"Ми думали – мужик,
А виявилось – баба."
Усі вони бабами поставали, блін...

Привіт, Лесю, - довго не публікувались, напевно новий роман стримував?
На деякі варіації, мені здається, можна ще звернути увагу
"Звичайний, не месія"?
Краще "ключі" ? "Обіцяний вести, розгублено блукає"...
Важка тема. :(

Ле`,
Шо Ю, шо Ю, шо Я - одне "г" - кожен думає про власну кишеню і вся біда в цьому.
Браво!

Згодна: розчаровуватися завжди боляче. Але поету легше мабуть ніж іншим, бо він уміє сублімувати це у творчість. І тоді народжуються такі вірші, на які чекають інші розчаровані.
Майже терапія...Хоча діагноз у суспільстві запущений і задавнений;(
Спасибі за вірш, Лесю

Вірш навіває спогади про той "накал страстей",про те ,що світло в тунелі,ось-ось нас виведе...,
а воно погасло, дуже жаль обманутих, ще більш знедоленних... ,а що дальше?

У нас надії кольорові, а люди грішні,зазвичай...

Доброї осені Вам, Лесю! Дякуємо за співзвучність у оцінках людини що не виправдала наших надій.
Вітання тернопільчанам, з повагою -
Ніна і Павло

Лесю,Прочитав коментар під моїми "кіньми", дякуємо за вітання, дійсно, трохи охололи до Майстерень, робота закрутилаю... Ніна видала першу книжечку для діток під назвою "Веселкова Україна", може щось із неї покладу на її сторінку. Мріємо про зустріч з Вами, Лесю, наживо тут , у Харкові, чи у Львові.

Дуже потужний та актуальний вірш, Лесю. Дякую за прочитані мною рядки. З повагою.

Шановний пане Вікторе, спасибі за ваші слова. Громадянська лірика тут поза конкурсом, це майже ганебно.
Кожна річ насправді є не тим, чим вона є, а тим, що про неї говорять. А поезії це стосується більше, ніж чогось іншого. "Вилизаність" формалістики - шлях порожнечі. Але чимало людей обирає саме цей - і нехай собі. Це питання таланту, дару Божого. Кожен отримав від Господа свій подарунок і гадає, що його дар - найблискучіший.
Колись дозріють до Соломонового - і це мине...
Колись дозріють, що вірші поділяються просто на справжні і несправжні, незалежно від тематики і стилістики.
Вікторе - це лише для Вас, не хочу ображати таку людину неувагою. Стомилася від дитячої істерики, не хочу більше ні читати, ні втирати соплі, ні міняти памперси недогеніям.
На зовсім неукраїнській "Стіхірі" мені теж значно комфортніше, там я знаходжу більше порозуміння серед тамтешніх євреїв та росіян, ніж серед "наших". Отам і друкую свою громадянську лірику. А тут - заклюють і засміють. Та ще й вчитимуть, як правильно мислити. Повірте, мені є де прикласти сили в реальній боротьбі у реальному світі, а намагатися вчити тих, хто все вже й сам знає - марно...
З глибокою повагою - щиро Ваша Леся Романчук.

Сашунь, ви симпатичні мені, і тому відповідаю.
По-перше, майже не пишу того, що називається високим словом "громадянська лірика". Здебільшого це - шматочки минулого, дуже особисті, на які я маю право, бо це - шматки життя.
По-друге, весь мій досвід розміщення таких віршів - прикрий. Неодмінно виповзе якась гадюка і почне вчити, з якою інтенсивністю мені слід любити Україну, враховуючи силу течій суч. літ процесу. Саме вчити, а не коментувати.
По-третє, міру ранимості не мені визначати і регулювати, бегемотової шкіри мені мама й тато не купили.
Четверте: заходите на сервер Стіхі.ру - і все вишикувано струнко. З коментарями всіх народів світу.
П'яте, Сашо, з жовтня я "сиджу по тюрмах" - спершу у Воркуті, тепер у Владімірському централі разом з моїми героями і Героїнями. Оскільки в процесі творення я фізично і психологічно "влажу у шкіру мого героя", уявіть, наскільки комфортно почуваюся, аби ще й брати участь у войнушках на ПМ. Сьогодні вранці мій "герой" убив Коновальця, в обід - Троцького, годину тому - Шухевича (уточнюю - Шухевич застрелився сам, хоч Судоплатов пише, що "убіт в пєрєстрєлкє"), а тепер самого посадили, от він і розповідає про свої "подвиги". Отакі веселі мої "жіночі" романи. Тому давайте про серйозне - завтра, хай трішки відійду, добре, Саш?

Шановний Вікторе і ти, Сашунь, от вам чудова ілюстрація до нашого діалогу про громадянську лірику.
Вікторе, зазирніть сюди http://maysterni.com/publication.php?id=28852,
і переконаєтеся, що мої слова - не порожні фрази.
Тут у декого дика алергія на слово "Україна", народ, мова і таке інше.

Пані Лесю, я думаю, що цей вірш був би непоганим гаслом для незагорамиперебуваючої рекламно-виборчої кампанії! Можливо, згадка про гріхи та монастир примусить Когось задуматись над Чимось. Хоча, хто зна...