ВиходИла з молочної купелі - глею туману
і заносила руки голюнькі угору...плила,
ледь огорнена вітра лойовими пасмами. Ждану
розтеплінь розливала у чаші бруньок. Перелаз
умлівав од замрії начути пахоти отави,
а дівчата білили сонцями полотен потік,
облачали мене в розмаринну сороцю і справа
вишивали макIвку черлену, аби хто не врік.
На зап"ясті дрібні безконечники стьожкою бігли -
тонкопрядної вічности петлі, що спали зо спиць.
Джерела- килимочок живий- нереїдовий вихлип,
замережили біло-цнотливі подоли спідниць.
Огортали мої вогкі бедра у плахту- дівиці,
закликали гаївками у пелехаті сади-
аби грушка вродила і рід гарбузовий не вицвів,
щоби світ очманів од розвою квіток резеди.
Приносили у дзьобах огнисті коралі - вільшанки
і ґерданними бростями клали на груди. Диви:
он яка я зодіта, немов наречена до танку:
од земного корінчика ніжок- до неб голови.