І це абсолютно правильно. Як правильною є, виходячи з ідеології "Майстерень", і строга побудова механізму усвідомленого сприйняття Поезії.
Хтось хоче бути учасником такого процесу, коли тебе потрохи розбирають на поетичні кісточки, хтось - не бажає. Обидва напрямки у нас на сайті рівноцінні. Ця рівноцінність втілюється у "Народному" рейтингу, а розвиток механізму "усвідомленого осягнення Поезії" - в рейтингах "Майстерень". Єдине, що хочеться зауважити, - поетів, які публікують свої поетичні книги, у будь-якому разі (якщо поета взагалі помітить громадськість) будуть серйозно "пісочити", але тоді вже важко буде виправляти ситуацію, - отож на наших сторінках ніби модулюється все те, з чим майбутні велетні української поезії обов'язково зіштовхнуться колись, і без нас.
Отож, Іринко, наскільки я розумію, редакція діє тільки в цьому контексті, і дуже добре, що ви це все сприймаєте без особливих переживань.
Успіхів!

Я щось не дуже зрозуміла. То ви, Володимире, мали на увазі, що якщо хтось захоче щоб його вірші критикували і вказували на помилки, то він повинен ставити собі R-1?

Аню, на ваші вірші, а також на вірші усіх наших авторів, увага звертається і найпильніша. Обмінюватися враженнями, спілкуватися, ставити оцінки, підкреслювати певні моментики, які зауважились - це все при статусі "Любитель Поезії".
Якщо ж автор з часом, чи прямо так відразу, забажає з боку редакції строгої (посильної редакторам) аналітичної уваги, то такий автор повинен самостійно змінити ( Змінити дані ) свій статус на "Майстер-клас". З таким статусом можна потрпити на рівень R2, та R1 рейтингу "Майстерень". Утім, це все можливо тільки після певного процесу розвитку, який краще пройти серед "Любителів Поезії".

Дуже глибокий вірш, проникає в саму середину.
З емоційної точки зору вартує найвищого балу...
я вірші відчуваю тіко на тому рівні, тому утримаюсь від "Балів"
Іринко, дійсно вражаюче...

Перечитала цей вірш не раз, Ірино. Емоційний, по вінця... Часом навіть той хто вміє слухати дощ, не чує його з якоїсь причини... Причини бувають різні.
Якщо сприймати цей вірш як послання, то справді гостро. Пробудитись можна...
"…І хтось згадає раптом, що душа є.
А потім крок за кроком – по воді..."
Сподобалось.

Адріано,я теж нечасто бали виставляю...Дякую за Ваші слова...

Марто, ще раз і ще раз дякую...

Так багато слів у коментарях. Після кількох постів стало сумно і нудно, повернувся до Тексту.
ПРосто Фантастика. Не тільки Емоції в ньому помітив, але й домінування Розуму. А понад все Форма. Фантастично!!!

Гарно.