перестояний спокій снодійно... Це звучить суперово!
Якби ви якось замінили "смертей-гостей" і "небо-до тебе" то ціни б йому не було! Але то я вже придираюсь, бо треба ж за щось учепитись, як казала Мирослава:)
Добре що рядки довгі і розмір, не пригадую, амфібрахій? Дуже підходить до ідеї і часу.

Дуже сильно! Так вільно! Хочу поставити Вам "6", та щось не виходить! Я тут від недавна, помилилася, а виправитись не можу...

Дуже сильно! Так вільно! Хочу поставити Вам "6", та щось не виходить! Я тут від недавна, помилилася, а виправитись не можу...

Лаурі Тільки: ДУЖЕ ЦІКАВО почути вашу аргументацію непримпустимо НИЗЬКОЇ оцінки цього вірша.
Дякую.

Лаурі: Там є пункт "змінити вашу оцінку". Перепрошую за тон, коли писав, ще не було вашого коментаря.

Нарешті я виправилась!!!

Я не ображаюся.

Щось у цьому вірші потойбічне. Гарно.

Я так розумію - це продовження теми "В підвалі Майстра починався вечір"... :-)
Так якось по "барському" сприйнявся вірш (ніби то якась баронесса писала)- "слуга","готує постелю"...
А так образи сильні і метафорично-цікаві.
Хотів запитатись - хто то "розкаяний Вершник"?
P.S.
Як "срібнодзвінна тареля" б`ється - значить на щастя... комусь.

Справді, ніби трохи на тему "Майстра і Маргарити" з таїнством і романтизмом...
Але читачу необхідний трохи час, аби із символами "розібратися".
А значить час від часу перечитувати...

До речі, Ганно, чи ви отримали цього разу листа редакції?

Насамперед, усім дякую за увагу до моєї творчості. Тепер -кілька пояснень Юрію. Так, Ви маєте рацію - це справді продовження "підвальної теми". Та даремно Ви обзиваєте мене "бариньою" - усе суто за текстом (ну, майже). Цитую:
"-- Так, значит, туда? -- спросил мастер, повернулся и указал назад,
туда, где соткался в тылу недавно покинутый город с монастырскими пряничными
башнями, с разбитым вдребезги солнцем в стекле.
-- Тоже нет, -- ответил Воланд, и голос его сгустился и потек над
скалами, -- романтический мастер! Тот, кого так жаждет видеть выдуманный
вами герой, которого вы сами только что отпустили, прочел ваш роман. -- Тут
Воланд повернулся к Маргарите: -- Маргарита Николаевна! Нельзя не поверить в
то, что вы старались выдумать для мастера наилучшее будущее, но, право, то,
что я предлагаю вам, и то, о чем просил Иешуа за вас же, за вас, -- еще
лучше. Оставьте их вдвоем, -- говорил Воланд, склоняясь со своего седла к
седлу мастера и указывая вслед ушедшему прокуратору, -- не будем им мешать.
И, может быть, до чего-нибудь они договорятся, -- тут Воланд махнул рукой в
сторону Ершалаима, и он погас.
-- И там тоже, -- Воланд указал в тыл, -- что делать вам в подвальчике?
-- тут потухло сломанное солнце в стекле. -- Зачем? -- продолжал Воланд
убедительно и мягко, -- о, трижды романтический мастер, неужто вы не хотите
днем гулять со своею подругой под вишнями, которые начинают зацветать, а
вечером слушать музыку Шуберта? Неужели ж вам не будет приятно писать при
свечах гусиным пером? Неужели вы не хотите, подобно Фаусту, сидеть над
ретортой в надежде, что вам удастся вылепить нового гомункула? Туда, туда.
Там ждет уже вас дом и старый слуга, свечи уже горят, а скоро они потухнут,
потому что вы немедленно встретите рассвет. По этой дороге, мастер, по этой.
Прощайте! Мне пора.
-- Прощайте! -- одним криком ответили Воланду Маргарита и мастер. Тогда
черный Воланд, не разбирая никакой дороги, кинулся в провал, и вслед за ним,
шумя, обрушилась его свита. Ни скал, ни площадки, ни лунной дороги, ни
Ершалаима не стало вокруг. Пропали и черные кони. Мастер и Маргарита увидели
обещанный рассвет. Он начинался тут же, непосредственно после полуночной
луны. Мастер шел со своею подругой в блеске первых утренних лучей через
каменистый мшистый мостик. Он пересек его. Ручей остался позади верных
любовников, и они шли по песчаной дороге.
-- Слушай беззвучие, -- говорила Маргарита мастеру, и песок шуршал под
ее босыми ногами, -- слушай и наслаждайся тем, чего тебе не давали в жизни,
-- тишиной. Смотри, вон впереди твой вечный дом, который тебе дали в
награду. Я уже вижу венецианское окно и вьющийся виноград, он подымается к
самой крыше. Вот твой дом, вот твой вечный дом. Я знаю, что вечером к тебе
придут те, кого ты любишь, кем ты интересуешься и кто тебя не встревожит.
Они будут тебе играть, они будут петь тебе, ты увидишь, какой свет в
комнате, когда горят свечи. Ты будешь засыпать, надевши свой засаленный и
вечный колпак, ты будешь засыпать с улыбкой на губах. Сон укрепит тебя, ты
станешь рассуждать мудро. А прогнать меня ты уже не сумеешь. Беречь твой сон
буду я.
Так говорила Маргарита, идя с мастером по направлению к вечному их
дому, и мастеру казалось, что слова Маргариты струятся так же, как струился
и шептал оставленный позади ручей, и память мастера, беспокойная, исколотая
иглами память стала потухать. Кто-то отпускал на свободу мастера, как сам он
только что отпустил им созданного героя. Этот герой ушел в бездну, ушел
безвозвратно, прощенный в ночь на воскресенье сын короля-звездочета,
жестокий пятый прокуратор Иудеи, всадник Понтий Пилат."
Тут і свічки, і слуга, і, звісно ж, Вершник - жорстокий п"ятий прокуратор Іудеї Понтій Пилат.
Тепер відповідь панові Володимиру - листа я не отримала.
Щиро ваша - Я.

Знаєте, я здогадувалась і про Майстра, і про Пілата, але, прочитавши уривок із Булгакова, усе-одно відчула вірша по-новому. По-іншому. Навіть не візьмуся розкладати Вашу роботу на складові: мені найважливішою тут видається сугестія, таке спокійно-чарівне навіювання. Дуже хороше володіння мелодикою, чітко відчувається ритм. А про кольористику Ваших віршів - взагалі окрема розмова, але тут Ви вдалися до "дорогоцінної" гамми: золотий, срібний. Мені здається, чи Ви часто звертаєтесь у віршах саме до білого і чорного кольорів?
Найбільше вразили епітети і ось ці рядки:

…Перейду це мовчання - по пояс у мертвих снігах,
щоб дістатися врешті до тебе- живого - до тебе.

перестояний спокій снодійно вколисує вени

Запилюжена вічність, і гості - чи тіні гостей -

Срібна тиша колише відсутністю слів і смертей,

І остання строфа - повністю. Чудове завершення. Це як ціле світовідчуття, створює особливий настрій. Вітаю, дуже красиво. І дякую.

Гарний аналіз, Нато. Ви також увиразнили декілька питань мистецтвознавчого плану, над якими шановна Ганна зможе за горнятком кави роздумувати. :)
Я теж ось читаю і перечитую. Деякі думки теж є. Ганно - "Ми розпалим камін", а якщо вибрати напрямок "запалає"?
До речі, ви дивилися в "Інтерв'ю"? :)

Браво, Нато, пречудовий аналіз! Справді, навіть і не зауважувала про перевагу кольорів - треба буде проаналізувати.
Володимире, чи пак - Юстас - Центру. Прочитала. Проаналізувала. Згодна. З усім. Буду у Галицькій столиці - зателефоную. Найшвидше приїдемо восени - надто вже я люблю львівську осінь! Швидше можемо зв"язатися поштою - моя адреса М. Тернопіль, вул. Будного 32/42. З усіма пропозиціями згодна.
Щиро ваша -Я.

Дякую:)
Чесно кажучи, дещо здивована, бо не збиралась робити жодного аналізу... Так, думки вголос:)

Доброго ранку. Відкрив для себе украй багато речей, які нас із Вами об'єднують.
Вітаю Вас із перемогою Тараса Федюка: він став лауреатом Національної премії України ім.Т.Шевченка. Він так само один із моїх найулюбленіших ліриків.
До того, вид-во "Богдан" та його продукція - одна з найавторитетніших в Україні. Це помітно, принаймні, завдяки виходу 3-томного видання творів М.Вінграновського. До речі, усі викладачі кафедри української літератури мого ВНЗ користуються виключно цим виданням. А постачають нам ці книги виключно з Тернополя.
Я так само народився 1978 року, але значно пізніше - 10 червня.
Окрім того, багато інших паралелей.
Найбільша - мені до душі Ваша лірика.
Дякую за щедрі наміри: творити літературу і формувати її обличчя!
Побачимося!

Дякую, Ганно. Майже рік тому придбав двотомник "Зарубіжні письменники", за що вдячний видавництву. Щодо лірики Р.-М.Рільке: готовий придбати книгу вже зараз.
Дякую за оперативні коментарі.

Доброго дня, Тарасе! На жаль, Рільке ще не готовий - дописуємо примітки. Та на осінню Львівську виставку обов"язково буде! Натомість рекомендую сувенірне видання "Улюбені вірші про любов", котре ми нещодавно випустили у світ божий. Акуратний форматик, пухкенька палітурка, цікавий дизайн. У двох книгах - "жіночий" та "чоловічий" примірники.
До зустрічі!

Ганно! Добрався до Вашого вірша і отримав неймовірне задоволення від того запашного плетива притрушених пилом втаємничених образів, ледь освітлених клаптями вогню з каміна!

Оленко, Ярославе, Юріє, - усім дякую за "реанімацію" зимового вірша. Щаслива, що вам сподобалося. Юро, напам"ять - то вже занадто! У Тернополі - весна-красна, а в результаті - ані рядочка! Парадокс - настільки ненавиджу зиму, а пишу завжди узимку... Може, тому, що навесні є інші справи:))) Гарної вам усім весни. І натхнення.